11. Фінансування охорони праці.

Фінансування ОП здійснює роботодавець. Витрати на охорону праці повинні становити не менше 0,5 % від суми реалізованої продукції на будь-якому підприємстві чи у фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від форми власності.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорну праці передбачаються у державному чи місцевому бюджетах і повинні становити не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

12. Державне управління охороною праці.

Відповідно до статті 31 Закону України про охорону праці державне управління охороною праці в Україні здійснюють наступні органи:

• Кабінет Міністрів України. Він є вищим державним органом, що здійснює державне управління ОП

• Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за ОП (держгірпромнагляд).

• Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади

• Місцева держадміністрація, місцеві ради народних депутатів та органи місцевого самоврядування

13. Види контролю за станом охорони праці.

Є 4 види контролю за ОП:

1. Державний – здійснюється генпрокуратурою, держгірпромнаглядом, спец органи з питань пожежної безпеки, спец. Уповноважений з питань гігієни ОП

2. Відомчий, який здійснюють посадові особи, повноважні представники міністерств і відомств даної галузі, головних управлінь, асоціацій, концернів

3. Регіональний, який здійснюють посадові особи, повноважні представники місцевих органів виконавчої влади

4. Громадський внутрішній контроль на підприємстві здійснюють громадські інспектори з ОП або уповноважені представники трудового колективу.

До основних форм контролю відносять: повсякденний контроль, контроль що проводиться службою ОП підприємства, та Триступеневий адміністративно-громадський контроль який здійснюється за такою схемою:

1 ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце.

2 ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць в обсягу кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства і відділом охорони праці підприємства.

14. Служба охорони праці підприємства. Основні повноваження.

Служба ОП створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємствах виробничої сфери з числом працюючих від 20-50 осіб ф-ції СОП можуть виконувати в порядку сумісництва особи які мають на це відповідну підготовку. до 20 чол функціі служби ОП можуть виконувати на договірних засадах сторонні спеціалісти, що мають відповідну підготовку.

Завдання СОП – організація навчання працівників з питань ОП, організація безпечного проведення робіт при експлуатації виробничих прміщень, створення санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, стаорення та дотримання оптимальних режимів праці та відпочинку, аналіз причин аварій та розробка заходів їх запобігання, профвідбір працівників та ін.

Функції СОП – контроль, облік, аналіз, звітність, планування та фінансування робіт з ОП; облік, аналіз та оцінювання умов праці; організація, координація та контроль за виконанням заходів з ОП та пром бузпеки.

15. Навчання з питань охорони праці.

На підприємстві організовуються заняття, семінари, консультації. навчання і перевірка знань здійснюється з такою періодичністю:

• З керівниками підприємств та особами що відповідають за організацію ОП 1раз 3 роки.

• З працівниками, що виконують роботи з підвищеною небезпекою з періодичністю згідно нормативного акту але не рідше 1 раз в рік.

Працівникам, яких робота не пов’язана з небезпекою проводять інструктажі з ОП.

Види іструктажів:

• Вступний. Пров спеціалістом служби ОП з усіма працівниками що приймаються на роботу, з учнями і студентами на час практики, у разі екскурсій на підприємство.

• Первинний, пров на робочому місці з новоприйнятими на роботу, з учнями і студентами кабінетів де навч пов’язане з небезпечними чинниками

• Повторний, на роб місці в терміни визначені нормативними актами: на роб з підв небезпекою – 1раз в 3 міс, без підв небезпеки 1 раз в 6 міс.

• Позаплановий, при введені нових нормативних актів, при зміні технологічного процесу та ін.

16. Основні причини виробничого травматизму.

Травматизм – це явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Причини виробничого травматизму:

Організаційні причини:

• відсутність чи неякісне проведення навчання з питань охорони праці,

• відсутність контролю за дотриманням правил ТБ і норм ОП,

• невиконання заходів з охорони праці,

• порушення вимог інструкцій, правил, норм,

• порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів та інструменту;

Технічні причини:

• несправність виробничого устаткування, машин, механізмів та інструментів;

• недосконалість технологічних процесів;

• конструктивні недоліки устаткування;

Санітарно-гігієнічні причини:

• перевищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочої зони шкідливих речовин;

• недостатнє чи нераціональне освітлення;

• підвищені рівні шуму і вібрації;

• незадовільні мікрокліматичні умови;

Економічні причини:

• нерегулярна виплата зарплати;

• низький заробіток;

• прагнення чи примус до виконання понаднормової роботи;

• робота за сумісництвом чи на двох підприємствах.

Психофізіологічні причини:

• помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість праці;

• монотонність праці;

• хворобливий стан працівника;

• необережність;

• невідповідність психофізіологічних і анпропометричних даних працівника виконуваній роботі.

17. Методи аналізу виробничого травматизму.

Вияснення причин виробничого травматизму та професійних захворювань дозволяє їх усунути і запобігти пошкодженню здоров’я працівників. Виявити закономірності виникнення цих причин дозволяє аналіз виробничого травматизму і професійних захворювань. Є різні методи аналізу цих негативних наслідків дві групи: імовірностно-статистичні та детерміністичні

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1, журналами реєстрації і т.п. Метод дозволяє виявити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності зростання чи зниження показників.

імовірностно-статистичні поділяються на:

• Статистичний

• Груповий

• Топографічний

• Економічний (полягає у вивченні та аналізі втрат, спричинених виробничим травматизмом)

Детерміністичні методи дозволяють виявити об’єктивний, закономірний зв’язок умов та причинну обумовленість випадків травматизму. До детермінованого методу належать:

• Метод сіткового моделювання

• Метод спостереження

• Метод анкетування (Розробляються анкети для робітників, на підставі яких розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків)

• Метод експертних оцінок (базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів.)