4.Афганістан залишався відсталою країною з феодально-патріархальними відносинами.

Після війни з Англією 1878–1880 рр. Афганістан перетворився в напівколоніальну державу. Його зовнішня політика була підпорядкована Англії. Культурні та економічні зв’язки із зовнішнім світом суттєво обмежувались, а європейці взагалі не допускались у країну. У внутрішні справи еміра Англія не втручалась.

Перед Афганістаном гостро стояла необхідність завоювання національної незалежності і проведення ефективних реформ у сфері державного управління, економіки, культури. Передові погляди на розвиток країни виражав рух молодоафганців, до якого входили поміщики, пов’язані з ринком, купці, інтелігенція, офіцери. Молодоафганці були невеликою групою реформаторів, їх соціальна база була дуже слабкою, але вони активно готувалися до рішучих дій. Об’єктивно, вони захищали капіталістичний шлях розвитку.

У лютому 1919 р. в Афганістані відбувся державний переворот. До влади прийшов емір Аманулла-хан, один із лідерів молодоафганців. Його підтримала армія і населення Кабула. В країні встановився молодоафганський режим (1919–1929 рр.), який ставив своєю метою проведення радикальних перетворень.

28 лютого 1919 р. Аманулла-хан проголосив незалежність Афганістану від англійських колонізаторів. Його уряд звернувся до британських властей із пропозицією переглянути англо-афганські відносини на основі рівноправності сторін. Англія відповіла відмовою. В цій ситуації молодоафганці шукали підтримку і союзників і знайшли розуміння своїх проблем у більшовицького уряду Росії. У березні 1919 р. Афганістан і Радянська Росія взаємно визнали один одного і заявили про співробітництво у боротьбі проти зовнішніх ворогів. Для обох країн це був перший крок на шляху міжнародного визнання.

Боячись втратити свої геополітичні і стратегічні позиції в Афганістані, Англія розв’язала війну, яка закінчилась перемогою афганського народу. В серпні 1919 р. був підписаний мирний договір, за яким Англія визнавала незалежність і суверенітет Афганістану.

Молодоафганський уряд вів переговори з Радянською Росією про укладання двостороннього договору. Аманулла-хан надіслав кілька листів лідерам більшовиків, у тому числі В. Леніну. В грудні 1919 р. Кабул після багаторічної міжнародної ізоляції прибула перша іноземна мі- сія – делегація Туркестанської Радянської Республіки. 28 лютого 1921 р. молодоафганський і більшовицький режими підписали договір про дружбу. Радянська Росія добровільно передавала Афганістану частину земель у при- кордонних районах Середньої Азії, надавала грошову і військову допомогу, дозволяла транзит вантажів через свою територію на пільгових умовах.

5.Як відомо, в 70-х роках ХІХ ст. Іран потрапив у залежність від Англії і Росії. Під час Першої світової війни Іран оголосив про свій нейтралітет, але воюючі держави не взяли його до уваги. Північ Ірану захопили російські війська, південь – англійські. Після виводу російської армії в 1918 р. Англія окупувала колишні російські зони впли- ву – Гілян, Хорасан, частину Іранського Азербайджану. Звідси здійснювалась антирадянська інтервенція у Російський Азербайджан і Середню Азію.

9 серпня 1919 р. іранський уряд, у порушення конституції і без санкції парламенту (меджлісу), підписав з Англією кабальну угоду. Під контроль англійських представників ставилась армія, фінанси, торгівля, інші сфери життя. Іран перетворювався у протекторат.

Антинаціональна політика правлячих кіл викликала піднесення визвольного руху у кількох центрах.

У квітні 1920 р. почалося повстання проти шахського уряду та англійської окупації в Іранському Азербайджані. Його очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіабані. У виступах брали участь ремісники, дрібна буржуазія, інтелігенція, національна торгова буржуазія. Висувалися такі вимоги: ліквідація англо-іранської угоди, зміцнення національної незалежності, проголошення Ірану республікою, надання Азербайджану автономії, проведення демократичних реформ. Шахський губернатор і чиновники були позбавлені посад. Демократи взяли владу в свої руки. Був створений національний уряд на чолі з М. Хіабані. Нова влада ввела контроль над цінами на продовольство і товари першої необхідності, відкрила школи та медпункти для народу. У вересні 1920 р. повстання було придушене об’єднаними силами шахських і англійських військ. Шейх М. Хіабані загинув.

Ще одним важливим центром національно-визволь­ного руху стала провінція Гілян. В роки Першої світової війни тут виник партизанський рух дженгелійців (дженгель – ліс) на чолі з Кучек-ханом. Вони виступали за здобуття національної незалежності під лозунгами ісламу. Дженгелійців підтримували селяни, міська біднота, торговці, частина великих купців, поміщиків, мусульманського духівництва.

Радянська Росія, більшовики Закавказзя намагалися впливати на ситуацію у Гіляні. В травні 1920 р. Волзько-Каспійська флотилія розгромила залишки білогвардійських частин, які втекли на територію Ірану, в порту Ензелі на південному узбережжі Каспійського моря. Радянські представники зустрілися з Кучек-ханом і запропонували йому допомогу. Була досягнута домовленість про спільні дії, виник єдиний фронт, в який увійшли патріотично настроєні поміщики і купці, інтелігенція, середні міські верстви, сільськогосподарські робітники, іранські комуністи. Програма фронту включала такі пункти: ліквідація нерівноправних договорів, встановлення республіки, захист особи і майна громадян, рівноправність всіх національностей, захист ісламу.

5 червня 1920 р. була проголошена Гілянська Радянська республіка. Створювався революційний уряд і революційна військова рада на чолі з Кучек-ханом. Проте досить швидко виникли розбіжності між групою Кучек-хана і комуністами. Останні відстоювали ідею негайної соціалістичної революції в Гіляні як складової частини світової революції, вимагали рішучих дій, наприклад, реквізиції майна багатих, боротьби проти ісламу. Кучек-хан стояв на поміркованих позиціях і виступав за вирішення політичних завдань, в першу чергу за здобуття Іраном незалежності. Свою точку зору на тактику боротьби мала і група радикальної інтелігенції, яка, ігноруючи відсутність збройних сил, намагалася розпочати похід на Тегеран. Конфронтація привела до розриву і відновлення єдиного фронту, через деякий час недавні союзники знову стали ворогами. В листопаді 1921 р. бригада перських козаків, якій допомагали англійські війська, розгромила Гілянську республіку.

Третім центром визвольного руху був Хорасан. Влітку 1921 р. тут розпочалося повстання військових і жандармських частин, якими командував полковник М. Тагі-хан Пасіян. Його підтримала національна і дрібна буржуазія, інтелігенція. Стихійно зародився селянський рух. Вимогами повсталих були: визволення Ірану з-під контролю Англії, скликання парламенту, забезпечення демократичних свобод. Уряд кинув на розгром повстання ханські загони курдських племен, в одній із сутичок з ними М. Тагі-хан загинув. Основні сили повстанців зазнали поразки, а розрізнені селянські загони продовжували боротьбу ще протягом року.

В іранському суспільстві існували досить впливові сили, зацікавлені в нормалізації відносин з Росією. Радянсько-іранські дипломатичні відносини були встановлені в 1920 р. У Москві почались переговори, які завершились підписанням договору від 26 лютого 1921 р. Радянська сторона відмовилась від угод царського уряду, які порушували суверенітет Ірану, від режиму капітуляцій і права екстериторіальності. Було визначено лінію державного кордону. Сторони заявили про невтручання у внутрішні справи одна одної. Ірану безвідплатно передавалась на його території власністю царського уряду на суму близько 70 млн. руб. золотом, а також власність Російського кредитного банку на суму 64 млн. руб. золотом. Спеціальна стаття передбачала умови введення радянських військ в Іран, якщо виникне така необхідність. Договір також вирішував питання про кордон у Закавказзі.

Важливу роль у політичній боротьбі початку 20-х років відіграв полковник бригади перських козаків Реза-хан. Він займав посаду військового міністра в кількох урядах, був прем’єр-міністром, провів багато вдалих військових операцій. Реза-хан спирався на військову силу, але одночасно він прагнув здобути собі політичних союзників, став ініціатором створення Партії оновлення – Таджедат. У боротьбі за владу він вдало використав у своїх цілях можливості парламенту і претендував на оцінку своїх дій як законних. 31 жовтня 1925 р. після довгих дебатів парламент, за конституцією не маючи на це права, вирішив скасувати династію Каджарів, передати тимчасову владу Реза-хану і скликати Установчі збори. 12 грудня 1925 р. ці збори проголосили Реза-хана шахом Ірану. Нова династія отримала назву Пехлеві.