4. Суть валюти та валютних курсів

В економічних відносинах між країнами національні грошові одиниці виконують роль світових грошей. Гроші, що використовуються в міжнародних розрахунках, прийнято називати валютою.

Валюта обслуговує зовнішню торгівлю товарами і послугами, міжнародний рух капіталу, переведення прибутків з країни в країну, зовнішні позички та субсидії, міжнародний туризм, державні і приватні грошові перекази тощо. Отже, валюта – це не новий тип грошей, а лише особливий спосіб їх функціонування, зв'язаний з існуванням операцій міжнародного характеру.

Прийнято розрізняти національну валюту, іноземну валюту, міжнародну валюту. Національна валютастановить собою законний платіжний засіб на території країн, що її випустили (гривня в Україні, рубль в Росії).Іноземна валюта– це платіжний засіб інших країн що законно чи незаконно використовується на території даної країни (долари в Україні).Міжнародна валютастановить собою розрахункову одиницю, платіжні засоби, створені і використовувані країнами в рамках світової співдружності або в її окремих регіонах. В наш час основними видами міжнародної валюти єєвро– регіональна грошова одиниця, що застосовується в Європейському Союзі.

Валюти країн світу можуть поділятися на групи в залежності від тих чи інших ознак. Найбільш часто розрізняють:

- резервну валюту;

- валюту, що вільно використовується;

- тверду валюту.

Резервна валюта– це валюта (або валюти), в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для покриття негативного сальдо платіжного балансу.Валюта, що вільно використовується, – це валюта, яка широко використовується для здійснення платежів по міжнародних операціях і активно продається та купується на головних валютних ринках. Такими валютами в наш час є долар США, японська ієна, англійський фунт стерлінгів.Тверда валюта– це валюта, що характеризується стабільним валютним курсом.

При обміні формується ціна національної валюти, виражена в конкретних грошових одиницях інших країн, яка отримала назву обмінного чи валютного курсу. Валютний курс – це ціна однієї валюти, виражена в валютах інших країн. Він визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Коли користуються терміном “валютний курс”, то мова йде про номінальний курс. Це зв’язуючи ланка між пропозицією валюти на ринку і попитом на неї.

Необхідність валютного курсу визначається такими причинами:

- існуванням міжнародної торгівлі. Попит на валюту залежить від імпорту, а пропозиція – від експорту товарів та послуг;

- потребою порівняння цін і витрат в міжнародному масштабі та можливістю виразити зовнішню вартість грошей.

Реєстрація (фіксація) встановленого курсу банком чи валютною біржею національної грошової одиниці в даний момент називається валютним котируванням. Котирування валют здійснюється офіційно центральним банком певної країни і вільно – ринком, залежно від попиту та пропозиції.

Валютний курс може бути встановлений двома способами (рис.14.3).

Рис. 14.3. Способи встановлення валютного курсу

Ціну, за якою банк купує валюту, називають курсом покупця, а ціну, за якою він її продає – курсом продавця. Різниця між цими цінами складає маржу (прибуток банку). Середнє арифметичне двох курсів є середнім курсом. Цей показник використовується дилерами при економічних зіставленнях. Можливе також котирування двох іноземних валют по відношенню до третьої (звичайно, до долара). Отриману таким чином ціну називають крос-курсом.

Валютний курс оцінює конкурентоспроможність країни на світових ринках. Якщо він зростає (реальне знецінення однієї валюти по відношенню до іншої), то це означає, що товари за кордоном стали відносно дорожчі й споживачі віддадуть перевагу вітчизняним товарам. Якщо він падає (реальне подорожчання), то це означає, що товари в даній країні подорожчали, і знизилась їх конкурентоспроможність. Тому виділяють реальний валютний курс, що показує співвідношення, в якому товари однієї країни можуть бути продані в обмін на товари іншої країни, тобто він характеризує співвідношення цін на товари в двох країнах, виражені в одній валюті.

МВФ виділяє три основних системи валютних курсів:

- валюти з підвищеною гнучкістю або вільні валютні курси. Мова йде про валюти з частою зміною курсу чи з вільно плаваючим курсом залежно від попиту і пропозиції. А попит на валюту країни є функцією попиту на товари, послуги і фінансові активи. Якщо Україні потрібні американські автомобілі, то для їх купівлі потрібні долари, а це означає, що попит на них зросте;

- валюти, які мають обмежену гнучкість. Це різновид плаваючого курсу при наявності певних обмежень, тобто припускаються коливання в певних межах;

- валюти з прив’язаним чи фіксованим курсом (твердий паритет). Це означає офіційно встановлене співвідношення між національними валютами – країни визначають вартість своєї валюти співвідношенням з вартістю іншої валюти. При фіксованих курсах періодично виникає надлишковий попит чи пропозиція на валютному ринку.

Якщо ринкова ціна вільно “плаваючих” валют визначається законом попиту і пропозиції, то більшість валютних курсів знаходиться під контролем уряду. В багатьох випадках паралельно з офіційним курсом (найчастіше, фіксованим) функціонує “чорний” чи паралельний ринок, який більш точно відображає попит і пропозицію валюти.

Відповідальність за політику, яка впливає на вартість валюти, несуть центральні банки, а їх міжнародна діяльність координується Банком міжнародних розрахунків (БМР), який знаходиться у Швейцарії (м. Базель) і фактично є “банком центральних банків”, оскільки коливання валют негативно впливають на міжнародні економічні відносини.

Разом з тим, наведені вище системи валютних курсів принципово не відрізняються одна від одної:

по-перше, вартість будь-якої валюти є відображенням ситуації, яка склалася в зовнішній торгівлі та економіці країни. Тому паритет окремої валюти не можна встановлювати без врахування конкретних умов. Держави продають і купують свої валюти на відкритому ринку і тим самим впливають на їх ціну. Коли уряд зменшує ціну своєї валюти відносно валюти іншої країни, то відбувається девальвація, а якщо навпаки – то ревальвація. Девальвація і ревальвація дають можливість скоригувати коливання купівельної спроможності однієї валюти відносно іншої;

по-друге, система вільно плаваючих курсів не є хаотичною, оскільки держава підтримує курс на рівні, який вона вважає розумним, враховуючи свої економічні інтереси.

Визначення валютного курсу та управління ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

За умов золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют, тобто співвідношенням їх золотого вмісту. Валютний курс міг відхилятися від золотого паритету тільки на вартість перевозу золота однієї країни в іншу. В той час валютний курс був відносно стійким, оскільки гарантувався вільним обміном банкнот на золото та можливістю вільного вивозу золота золотого однієї країни до іншої.

У зв’язку з відміною золотого стандарту порядок визначення валютного курсу докорінно змінився, що викликано несталістю сучасних грошових систем. Нині немає законодавчо фіксованої бази для формування валютних курсів. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності національних валют. Купівельна спроможність (сила) валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах – країні “А” і країні “Б” визначає паритет купівельної спроможності (purchasing power party) – PPP.

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою з них є визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін стандартного набору (за споживчим кошиком) товарів і послуг за формулою:

де і – рівень цін у відповідних країнах за певний період – .

Величина економічно обґрунтованого курсу валюти може визначатись також на підставі обрахунку ВВП за цінами визначеними у національній валюті та в окремій іноземній вільноконвертованій валюті. Частка від їх ділення дає валютний курс.

Отже, формування валютного курсу та його величина завжди є під впливом динаміки цін. Зростання цін знижує курс, а якщо курс падає, то ціни зростають. Ця залежність чітко проявляється у довгостроковому періоді.

Поряд із ціновим існує метод розрахунків (РРР), що базується на визначенні співвідношення ефективних витрат виробництва у країнах А і Б, що порівнюються. Одна із формул, що використовується в даних розрахунках має такий зміст:

де – рівень заробітної плати у країнахі;

–продуктивність праці у відповідних країнах.

Однак сам розрахунок валютного курсу – не найскладніша операція. Важче створити систему забезпечення твердого (сталого) валютного курсу. Але який би режим валютного курсу та механізм валютного регулювання не були обрані, передусім необхідна збалансованість державного бюджету, торгового та платіжного балансів при сталості цін.

В міжнародній економіці розрізняють поняття конвертованості валюти, що означає здатність резидентів і нерезидентів вільно, без жодних обмежень, обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в операціях з реальними та фінансовими активами.

Ступінь конвертованості валюти залежить від того, які обмеження накладає уряд на обмін валюти. В залежності від типу міжнародних операцій валюта може бути наступних видів (рис. 14.4).

Рис. 14.4. Види валюти залежно від її конвертованості (типу міжнародних операцій, які здійснюють з її допомогою)

Конвертованість по поточних операціяхозначає відсутність обмежень на платежі і трансферти по поточних міжнародних операціях, зв'язаних з торгівлею товарами, послугами, міждержавними переведеннями доходів і трансфертів. Країни – члени МВФ зобов'язані не допускати жодних обмежень на міжнародні платежі по поточних операціях. В залежності від існуючого режиму валютного курсу конвертованість по поточних операціях буває жорсткою і м'якою.Жорстка конвертованістьозначає, що національна валюта має фіксований курс по відношенню до іноземної валюти.М'яка конвертованістьозначає, що національна валюта має плаваючий курс по відношенню до іноземної валюти.

Конвертованість по капітальних операціяхозначає відсутність обмежень на платежі і трансферти по міжнародних операціях, що зв'язані з рухом капіталу, таким як прямі і портфельні інвестиції, кредити і капітальні гранти. До таких обмежень відносяться:

- обмеження об'єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями;

- вимога обов'язкового повернення прибутку національними компаніями, що здійснюють інвестиції за кордон;

- вимога здавати або продавати валюту, одержану з-за кордону;

- заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів;

- обмеження щодо надання кредитів іноземцям.

Міжнародний валютний фонд не вимагає від своїх членів забезпечення конвертованості по капітальних операціях. Швидше навпаки, він вважає, що обмеження по капітальних платежах доцільні, особливо в країнах з перехідною економікою, на період досягнення необхідної макроекономічної стабілізації. Такі обмеження перешкоджають відтоку капіталу, вкрай необхідного згаданим країнам для фінансування реформ.

Повна конвертованістьозначає відсутність будь-якого контролю і будь-яких обмежень по поточних і капітальних операціях. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт або імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на ціни. При цьому не виключається незначне регулювання зовнішньої торгівлі, яке не вносить суттєвих змін у світові ціни.

Перехід до повної конвертованості національної валюти передбачає забезпечення відповідної внутрішньої стабільності, стійкого державного бюджету, жорсткої грошово-кредитної політики, низького рівня інфляції та безробіття, стабільних темпів економічного зростання. Конвертованість валюти означає, що уряд готовий у випадку необхідності вжити заходів щодо забезпечення платоспроможності держави. Серед цих заходів може бути регулювання валютного курсу, грошової маси і валютних резервів.

В залежності від відношення до валюти резидентів і нерезидентів розрізняють внутрішню конвертованість і зовнішню конвертованість. Внутрішня конвертованістьозначає право резидентів (тобто всіх фізичних і юридичних осіб, що перебувають в країні понад один рік) купувати, мати і здійснювати операції всередині країни з активами в формі валюти і банківських депозитів, деномінованих в іноземній валюті.

Внутрішня конвертованість відноситься до операцій між резидентами всередині своєї країни і означає, скажімо, право українця обміняти гривні на долари і заплатити доларами за купівлю товару в українському магазині або покласти долари на валютний рахунок в українському банку. В усіх розвинутих країнах має місце внутрішня конвертованість, хоча на практиці її не завжди реалізують, адже працівникові магазину важче здійснювати розрахунки в іноземній валюті. Він воліє здійснювати їх в національній валюті і цим самим примушує покупця обміняти її спочатку на національну валюту і тільки після цього зробити платежі.

Зовнішня конвертованістьозначає право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами. В залежності від того, про конвертованість по яких операціях йде мова, поняття зовнішньої конвертованості фактично співпадає з конвертованістю валюти по поточних чи капітальних операціях.

Внутрішня конвертованість може призвести до виникнення паралельного обігудвох або кількох валют на внутрішньому ринку країни. І це може статися, незважаючи на те, що єдиним законним засобом платежу визначено національну валюту. Головною причиною виникнення паралельного обігу є висока інфляція національної валюти, в результаті якої населення прагне свої доходи і заощадження обертати в більш стабільну іноземну валюту. Використання іноземної валюти в якості засобу обігу, одиниці розрахунку і засобу заощадження прийнято називатидоларизацією. Якщо іноземна валюта використовується лише як засіб обігу, то в такому випадку прийнято говорити провалютне заміщення.

Паралельний обіг валют має позитивні і негативні сторони. Позитивною стороною паралельного обігу є:

по-перше, він може сприяти зменшенню втрат населенням в результаті інфляції національної валюти;

по-друге, він забезпечує більшу впевненість іноземним інвесторам, котрі працюють або мають намір працювати на ринку даної країни.

Негативна сторона паралельного обігу валют полягає в тому, що він може підірвати грошову політику уряду, оскільки уряд не контролює рух грошової маси, деномінованої в іноземну валюту. На практиці це означає, що уряд може позбавитись монетарних методів контролю за інфляцією, оскільки попит на товари буде формуватися не тільки національною грошовою одиницею, а й іноземною, маса якої невідома.