3. Фінансові ресурси підприємств

Фінансові відносини виникають в процесі формування, розподілу та використання його фінансових ресурсів, які є сукупністю власних та зовнішніх грошових надходжень підприємства і призначені для оплати його зобов'язань, здійснення поточних видатків для забезпечення неперервності процесу відтворення.

Елементи загальної суми фінансових ресурсів підприємства:

• статутний фонд (капітал) – для інвестування коштів в основні і оборотні фонди;

• додатковий капітал (в тому числі капітальний дохід у вигляді фонду індексацій основних засобів і нематеріальних активів);

• резервний фонд;

• централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;

• амортизаційний фонд на повне відновлення основних засобів і фонду зносу нематеріальних активів;

• фонд споживання – для фінансування відтворення робочої сили та соціально-культурних заходів;

• фонд оплати праці – для виплати основної і додаткової оплати праці;

• фонд нагромадження – для розвитку підприємства;

• відстрочена податкова заборгованість;

• резерви наступних виплат і платежів;

• нерозподілений прибуток;

• довготермінові і короткотермінові кредити банків;

• позикові кошти від реалізації власних цінних паперів;

• кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, із відрахувань на соціальні заходи держави, з оплати праці, за виданими векселями і одержаними авансами;

• інші кошти, що знаходять відображення в пасиві бухгалтерського балансу.

Загальна класифікація фінансових ресурсів підприємств показана на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Класифікація фінансових ресурсів підприємств

Початкові фінансові ресурси – це ресурси, з якими підприємство розпочинає свою виробничу діяльність, а прирощені – це ресурси, які набуло підприємство в результаті цієї діяльності.

Фінансові ресурси також розподіляють за вкладом в основні та оборотні засоби. Так, амортизаційний фонд передбаченій для поновлення основних засобів підприємства, а різноманітні позики, які бере підприємство, можуть використовуватися для закупівлі оборотних засобів – сировини, матеріалів тощо.

Власними фінансовими ресурсами підприємств виступає статутний, пайовий капітал, що є основою для функціонування підприємства загалом. Позиченими фінансовими ресурсами можуть виступати позикові кошти та кредити банків, деколи – кошти від випуску облігацій, бюджетні позички, а залученими – бюджетні асигнування, кредиторська заборгованість, фінансова допомога, грошові кошти, отримані від додаткової емісії цінних паперів.

У складі внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів основне місце належить виручці від реалізації. Також важливу роль для розширеного відтворення відіграють амортизаційні відрахування, які є грошовим виразом вартості основних засобів та нематеріальних активів, і чистий прибуток.

Зовнішніми джерелами залучення фінансових ресурсів є позики, бюджетні асигнування, різноманітні допомоги та благодійні внески.

За напрямами використання фінансові ресурси поділяються на:

• витрати на економічний розвиток підприємства;

• витрати на соціально-культурні заходи;

• витрати на розвиток науки;

• надання благодійної допомоги;

• витрати на обслуговування залучених фінансових ресурсів;

• інші витрати, підприємства.

Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на:

• фінансування затрат;

• на виробництво та реалізацію продукції, робіт та послуг;

• реальні та фінансові інвестиції;

• утворення грошових фондів спеціального призначення;

• платежі до бюджету;

• виплату позичок;

• благодійні цілі.

Фінансові ресурси завжди виступають у грошовій формі. А грошові кошти стають фінансовими ресурсами лише тоді, коли вони акумулюються у відповідних фондах, які мають певний порядок створення і використання.

Характерною рисою фінансових ресурсів є те, що вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку підприємства. Грошові фонди підприємств є основою їх діяльності.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва.

Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, провадиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час набуття основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі в міру участі основних фондів у виробничому процесі їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — виражає залишкову вартість наявних основних фондів.

Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд створюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів. Спрямування амортизації на розширене відтворення основних фондів зумовлене специфікою її нарахування й витрачання – нараховується вона протягом усього нормативного строку служби основних фондів, а потреба у її витрачанні настає лише після фактичного їхнього вибуття. Тому до часу заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використанню амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, в результаті якого деякі види основних фондів можуть знецінюватися, і тоді залучаються досконаліші та продуктивніші машини й обладнання.

Обсяг амортизаційного фонду щорічно розраховується за формулою:

де – балансова вартість основних фондів;

–норма амортизації.

Економічно обґрунтовані норми амортизації мають велике значення. Вони дають змогу, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другого — визначити дійсну собівартість продукції, складовим елементом якої є амортизаційні відрахування. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як зниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і необґрунтоване збільшення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва.

Нараховані амортизаційні відрахування використовуються на повне відновлення основних фондів. Відбувається воно в формі капітальних вкладень, з допомогою яких не лише завершується кругообіг авансованої раніше вартості, а й здійснюється додаткове інвестування засобів у зв'язку з розширенням виробництва та вдосконаленням його матеріально-технічної бази. Розширене відтворення не може бути забезпечене лише за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки вони призначені, головним чином, для простого відтворення. Тому капітальні вкладення значною мірою забезпечуються за рахунок інших джерел фінансових ресурсів. До капітальних витрат реінвестуються передусім власні фінансові ресурси підприємства. Туди спрямовується також акціонерний і пайовий капітал, що мобілізується на фінансовому ринку, залучаються кредитні ресурси, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішеннями уряду, — бюджетне асигнування та кошти позабюджетних фондів.

Для виробництва продукції підприємству, поряд із основними фондами, необхідні оборотні виробничі фонди, що включають до свого складу запаси сировини, матеріалів, палива, тари тощо, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва оборотні фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього у міру реалізації переходять у грошову форму — грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу.

Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції кожне підприємство повинно володіти водночас оборотними виробничими фондами та фондами обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних оборотних фондів і був би достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять обігові кошти підприємства. Об'єднання оборотних фондів і фондів обігу в одному понятті засноване на економічній сутності обігових коштів, покликаних забезпечити безперервність процесу відтворення, в ході якого фонди обов'язково проходять усі стадії від виробництва до споживання.

Загальна схема складових обігових коштів показана на рис. 5.2.

Рис. 5.2. Складові системи обігових коштів

Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської діяльності вони не полишають виробничу сферу — обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види поточних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами.

Наприклад, нестача засобів, що авансуються на придбання матеріальних запасів, може призвести до скорочення виробництва, невиконання виробничої програми. Зайве відволікання грошей у запаси, що перевищують дійсну потребу, призводить до неефективного їх використання. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. Вона визначається за допомогою нормування, основна мета якого — забезпечити максимальний обсяг виробництва й реалізації продукції за мінімуму обігових коштів.

Для формування обігових коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні кошти відіграють важливу роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати певну майнову та оперативну самостійність із тим, аби здійснювати виробництво рентабельно й нести відповідальність за рішення, що приймаються. Водночас залучення позичкових коштів теж дуже важливе, бо скорочує загальну потребу господарства в обігових коштах, стимулює прагнення до ефективного їхнього використання.

За своєю суттю обігові кошти — це фінансова категорія. Їхнім обіг, що перебуває в обороті підприємства, може бути віднесений до його фінансових ресурсів. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обігових коштів, а фінансові ресурси — базу для первісного формування та наступної модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках:

- у ході утворення статутного фонду підприємства;

- у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів;

- при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування тут майже ті ж, що й для основних засобів — акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо — усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні.

Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують:

• ступінь фінансової стійкості підприємства;

• його становище на фінансовому ринку;

• можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів.

Оборотність обігових коштів — це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях.

Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розробка заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів

Джерелом формування фінансових ресурсів господарства є виручка від реалізації продукції, робіт і послуг. За рахунок цього на розрахункові, валютні та інші рахунки у банківських установах надходять відповідні грошові кошти. Тому реальне планування її величини має особливо актуальне значення. В цьому напрямку на підставі маркетингових досліджень вирішуються питання асортименту та кількості виробництва товарів, робіт і послуг; напрямків використання виробленої продукції та каналів реалізації; укладання договорів з конкретними покупцями продукції (робіт і послуг). На даному етапі планування важливо також визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції.

У складі власних фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами на капітальні вкладення, важливе місце посідає прибуток, який є результативним показником фінансової діяльності. Прибуток – це перевищення загальних (валових) доходів підприємства над його загальними (валовими) витратами.

Для його планування, крім виручки, необхідно визначити величину витрат, що зв'язана з виробництвом, тобто собівартість. Важливо є також оптимально розподілити прибуток, спрямовуючи його на першочергові платежі у бюджет у вигляді податків, на розширене відтворення, соціальний розвиток та матеріальне стимулювання, адже від оптимального розподілу прибутку в майбутньому залежить мотивація розвитку виробництва, а звідси – можливість подальшого збільшення прибутку.