- •Міністерство освіти і науки україни
- •1. Теоретична частина
- •1.1. Загальні положення Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (дСанПіН 2.2.4-171-10)
- •1.2. Вимоги Державних санітарних норм та правил дСанПіН 2.2.4-171-10 щодо органолептичних показників
- •Органолептичні показники безпечності та якості питної води
- •2. Методики виконання роботи
- •2.1. Методики визначення температури та органолептичних показників природних і водопровідних вод
- •2.1.1. Визначення температури води
- •2.1.2. Визначення забарвленості води
- •2.1.2.1. Візуальне визначення забарвленості води
- •2.1.2.2. Визначення забарвленості води візуальним порівнянням проби зі стандартними розчинами гексахлороплатинату(іv)
- •Забарвленість імітаційної шкали
- •2.1.2.3. Визначення справжньої забарвленості проби за допомогою оптичних приладів
- •2.1.3. Визначення каламутності води
- •2.1.3.1. Вимірювання каламутності води за допомогою прозорої випробовувальної трубки (циліндра)
- •2.1.3.2. Вимірювання каламутності води за допомогою випробовувального диска
- •2.1.3.3. Вимірювання каламутності води за допомогою оптичних нефелометрів
- •2.1.4. Визначення запаху води
- •Класифікація запахів води природного походження
- •Оцінка інтенсивності запаху
- •2.1.5. Визначення смаку і присмаку води
- •2.2. Методики визначення температури та органолептичних показників стічних вод
- •2.2.1. Визначення температури стічної води
- •2.2.2. Визначення забарвленості стічної води
- •2.2.3. Визначення запаху стічної води
- •2.2.4. Визначення каламутності стічної води
- •3. Вимоги техніки безпеки під час виконання лабораторної роботи
- •4. Вимоги до звіту
- •Контрольні питання
- •Список літератури
- •Визначення органолептичних показників
Забарвленість імітаційної шкали
|
Номер пробірки |
Градуси забарвленості |
Номер пробірки |
Градуси забарвленості |
|
1 |
0 |
7 |
30 |
|
2 |
5 |
8 |
40 |
|
3 |
10 |
9 |
50 |
|
4 |
15 |
10 |
60 |
|
5 |
20 |
11 |
70 |
|
6 |
25 |
|
|
Перешкоди під час визначення забарвленості виникатимуть у разі, якщо забарвленість проби значно відрізняється від забарвлення розчинів порівняння. У таких випадках порівнювати забарвлення проби зі шкалою не можна, а визначення необхідно здійснювати відповідно до розділу 2.1.2.1.
2.1.2.3. Визначення справжньої забарвленості проби за допомогою оптичних приладів
Метод для дослідження справжньої забарвленості проби води за допомогою оптичних приладів є придатним для дослідження сирої та питної води і для неінтенсивно забарвленої води промислового використання.
Інтенсивність забарвленості проби води характеризують її світлопоглинанням за довжин хвиль максимального поглинання. Кількісно її визначають вимірюванням коефіцієнта світлопоглинання за допомогою фотоколориметра або спектрометра. Зазвичай, більшість природних вод з жовто-коричневим забарвленням і проб забарвлених стічних вод заводів, на яких працює лише система очищення побутових стоків, можна вимірювати за довжини хвилі 436 нм. Стічні води з підприємств із системою промислового очищення стічних вод не мають достатньо виражених максимумів поглинання.
Визначення інтенсивності забарвленості проби води ґрунтується на вимірюванні ослаблення (поглинання) світлового потоку. За різної забарвленості води максимальне поглинання спостерігається на різних довжинах хвиль падаючого випромінення. Забарвленість води визначають за допомогою фотоколориметра або спектрометра за принаймні трьох довжин хвиль, розподілених у межах області видимого спектра (λ= 436, 525 і 620 нм).
2.1.3. Визначення каламутності води
Природні води часто містять завислі, дрібнодисперсні частинки глини, піску, мулу та органічних речовин. Точне кількісне визначення завислих домішок у воді гравіметричним (ваговим) методом займає багато часу, тому часто застосовують непрямі методи визначення вмісту завислих речовин, а саме визначення каламутності та прозорості.
Для дуже прозорих вод за вмісту завислих речовин, меншому ніж 3,0 мг/дм3, визначити прозорість важко. У цьому випадку визначають значення, обернене прозорості – каламутність. За більшого вмісту завислих речовин переважно визначають прозорість води.
Згідно з чинним стандартом [3] для визначення каламутності води використовують два напівкількісні і два кількісні методи.
Напівкількісні методи, які застосовують, зазвичай, у польових умовах, охоплюють такі два:
1. Вимірювання каламутності води за допомогою прозорої випробовувальної трубки або циліндра (метод застосовують для чистої та незначно забрудненої води).
2. Вимірювання каламутності води за допомогою випробовувального диска (метод призначений, передусім, для дослідження каламутності поверхневих вод у польових умовах).
Кількісні методи, застосування яких передбачає використовування оптичних нефелометрів, полягають у вимірюванні розсіяного випромінення та коефіцієнта ослаблення потоку випромінювання.
3. Вимірювання розсіяного випромінення застосовують для дослідження води з низьким рівнем каламутності (наприклад, для дослідження питної води). Рівень каламутності води, вимірюваний за допомогою цього методу, виражають у формазин-нефелометричних одиницях (ФНО), зазвичай, з результатом у діапазоні між 0 ФНО і 40 ФНО.
4. Вимірювання коефіцієнта ослаблення потоку випромінюванн, зазвичай, застосовують для дослідження води з високим рівнем каламутності (наприклад, стічних чи забруднених вод). Результат вимірювання каламутності у разі використання цього методу подають у формазин-ослаблювальних одиницях (ФОО), зазвичай, він перебуває в діапазоні між 0 ФОО і 4000 ФОО.