5. Спадкове право

 Поняття спадкування. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 Цивільного кодексу України).

Склад спадщини. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 Цивільного кодексу України).

 Відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Іноді відкриттям спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається водночас і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли водночас. У цьому випадку спадщина відкривається водночас і окремо щодо кожної з цих осіб (ст. 1220 Цивільного кодексу України).

 Місце відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця не відоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 Цивільного кодексу України).

 Спадкоємці. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (ст. 1222 Цивільного кодексу України).

 Право на спадкування. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у Цивільному кодексі України (ст. 1223).

 

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

 Спадкування за заповітом

 Поняття заповіту. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України).

 Право на обов'язкову частку у спадщині. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

 Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають суттєве значення.

 До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

 Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку (ст. 1241 Цивільного кодексу України).

 Загальні вимоги до форми заповіту. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення (ст. 1247 Цивільного кодексу України).

 Посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою. Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

 Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

 Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

 Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

 Заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.

 Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора (ст. 1252 Цивільного кодексу України).

 Черговість спадкування за законом. Спадкоємці за законом отримують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, окрім випадків, встановлених ст. 1259 Цивільного кодексу України (ст. 1258 Цивільного кодексу України).

 Зміна черговості отримання права на спадкування. Черговість отримання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

 Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду отримати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ст. 1259 Цивільного кодексу України).

 Перша черга спадкоємців за законом. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, утому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 Цивільного кодексу України).

 Друга черга спадкоємців за законом. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 Цивільного кодексу України).

 Третя черга спадкоємців за законом. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 Цивільного кодексу України).

 Четверта черга спадкоємців за законом. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 Цивільного кодексу України).

 П'ята черга спадкоємців за законом. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ст. 1265 Цивільного кодексу України).

 Прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

 Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом і3 спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого терміну він не заявив про відмову від неї.

 Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст. 1268 Цивільного кодексу України).

 Спадковий договір. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 Цивільного кодексу України).

 7. Порядок та умови вступу в шлюб

Поняття шлюбу подано у ст. 21 Сімейного кодексу як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

 Ознаками шлюбу є:

 1.Союз чоловіка та жінки, що перебуває під захистом держави.

 2. Вільний моногамний союз.

 3. Рівноправний союз чоловіка та жінки.

 4. Союз, що укладається за встановленою державою формою.

 5. Довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей.

 Отже, шлюб — це добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, який реєструється в державних органах реєстрації актів цивільного стану з метою створення сім'ї, виховання дітей, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

 Законодавством України передбачено умови й порядок одруження.

 Умовами одруження є вільна згода осіб, які укладають шлюб, та досягнення певного шлюбного віку.

 Вільна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки та чоловіка на реєстрацію шлюбу. Щодо другої умови, то у ст. 22 Сімейного кодексу шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків та 17 років для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

 Звертаємо увагу, що особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Чинним законодавством не встановлено максимального віку для вступу до шлюбу. Також не має значення і велика різниця у віці осіб, що вступають до шлюбу.

 Законодавство також закріплює обставини, за яких укладення шлюбу є неможливим.

У шлюбі не можуть перебувати:

 — особи, які є родичами прямої лінії споріднення;

— рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра;

— двоюрідні брат та сетра, тітка, дядько та племінник, племінниця;

— усиновлювач та усиновлена ним дитина (однак у разі скасування усиновлення цей шлюб може бути зареєстрований);

— між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між дітьми, які були усиновлені ним. Лише за рішенням суду може бути надане право на шлюб між вказаними особами.

 Реєстрацію шлюбу здійснюють органи реєстрації актів цивільного стану.

Заява про реєстрацію шлюбу подається особисто жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану, за їхнім вибором.

 Особи, які вступають у шлюб, повинні повідомити одне одного про стан свого здоров'я. Приховування важкої хвороби чи хвороби, небезпечної для другого з подружжя та їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

 Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Однак заручени не створюють обов'язку вступу в шлюб.

 Якщо особа відмовилася від шлюбу, то вона зобов'язана іншій стороні відшкодувати затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Але такі витрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням обставин, що мають суттєве значення (наприклад, тяжка хвороба, наявність дитини, судимість та ін.) для того, хто відмовився від шлюбу.

 Якщо особа, яка відмовляється від шлюбу, отримала від іншої подарунок у зв'язку з майбутнім одруженням, то вона зобов'язана повернути подаровану річ, а якщо така не збереглася — то відшкодувати її вартість. Якщо це не відбувається добровільно, то дарувальник має право розірвати договір дарування за рішенням суду.

 Якщо жінка і (або) чоловік не можуть з вагомих причин особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, підпис на якій повинен бути нотаріально засвідчений, можуть подати їхні представники. Для цього представники повинні мати нотаріально посвідчену довіреність на подачу документів від заінтересованих осіб для реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації цивільного стану.

 Шлюб укладається в органах цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають одружитися. У виняткових випадках цей термін може бути скорочений керівником відділу реєстрації актів цивільного стану на підставі спільної заяви осіб, які бажають укласти шлюб, та документів, які підтверджують наявність вагомої причини для його скорочення.

 Якщо до органу реєстрації актів цивільного стану надійде письмова інформація про наявність передбачених законодавством перешкод до укладення шлюбу, то реєстрація його відкладається на термін не більше трьох місяців. Рішення про таке відкладення реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

 Реєстрація шлюбу за довіреністю або через представника не дозволяється. Присутність нареченої та нареченого в моментреєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.

 Припинення шлюбу, визнання шлюбу недійсним

 Припинення шлюбу — це припинення правовідносин між подружжям, що зумовлене певними юридичними фактами.

 

Припинення шлюбу відбувається внаслідок:

 — смерті одного з подружжя або оголошення його померлим;

 — розірвання шлюбу.

 Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання внаслідок волевиявлення обох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, або на підставі рішення суду.

 Ч. З ст. 104 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо один із подружжя помер до набуття чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.

Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини та чоловіка, в яких немає дітей (тобто неповнолітніх дітей), здійснюється на підставі їхньої заяви, поданої до органу реєстрації актів цивільного стану (надалі РАЦС).

 У ст. 107 Сімейного кодексу передбачено підстави розірвання шлюбу в так званому спрощеному порядку — в органах РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

— визнаний безвісно відсутнім;

— визнаний недієздатним;

— засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на термін не менше як три роки.

 У цьому випадку шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

 Судовий порядок розірвання шлюбу здійснюється, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей.

Водночас із розглядом питання про розірвання шлюбу суд може вирішити питання про те, з ким із батьків залишаються неповнолітні діти, а також спори щодо стягнення аліментів на утримання дітей (у випадку, якщо сторони не уклали між собою договір про розмір аліментів на дитину, який повинен бути нотаріально посвідчений) або на одного з подружжя, який є недієздатним, питання щодо спільно набутого майна та ін.

 Відповідно до частини 2 ст. 110 Сімейного кодексу, позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, окрім випадків, коли один із подружжя вчинив злочин щодо другого з подружжя або дитини, чи батьківство зачатої дитини до досягнення одного року визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

 Шлюб вважається припиненим у день винесення відділом РАЦС відповідної постанови про розірвання шлюбу, судом — у день набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка.

Лише після розірвання шлюбу та отримання свідоцтва про розірвання шлюбу колишнє подружжя має право укласти новий шлюб.

 Законодавством надано можливість жінці та чоловікові, шлюб між якими було розірвано, подати до суду заяву про поновлення шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.