3. Характеристика та види цивільно-правових правочинів. Форма договору.

 Поняття правочину детально розглядає глава 16 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ). Відповідно до ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

 Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:

 

• правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату (на відміну від подій, що відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права);

 

• правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи (на відміну від адміністративних актів, актів управління, що видаються органами державної влади та управління);

 

• правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин (на відміну від деліктів, які порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин);

 

• воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (на відміну від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків);

 

• правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин (на відміну від актів цивільного стану, котрі, по-перше,об'єднують і події, по-друге, нерозривно пов'язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних, по-третє, слугують передумовою виникнення у фізичних осіб можливості бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків).

 Ст. 203 ЦКУ розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні чи багатосторонні правочини).

Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту).

 Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦКУ).

За формою договори можуть бути усними й письмовими.

 Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що її укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено певної форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.

 Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

 Проста письмова форма застосовується за укладення між собою договорів державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім договорів, що виконуються під час їх укладання.

 У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більше одного року).

 Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку іншого нерухомого майна (земельних ділянок).

 Недодержання форми договору, якої вимагає закон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Класифікація правочинів можлива і за іншими критеріями:

 а).правочини реальні (домовленість сторін і передача речі, наприклад, договір позики) та консесуальні (досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов, наприклад, купівля-продаж);

 б). правочини оплатні (наявність зустрічного майнового еквівалента, наприклад, договір купівлі-продажу) та безоплатні (обов'язок здійснити витрати має тільки одна зі сторін, наприклад, договір дарування);

 в). правочини абстрактні (не визначено підстав їхнього здійснення, наприклад, видача векселя) та каузальні (вказана підстава їхнього укладення, більшість договорів цивільного права);

 г). правочини строкові (визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо) та безстрокові (терміни та строки не застерігаються, наприклад, договір оренди, укладений на невизначений термін);

 д). правочини легітарні (такі, що мають основою приписи закону), волюнтарні (не передбачені законом, але укладаються особами у результаті їхнього вільного волевиявлення);

 є). правочини усні та письмові; умовні та безумовні; біржові та небіржові та ін.