I. Вступ

1. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних знань з попередньої теми.

1. Методи науково-педагогічного дослідження - це:

а) система цілеспрямованої взаємодії вчителя i учнів, у ході якого відбувається засвоєння знань, умінь i навичок;

б) способи, за допомогою яких вивчаються різноманітні сторони виховання, освіти i навчання.

2. Спостереження, бесіди, педагогічний консиліум, експеримент, науково-педагогічна експедиція - це:

а) емпіричні методи; б) теоретичні методи науково-педагогічного дослідження.

3. Назвіть математичні методи та охарактеризуйте їх роль.

2. Презентація теми, мотивація до її вивчення.

- Що, на Вашу думку, означає таке поняття як розвиток (у широкому розумінні цього слова) і яке його значення?

- Ключовими словами лекції будуть слова: особистість, людина, індивід, індивідуальність. Уявіть дані поняття як щаблі сходинок людського розвитку. У якому б порядку Ви їх розмістили? Обґрунтуйте свою відповідь.

- Розвиваючись людина проходить шлях від індивіда до особистості. Психологи підкреслюють, що індивідом народжуються, особистістю стають, а індивідуальність треба відстояти. Головною метою роботи школи є процес формування особистості, її гармонійний розвиток. Сьогоднішня тема лекції покликана допомогти Вам усвідомити сутність процесу розвитку особистості та його загальні закономірності.

І. Основна частина.

1. Процес розвитку і формування особистості, поняття про особистість.

Розвиток людини є безперервним процесом, який не припиняється доти, поки людини існує. У перекладі з латинської «процес» означає рух вперед, зміни. Поняття «розвиток» було визначено раніше. Це процес кількісних і якісних змін в організмі людини. Тобто, людина зазнає різних фізичних (морфологічних, біохімічних, фізіологічних) і соціальних (психічних, духовних і моральних) змін. Проте розвиток не обмежується тільки кількісними змінами, вони зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. За визначенням Г.С. Костюка «розвиток є там, де народжується щось нове і відживає старе». Результатом розвитку с становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти.

Якщо людина досягає такого рівня розвитку, який дозволяє вважати її носієм свідомості й самосвідомості, і вона здатна до здійснення самостійної перетворюючої діяльності, то таку людину називають особистістю. Щоб краще зрозуміти дане визначення, слід з'ясувати зміст і розмежувати поняття, що належать до одного смислового ряду, а саме: людина, індивід, індивідуальність, особистість.

Людина - жива істота, представник «homo sapiens»», яка володіє даром мислення та мовлення, здатна створювати знаряддя праці та користуватися ними у процесі суспільної праці. Проте такі специфічні людські здібності та якості, як мовлення, свідомість, трудова діяльність та інші передаються людям через біологічну спадковість і формуються в процесі засвоєння ними культури та досвіду попередніх поколінь. Історичні факти засвідчують, що діти, які з раннього дитинства розвивалися поза людським суспільством, так і залишилися на рівні розвитку тварин, тобто на рівні біологічних істот, представників класу ссавців. У них не формується мовлення, свідомість, мислення, прямоходіння. Існує навіть термін, що характеризує таких дітей -«мауглізм». Відповідно, вже на рівні «людина» вирішальне значення для становлення та розвитку людини як біологічної істоти, так і унікальної людської особистості, має соціальний чинник.

Індивід ( лат. індивідіум - неподільне) - людина, як представник людської спільноти (як окрема людина в середовищі інших людей), соціуму (групи, класу, нації тощо). Індивід є суспільно-історичним утворенням, здатним діяти усвідомлено. Характеристика його передбачає сукупність природних задатків, набутих знань, соціального досвіду, які виявляються у поведінці та діяльності.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначають індивідуальність.

Індивідуальність - сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей. Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоційної та вольової сфер тощо.

Особистість є вищою соціальною характеристикою людини. Тобто, поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика в нього не входить.

Структура особистості багатогранна. Найхарактернішими її компонентами є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності); можливості (сукупність здібностей, які забезпечують успіх діяльності); характер (комплекс сталих психічних властивостей, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до себе і до суспільства); самоуправління (утвердження самосвідомості, самоконтроль, корекція дій і вчинків тощо).

Особистість характеризують такі ознаки:

■ розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

■ відповідальність (уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

■ свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

■ особиста гідність (визначається рівнем вихованості);

■ індивідуальність (несхожість на інших).

Особистість законодавчо визнана основною цінністю освіти. Педагогіка, беручи до уваги всі перераховані вище категорії, особистість школяра розглядає як систему його відношень до світу, зі світом, до самого себе і з самим собою.

! Завдання для роздумів:

- Спробуйте пояснити сутність кожного відношення, представленого у системі.