Археология Украины учебник

Тема 27

Становлення Київської Русі

можна поділити на три групи: укріплені поселення — городища з прилеглими посадами, некрополі та об'єкти поклоніння слов'ян-язичників.

До першої із вищеназваних категорій слід віднести Шестовицький архео­ логічний комплекс, розміщений за 15 км униз по Десні від Чернігова (рис. 1). Пам'ятка є еталонною для вирішення багатьох питань ранньої історії Київ­ ської Русі. Саме городище розміщувалося на вузькому і довгому мисі, котрий більш як на 1 км виступає в заплаву. До спорудження укріплень тут містило­ ся невелике відкрите ранньослов'янське поселення, знищене наприкінці IX ст. (сліди пожежі зафіксовані під насипом майбутнього валу).

У кінцевій частині мису було споруджено городище неправильної округлої форми площею дещо більше 1 га. Висота валу 1—2 м, ширина в основі 20—25 м, глибина рову близько 1 м, а його ширина 11—12 м. Розкопки показа­ ли, що городище мало складну систему укріплень, у зв'язку з чим розміри внут­ рішньої, придатної для заселення площадки стали меншими — близько 3 тис. м2. В'їзд, улаштований з напольного боку, був захищений дерев'яними надворітними баштами. До нього ж виходив і в'їзд із пойми, прокладений по схилу.

Під час досліджень напільного валу зафіксовані сліди дерев'яних конструк­ цій типу розміщених на відстані близько 3 м одна від одної каркасно-плете­ них стін подвійного контуру кожна (відстань між останніми 0,3—0,5 м). Харак­ тер розміщення ямок від стовпів дає підстави припустити, що з внутрішнього боку площадки до плетених стін, котрі утримували сипучий пісок (з нього було споруджено сам насип валу), примикали якісь дерев'яні конструкції. Можли­ во, це був поміст, на якому розміщувалися захисники фортеці.

З півночі до городища примикав доволі обширний посад, що займав усю площу мису. Тут виявлено більш як 100 об'єктів господарського та промисло­ вого призначення X — початку XI ст. Серед досліджених будівель не зафіксо­ вано жодного житла. Домінують споруди, пов'язані з виплавкою та обробкою заліза — тобто це був своєрідний промислово-господарський "двір". Лише на самому краю поширення культурного шару, в 600 м від городища, виявлені житлові споруди з глинобитними печами, підсобні приміщення та сліди від огорож садиб. Знахідки, насамперед побутові речі, дають підстави стверджува­ ти, що всі ці будівлі згоріли не пізніше першої чверті XI ст. Серед усіх вище­ згаданих споруд даної частини археологічного комплексу виділяється "садиба коваля", де було знайдено металевий рубчастий браслет, прикрашений голів­ ками дракона, мабуть, виготовлений у балтійському регіоні.

Ще одна частина відкритого посаду — поділ — виявлена в поймі. Тут досліджена садиба XI ст. зі слідами наземних зрубних жител та промисловими будівлями. Серед знахідок — висла свинцева печатка Володимира Мономаха раннього типу, фрагмент бронзової черепахоподібної фібули, кістяна дудка з руноподібними написами з обох сторін. За посадом розміщувався відомий за своїми матеріалами курганний могильник, з якого свого часу й розпочалося вивчення усього комплексу.

Багаторічні дослідження в околицях сучасного села Шестовиця дають підстави віднести спорудження городища до кінця IX ст. Ймовірно його поя­ ву слід пов'язувати з літописним повідомленням 884 р. про підкорення західної частини сіверян князем Олегом. Саме тут розміщувався найбільший на Дніпровському Лівобережжі табір київських дружинників, що перебував на

431

Розділ VI

ЕПОХА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Рис. 1. Зброя та елементи військового спорядження із Шестовиці

432

Тема 27

Становлення Київської Русі

відстані одно-, півторагодинної кінної їзди від старого племінного центру Чернігова. Деякі науковці розглядають функції цього "гарнізону" ширше — торгівля та пов'язані з нею ремесла, а також військова справа. При цьому як важливий аргумент насамперед виступають різноманітні й багаті за інвентарем підкурганні поховання.

Городище розміщувалося в точці максимального зближення водного і сухо­ путного шляхів на Київ, забезпечуючи надійний контроль, а за необхідності — й блокування обох. Невелика притока Десни, що протікала поблизу укріплень, давала можливість улаштовувати тут зручну гавань, про що свідчать і знахідки залізних заклепок. А присутність військового контингенту засвідчують чис­ ленні знахідки зброї та обладунку. Ще одним напрямом діяльності місцевих жителів була організація князівського полюддя — регулярного збору данини, а також участь у підготовці далекої міжнародної торгівлі (Хозарія, Візантія і т. ін.), про що, зокрема, свідчать висла свинцева печатка та іконка візантій­ ського виробництва. Після нової пожежі на початку XI ст. життя на городищі на певний час припиняється, а надалі цей населений пункт перетворюється на ординарне укріплене поселення.

Інформація, отримана під час дослідження житлово-промислової частини Шестовицького комплексу, доповнюється матеріалами курганного могильни­ ка — одного з найвідоміших серед старожитностей рубежу І—II тис. н. є.

Загалом наслідки досліджень на некрополях часів формування Київської Русі є важливим джерелом. На основній частині давньоруської території за тих часів панував підкурганний обряд поховання. Лише у прикарпатському регіоні небіжчиків ховали у фунтових ямах. Самі насипи розміщувалися безсистемно; здебільшого вони сягали 1 м у висоту, а їх діаметр не перевищував 10 м. Про­ тягом доволі тривалого часу слов'яни поетапно використовували різні типи об­ рядовості: кремація на стороні від місця майбутнього поховання (на загально­ му для всієї громади кострищі) — кремація на місці захоронення — інгумація на рівні давньої поверхні або в курганному насипу — інгумація у підкурганній ямі. Небіжчика клали випростано на спині головою на захід. Характерною для цих часів була наявність супроводжувального інвентаря — побутових речей (кераміка, ножі й т. ін.), деяких ремісничих виробів, прикрас — усього того, що, на думку родичів і близьких, мало супроводжувати померлого в "потойбічно­ му світі". У Прикарпатті в багатьох випадках над небіжчиком викладали кам'яні плити (так звані підплитові могили). Кургани тут насипалися лише над похо­ ваннями переселенців із розташованих далі на північ волинських територій.

Серед усієї маси поховань виділялися й значно багатші поховальні комп­ лекси, що свідчить про наявність соціального та майнового розшарування у цей час. Насамперед ідеться про так звані дружинні поховання, тобто такі, де серед інвентаря знайдені зброя чи спорядження бойового коня. Особливу ува­ гу привертають "зрубні гробниці" — підкурганні поховання, виконані за обря­ дом інгумації, де стінки могильних ям обкладені деревом. Слід зазначити, що іноді залишки "будинків мертвих" виявлені також у похованнях за обрядом кремації. За інвентарем та іншими деталями обрядовості Д. І. Бліфельд виділив чотири типи поховань: одиночне — воїна, воїна з конем, воїна з жінкою, воїна з жінкою і конем. Більшість із них розміщені на некрополях поблизу великих міст та інших укріплених поселень.

433

Тема 27

Становлення Київської Русі

Найвідомішим є чернігівський курган Чорна Могила заввишки 10 м й окружністю 170 м, у якому, за переказами, було поховано засновника міста. Тут розчищено залишки великого кострища, знайдено кістки трьох небіжчиків, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, золоту монету часів імператора Костянтина Багрянородного, а також кістки жертовних тварин. У верхній час­ тині насипу виявлено залишки тризни: шоломи, кольчуги, залізний казан та жертовні ножі, два ритони із турячих рогів у срібних оправах, дві золоті моне­ ти часів імператора Василія І Македонянина (рис. 2).

Ще один курган, пов'язаний із легендарним засновником міста, розкопа­ но в літописному Галичі (сучасне с. Крилос на Івано-Франківщині). Галичи­ на Могила нині сягає висоти 2 м, а діаметр насипу близько 50 м. Навколо виявлені сліди стінки — крепіди із дерев'яних колод, а в центральній частині — поховання в дерев'яному човні. В його носовій частині виявлено споряджен­ ня знатного воїна.

Важливу роль у житті східних слов'ян відігравали культові споруди — ка­ пища й святилища, де стояли виготовлені з різних матеріалів зображення язичницьких богів. За межами найдавнішого київського городища досліджені

Серед кам'яних статуй вирізняється знаменитий Збруцький ідол, знайде­ ний у річці поблизу Гусятина на Тернопільщині (рис. 3). Ця скульптурна композиція являє собою чотирикутний стовп заввишки 2,67 м із розміщеними на

Рис. 2. Насипання давньоруського кургану (реконструкція Б. О. Рибакова)

435

Розділ VI

ЕПОХА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

кожній із чотирьох сторін площинними зображеннями, поділеними на три яруси. На нижньому висічено фігуру вусатого чоловіка у трьох зображеннях, який підтримує середній ярус, заповнений фігурами чоловіків і жінок, котрі взялися за руки. На горішньому, третьому ярусі розміщено фігури чотирьох божеств, увінчаних спільною шапкою, що, можливо, відбиває розвиток у слов'янській міфології ідеї єдиного верховного бога. Описані божества інтер­ претуються в такий спосіб: у центрі на головному лицевому боці — Мокош із рогом достатку в руці; правобіч від неї, на сусідній грані, міститься богиня шлюбу та сімейного життя Лада з кільцем на руці; ліворуч стоїть воїн із мечем і конем (мабуть, сам Перун); на тильній грані розміщено зображення без атри­ бутів. Уся статуя, яка в цілому символізує собою ще одного бога, після трива­ лих дискусій: "Род? Святовит?" — була атрибутована як зображення першого із них.

Загальновизнано, що три горизонтальні яруси цього ідола символізують три зони Всесвіту: горішній ярус — небо, середній — землю, нижній ярус посідає підземний бог, який тримає на своїх плечах земний світ. Єдине боже­ ство Род об'єднало по вертикалі не лише всі "світи", а й найважливіші для лю­ дини функції незримих сил — світло, добробут, родючість, безпеку й заступ­ ництво предків.

Рис. 4. Елементи матеріальної культури русів кінця І тис. н. є.

436

Тема 27

Становлення Київської Русі

У цей історичний відрізок часу переживає піднесення давньоруська ма­ теріальна культура: поширюється плужне землеробство, відбувається відокрем­ лення ремесла в самостійну галузь виробництва. Зокрема, успіхи в гончарстві сприяли тому, що на більшій частині південноруської зони розселення східних слов'ян, за винятком хіба що віддалених лівобережних дніпровських районів, посуд почали виготовляти вже на гончарному крузі (так звана манжетоподібна кераміка). А поява в цей час серій однотипних предметів озброєння (насампе­ ред стріл) свідчить про виникнення постійних військових князівських форму­ вань і поступову соціальну диференціацію суспільства. Підтвердженням таких змін є також знахідки коштовних речей, поява серій модних прикрас, зокрема скроневих кілець жіночого головного убору, певні типи яких стають "етнічним індикатором" для окремих територій. Водночас увесь розвиток матеріальної культури в IX—X ст. свідчить про необоротність глобальних процесів у само­ му східнослов'янському суспільстві, яке розвивалося в напрямі державотво­ рення (рис. 4).

Неслов'янські археологічні пам'ятки

Серед археологічних пам'яток, залишених наприкінці І тис. н. є. представ­ никами неслов'янських етнічних угруповань, особливу увагу привертають ста­ рожитності скандинавів, угрів та хозар, про яких уже згадувалося на початку цієї теми.

На півдні Київської Русі до сьогодні не виявлено жодного спеціалізовано­ го поселення варягів, хоча їхня наявність зафіксована окремими виробами й характерними звичаями (зокрема в Шестовиці). Нині відомо два десятки по­ ховань, котрі можна кваліфікувати як могили представників північного євро­ пейського регіону. Більшість із них виявлено на некрополях Києва і Черніго­ ва та в їхніх округах. Тут, як і на могильниках Скандинавії, зафіксовано вико­ ристання різних способів поховання: кремація на стороні і на місці похован­ ня, в човнах, у підкурганних ямах. Порівняно із деякими північними района­ ми давньоруської держави, кількість поховань у середньодніпровському регіоні відносно незначна. Крім того, в окремих випадках на території ранньоміських центрів північної зони східнослов'янської ойкумени зафіксовані й житла нор­ манів. А за підрахунками П. П. Толочка, в Києві поховання варягів та їхніх родичів становлять лише 3—3,5 відсотка загальної кількості могил раннього курганного некрополя (у Шестовиці їх було більше — майже 9 відсотків). На інших південноруських некрополях скандинавські поховання взагалі представ­ лені лише поодинокими комплексами.

У Києві до скандинавських можна віднести парне поховання, де чоловік лежав на правому боці, а жінка сиділа біля нього. Така поза трапляється у багатьох північних похованнях, зокрема на шведському могильнику Бірка. Там зафіксовані й чоловічі поховання саме на боці, а не в типовому для слов'ян випростаному стані на спині. Широко відомий зі скандинавських поховальних комплексів звичай псувати зброю, що простежується також в окремих київ-

437

Розділ VI

ЕПОХА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

ських та шестовицьких похованнях. Ще у двох жіночих могилах із Києва (як і в деяких інших випадках — Вишгород, Шестовиця) були знайдені черепахоподібні бронзові фібули — елемент костюма скандинавської жінки. Серед ха­ рактерних північних речей — круглі фібули з довгою голкою, якими скріплю­ вали накидку — корзно (рис. 5).

Рис. 5. Інвентар київського поховання 125 X ст.

У Китаєвому, в околицях Києва, розкопано кілька курганів із трупопокладеннями в дерев'яних човнах. Аналогічний обряд був характерним для архео­ логічних пам'яток Швеції, Норвегії, Данії. Він неодноразово описаний у середньовічних сагах. Можливо, із русько-скандинавської дружини походив воїн, похований якраз у дерев'яному човні в уже згаданій крилоській Галичиній Могилі.

Ще два ймовірно скандинавські поховання досліджено на курганному мо­ гильнику в с. Табаївка на Чернігівщині — некрополі літописного града Оргоща. В одному випадку серед різноманітного інвентаря (зброя, кераміка, кістки коня і птахів), що зберігся після проведення обряду кремації, виявлено залізні

438

Тема 27

Становлення Київської Русі

заклепки — необхідний елемент при будівництві скандинавського човна, в якому, мабуть, і спалили небіжчика. В іншому похованні зафіксовано залиш­ ки інгумації у зрубній гробниці. Серед предметів, що супроводжували в по­ тойбічне життя небіжчика (сокира, ніж, уламки посуду), виявлено також срібний браслет — наруч. Такий звичай мав прибалтійське коріння. Що сто­ сується останнього випадку, то слід зазначити, що поховання через деякий час після проведення обряду було пограбоване: в напрямку голови померлого виявлені сліди грабіжницького розкопу, а від самого черепа збереглася лише нижня щелепа. Не виключено, що дане поховання пограбував хтось із учас­ ників похорону, який точно знав, де слід копати, щоб забрати коштовні шийні прикраси типу гривни чи добрий шолом.

Вище вже згадувалося про переселення угрів — "старих мадяр" у Карпат­ ську котловину наприкінці IX ст. У південних районах Північного Причорно­ мор'я вони залишили по собі тільки окремі поховання (не кажучи вже про відсутність тут будь-яких слідів стаціонарного проживання), а коли досягли "нової батьківщини", почали ховати своїх померлих на кладовищах. Один із таких ґрунтових некрополів досліджувався поблизу с. Чома на Закарпатті. Тут серед багатих поховань (а траплялися й бідні) можна виділити як жіночі, так і чоловічі. В одній із жіночих могил кістяк лежав випростано на спині. Біля скроневих кісток розміщувалися срібні сережки, а біля ключиці — кресало. В районі грудної клітки знайдено п'ять бронзових дзвіночків, а біля таза — п'ять залізних наконечників стріл. В іншому випадку чоловіка також поховали у прямокутній ямі. Біля лівої руки розміщувався череп коня, а нижче — кістки його ніг (суттєва деталь багатьох поховань кочівників). Біля черепа виявлено срібні сережки, а на кистях обох рук — бронзові браслети. Виявлені також стремено і вудила, три наконечники стріл та інші залізні предмети.

Найбільшим неслов'янським утворенням на східноєвропейських землях у цей час був Хозарський каганат, територія якого за часів найбільшої могут­ ності простягалася від заволзьких степів на сході, уздовж Кавказького хребта на півдні, до Кримського півострова на заході (за деякими даними, влада ка­ ганів могла поширюватися до Дунаю). Усі пам'ятки хозарського кола археоло­ гами виділені в так звану салтово-маяцьку культуру за найвідомішими комп­ лексами поблизу с. Верхній Салтів на Харківщині, а також при злитті річок Дон і Тиха Сосна (Маяцьке городище). На території України виділяються верхньодонський, приазовський та кримський варіанти культури (докладніше про це уже йшлося в попередньому розділі).

їх дослідження розпочалося якраз після відкриття Верхньосалтівського ка­ такомбного могильника на високому правому березі Сіверського Дінця. Дещо пізніше були виявлені також городище, його посад, неукріплене селище та ґрунтовий могильник. Встановлено, що тут наприкінці І тис. н. є. існувало ве­ лике місто (120 га), котре було основним опорним пунктом каганату на кор­ доні із зоною розселення східних слов'ян. Окрім військових, цей укріплений центр виконував ще й адміністративні функції; у ньому також інтенсивно роз­ вивалися ремесла і торгівля.

Вибір місця для фортеці зумовлювався топографічними особливостями: з півночі та сходу круті схили (майже 20 м заввишки) слугували надійною при­ родною перегородою; західна частина була пологою, а найбільш приступною

439

Розділ VI

ЕПОХА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

для нападу — південна сторона. З трьох боків городище обнесене земляним валом і ровом, а з четвертого боку його захищали води річки. Крім того, для підсилення обороноздатності міста його мешканці спорудили ескарпи. Ще один рів проходив через саме городище. Найбільш укріпленою була південносхідна частина, де розміщувалася цитадель з міцними кам'яними стінами. Фортеця мала прямокутну форму (100 х 140 м). її стіни викладені з вапняку та двох рядів плит — внутрішнього і зовнішнього (середину забутовували дрібним камінням та глиною). Поверхня плит частково оброблена, вони були викла­ дені насухо, без фундамента. Можлива висота стін сягала 10—12 м. Від однієї з веж зберігся кам'яний фундамент, прямокутний у плані, розміром 5,9 х 3,2 м.

Культура в цілому представлена залишками численних відкритих поселень, городищ, катакомбних і ямних ґрунтових могильників; часто фіксуються й ви­ падкові знахідки. На основі накопичених матеріалів С. О. Плетньова поділила всі населені пункти "салтівців" на кілька груп: кочів'я; неукріплені поселен­ ня; городища, укріплені земляними валами; городища, укріплені земляними валами та кам'яними стінами.

Частина населення (хозари та булгари) упродовж поколінь проходила шлях від кочового до осілого способу життя, тоді як алани мали давні традиції зем­ леробства. Велику роль у господарстві відігравали мисливство й рибальство. Значним джерелом коштів було збирання данини з підкорених народів.

Археологічні дані до реконструкції окремих подій періоду становлення Київської Русі

Через недостатність інформації у писемних джерелах про події часів фор­ мування давньоруських державних структур археологічні матеріали мають суттєво доповнити наукову базу досліджень. Вище вже згадувалася Галичина Могила, знахідки з якої, можливо, вказують на присутність серед засновників літописного Галича представників русько-скандинавської дружини із Серед­ нього Подніпров'я. Про перебування посланців київської влади у прикар­ патському регіоні свідчить, зокрема, знахідка двозубого клейма на одному із горщиків з літописного Пліснеська (с. Підгірці Львівської обл.) — геральдич­ ного знака князя Святослава Ігоревича.

Цей напрям досліджень слід продовжувати. Особливий інтерес у даному відношенні викликає чернігівська округа X ст. Тут, на цвинтарі, під стінами самого міста, ховали лише представників місцевої владної верхівки за обрядом кремації. Поховання вихідців із правобережних районів Дніпра чи з відда­ леніших місцевостей за обрядом інгумації у підкурганних ямах на даному кла­ довищі не проводилося. А на розміщених на однаковій відстані від цього нек­ рополя двох могильниках (Болдіни гори та "Старе кладовище в Берізках"), окрім поховань за обрядом кремації, виявлені й трупопокладення під кургана­ ми. Факт проживання в безпосередній близькості від резиденції князів місце­ вої династії представників великокнязівської влади, яких ховали у цій же місцевості, дає підстави припустити, що в X ст. автохтонна знать, яка хоча й

440