Зв'язок риторики з іншими науками
Риторика пов'язана з іншими науками як пранаука, з якої вийшло мистецтво мовного спілкування в усіх наукових сферах. Найближче риторика пов'язана з філософією і є частиною її. Філософія вивчає загальні закони розвитку людини, природи, суспільства і формує світогляд людини; риторика вивчає й описує конкретні закони, закони ефективної мисленнєво-мовної діяльності, виробляє правила мовного спілкування, а також сприяє формуванню цілісного світогляду та морально-етичних норм людини.
Риторику і логіку єднає не тільки спільний генезис (логос), а й те, що основою кожної є мислення. У логіці йдеться про загальні закони мислення, його форми, види. В риториці основним є вербальне мислення. У логіці панує теорія доказу, в риториці найважливішими є аргументи переконання.
Арістотель зазначав, шо риторика слугує уяві, як логіка — розумові. Логіка орієнтована на істину та діяльність, а риторика —ще й на вигадку та на ймовірне, вона творить мовлення, яке описує реальний і, можливо, уявний художній світ.
Спільними для риторики й етики є моральні закони. Риторика завжди стояла і стоїть на сторожі добра: "Риторика — найбільше для людей добро" (Платон). Моральний облік оратора і ритора забезпечує їм успіх або неуспіх.
2. Основні етапи розвитку ораторського мистецтва.
Історія ораторського мистецтва — це одна із найяскравіших сторінок еволюції людства взагалі. Вона не тільки цікава, але й повчальна. В.Г. Бєлінський вважав, що вивчення історії красномовства — кращий шлях до оволодіння таємницями публічного виступу. На його думку, хрестоматія, складена за взірцями промов славнозвісних ораторів різних країн і народів, є якнайліпшою школою красномовства. І це зрозуміло, адже чужий досвід роботи, чужа практика засвоюються швидше за теорію. "Довгий шлях через настанови, легкий — через приклади", — говорив ще Сенека, — і життя багаторазово стверджувало цю думку. І сьогодні бажано особливо впевнено підкреслити важливість історії красномовства, її практичного засвоєння для формування як слухача-юриста, так і кожного окремого студента. Ораторське мистецтво — один із найді-йовіших методів переконання засобами живого слова. Опанування всіх засобів ораторського мистецтва є нагальною потребою.
Термін "оратор" (лат. огаге) означає говорити. У літературній мові він почав вживатися наприкінці XVIII ст. До цього часу користувалися словом "витія".
Тлумачний словник В. Даля роз'яснює: оратор — витія, красномовна людина, красномовець, майстер говорити публічно, проповідник і т. ін.
У літературних джерелах трапляється й інше визначення: оратор — особа, яка виголошує промову, тобто володіє майстерністю публічного виступу, мистецтвом красномовства.
Мистецтво промови існувало віками. Історичні джерела донесли до нас відомості про високий розвиток ораторської майстерності в країнах Стародавнього Сходу та Азії — Єгипті, Сирії, Вавилоні, Індії, Китаї. Однак найбільшого розквіту красномовство досягло у У-УПІ ст. н. е. у Стародавній Греції, а потім — у Стародавньому Римі.
Якраз у Стародавній Греції і виник публічний монолог. Виступи ораторів були побудовані за всіма правилами мистецтва красномовства. Майстерністю цією досконало володіли відомі оратори Стародавнього світу: Перикл, Лісій, Георгій, Демосфен, Есхіл, Ціцерон, брати Гракхи, Катон, Квінтіліан та ін.
У Стародавній Греції у колах історично обмеженої античної демократії створювалися умови, за яких переконливе і яскраве слово, що звучало на народному форумі, було могутньою політичною силою. Важливою віхою в історії ораторського мистецтва став 351 р. до н. е. До згаданого періоду рабовласницька демократія у Стародавній Греції зазнає серйозної кризи. Цьому деякою мірою сприяє спустошувальна 27-річна Пелопоннеська війна. Тяжким станом у Греції вирішив скористатися цар Македонії Філіпп — спритний дипломат, полководець, який прагнув підкорити собі Грецію, знищити її демократичний устрій.