Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка
Кафедра філософії
Опорний конспект лекції
з курсу «ФІЛОСОФІЯ»
на тему:
«ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ»
для студентів ІІ курсів усіх факультетів
Полтава-2009
ТЕМА: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ
ПЛАН
-
Загальна характеристика світової сучасної філософії.
-
Філософія буття:
-
філософія життя;
б) неотомізм;
в) тейярдизм.
-
Філософія пізнання:
-
позитивізм;
б) неопозитивізм;
в) постпозитивізм.
-
Філософія людини:
-
філософська антропологія;
б) екзистенціалізм;
в) психоаналітична філософія;
г) персоналізм.
-
Інші значущі течії в сучасній світовій філософії.
1. Загальна характеристика світової сучасної філософії.
У другій половині XІХ ст. поступово готується, а на рубежі ХХ ст. починає здійснюватись перехід до нової некласичної науки, змінюються принципи, зразки, парадигми філософствування.
Якщо філософи ХVІІ – ХVІІІ ст. вірили, що з ліквідацією феодальних суспільних відносин встановиться царство розуму, справедливості, рівності і навіть братства між людьми, то капіталістична дійсність спростувала ці ілюзії.
Філософія ХІХ ст. відмовляється від досягнень попередньої філософії, і заявляє, що в усьому досвіді людства виявляється безсилля розуму; вона стає на позиції ірраціоналізму – течії, що об’єднує різні філософські вчення, що відстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляє йому інтуїцію, віру, інстинкт, як основні види пізнання. Ірраціоналізм за своїм змістом включає усі релігійні і релігійно-філософські вчення.
Для ХХ ст. характерні сцієнтизм і антисцієнтизм. Сцієнтизм – (сцієнте – знання, наука) – це уявлення про наукове знання як про вищу культурну цінність і достатню умову для орієнтації людини у світі. (Критично відноситься до суспільства гуманітарних наук: застосовує методи природничих наук і т.д.). Антисцієнтизм – стверджує принципову обмеженість науки у вирішенні проблем людського існування, підкреслює негативні наслідки науково – технічного прогресу.
Сучасна духовна культура уособлює єдність, синтез двох тенденцій: модифікованого старого та народженого нового, що в філософії набуло поділ на класичний тип філософії (неокантизм, феноменологія, неопозитивізм, структуралізм, аналітична філософія, неотомізм, марксизм та ін.) і некласичний (філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, постмодернізм та ін.).
У цілому ХХ ст. за своїми темпами розвитку і колосальними змінами надзвичайно яскраве, багате подіями, що зумовило народження великої кількості філософських узагальнень, течій. Умовно ми поділимо їх на три великі групи: філософія буття, філософія пізнання, філософія людини.
2. Філософія буття:
а) філософія життя.
Домінуючою є ідея всезагальності життя, буття, перспектив цивілізації. Виділяють три напрямки філософії життя:
-
Біологічно-натуралістичний, де життя тлумачать як біологічне явище (воля до влади у Ніцше). Ніцше розглядає людину як біологічний організм. Носій життя і саме життя є нематеріальна і неідеальна, якась третя реальність.
Основа життя за Ніцше – це воля; життя є проявом об’єктивації (втілення) волі, але не абстрактної, як у Шопенгауера, а конкретної волі до влади.
Весь світ – шумуюче море енергій: боротьба «центрів сили», які постійно збільшують чи втрачають всю владу. Світ – вічне становлення без початку і кінця, що не підлягає жодним законам.
Людина живе інстинктами. Негаразди суспільства – від християнства (рівність перед Богом, а тепер вимагають рівності на землі). Цивілізація прямує до катастрофи, Ніцше прогнозує війни, яких ще не було на землі. Так казав Заратустра : «Ідеал «надлюдини», яка знаходиться по той бік добра і зла». Насправді «надлюдина» виявляється новим варваром.
-
Історицистський варіант філософії життя – Освальд Шпенглер: заперечує існування загальнолюдської культури. «Занепад Європи» – занепад цивілізації. Життя – потік переживань, що культурно-історично обумовлені.
-
Пантеїстичний напрям – А.Бергсон: життя – космічна сила життєвого пориву (чиста тривалість), що сприймається інтуїтивно. Потік переживань – це єдина реальність.
Таким чином, філософія життя стала виявленням кризи класичного західного раціоналізму. «Життя» тлумачиться як деяка цілісна реальність, що осягається інтуїцією. Найбільшого впливу ці ідеї досягли у першій четверті ХХ ст., їх висловлювали деякі представники неогегельянства, прагматизму. Надалі філософія життя розчиняється у інших напрямах, а деякі її принципи запозичені екзистенціалізмом, персоналізмом і особливо філософською антропологією.
б) неотомізм.
Неотомізм – сформувався у 70-ті роки ХІХ ст.. Нині це офіційне філософське вчення Ватикану. Дві течії: перша – «суворий томізм» (недоторканість вчення Ф.Аквінського), друга – власне неотомізм, дотримується гасла – «старе збагачується новим». Дуже поширений (Жільсон, Марітен, Бохеньський, Реймекер і т.д.). Вища мета філософських досліджень – обстоювати несхибність християнського вчення.
Два види істини:
1) Онтологічна істина – продукт відповідності речі задуму Бога;
2) Логічна істина – результат пізнавальної діяльності людини. Наука і релігія доповнюють одна одну: гармонія віри й розуму.
Найвища норма моралі – служіння Богу. Сенс людського існування – у служінні Богу.
Нині сформувалась песимістична теорія «діалектичної теології» (Барт, Бруммер, Тілліх, Нібур).
в) тейярдизм
Тейярдизм (християнський еволюціонізм). У своїх працях «Феномен людини», «Гілен Всесвіту» прагне узгодити релігійний світогляд з досягненнями сучасної науки, еволюційної теорії.
Еволюція є основою розвитку. Процес косморозвитку (космогенез) проходить 3 етапи:
-
дожиттєвий (еволюція хімічних елементів і галактик);
-
життєвий (виникає біосфера, живі організми: від простих до людини);
-
думка (становлення людини, формування сфери духу – ноосфера, через яку можливий вихід до «точки Омега» – універсуму, духовного центру, надособистості).
«Точка Омега» – це духовна сила, яка існує поза часом і простором. Вона трансцендентна (від лат. – виходить за межі). Це центр найбільшої концентрації свідомості духовної особистості. «Точка Омега» виконує роль космічного еволюціонізованого Христа, отже це – персоніфікований універсум. Вона як енергія пов’язана з природою. По суті, Бог розлитий у всій природі (пантеїзм). Оскільки Бог розлитий, розчинений у світі, то цей духовний першопочаток спрямовує розвиток універсуму.
Мислитель вірив у силу союзу християнства і гуманізму, покликаних згуртувати усих людей планети, висунув ідею поєднання науки і містики як панацею від будь-якого лиха сучасності.