Новая сжатая ZIP-папка (2) / Пидсумковий контроль / укр мова_нова / 9 / ЗАВИРЯТИ ЗАСВИДЧУВАТИ2

ЗАВІРЯТИ – ЗАСВІДЧУВАТИ. Ці два слова, на перший погляд, сприймаються як взаємозамінні. Проте кожне з них має свій традиційний відтінок у значенні, що й визначає правильність його вживання.

Більшою сферою поширення характеризується слово засвідчувати, яке у сполученні, насамперед з іменниками, повідомляє про щось і підтверджує його правдивість: засвідчувати словами, засвідчувати справами, засвідчувати паспортом особу людини, засвідчувати документальними джерелами походження народу. Паспорт є основним документом, який засвідчує особу громадянина (3 газети); Іноземні джерела засвідчують, що тоді [у праслов'янські часи] вважалося неможливим розпочинати перемови, не наївшись і не напившись досхочу (З жvрналу). У таких випадках слово завіряти не вживається.

В офіційно-діловому спілкуванні досить поширені вислови: засвідчити підписами постанову (неправильно говорити завірити підписом), засвідчити печаткою відповідність оригіналові тощо. Такі словосполучення традиційні для української літературної мови: ...виявилось, що в старости нема печаті, а винні з писарем так-таки десь і поділися, – а вони повинні засвідчити постанову (Б. Грінченко). З таким самим значенням слово засвідчувати зафіксоване і в «Словарі...»

Завіряти тлумачиться як увҌрять, увҌрить, тобто запевняти. Таке значення було для нього основним довгий час, пор.: – Дід, кажу вам, мав чуле серце: часом, щоб заспокоїть безбольного, то і завіряє, і збреше (О. Стороженко).

Проте в сучасній літературній мові помітна тенденція уникати подібного слововживання й використовувати синонім «запевняти».