Лексикографія

Словник – зібрання слів, розташованих у певному порядку, з певними супутніми поясненнями залежно від його призначення.

Енциклопедичний словник – це подання інформації про ти чи інші явища дійсності, країни, події, людей.

Лінгвістичний словник – це з’ясування значення слів, характеризуються їхні особливості.

Загальномовні словники – тією чи іншою мірою охоплюють усю лексику мови, не вирізняючи тих чи інших її семантичних категорій

Спеціальні словники – подають лексику тільки певного роду, певної семантичної категорії

Одномовні словники:

Тлумачні – стосуються насамперед семантики слів (загально мовні тлумачні, фразеологізмів, крилатих слів, іншомовних слів, термінологічні)

Нормативні – утверджують сучасну літературну норму у вживані, наголошуванні, написанні слів (орфографічні, орфоепічні, наголосів, правильного мовлення, скорочень)

Вибіркові – подають певні категорії нормативної лексики без обов’язкового тлумачення лексичних значень окремих слів (синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, власних назв, фразеологічні, прислів’я, приказок, крилатих слів, сталих порівнянь)

Генетичні – так чи інакше розкривають походження та розвиток значення слова через його структуру, зв'язок з іншими словами (етимологічні, морфемні, словотвірні, зворотні)

Функціональні – відображають вживання окремих лексичних одиниць, можливості поєднання їх, використання у побудові висловлювань (асоціативні, частотні, епітетів, рим, мови окремих письменників)

Ненормативної лексики – реєструють лексику, пов’язану з тими чи іншими періодами існування мов, з окремими групами мовців (історичні, жаргонізмів, арготизмів, дитячої лексики)

Перекладні словники:

Загальномовні – більш чи менш повно охоплюють лексику мови, до слів якої подаються відповідники.

Спеціальні – перекладається лексика лише повної категорії; це найчастіше перекладні термінологічні словники

Морфологія – це система граматичних знань і матеріалах засобів вираження їх для позначення в мові різних зв’язків між явищами дійсності та найзагальніших властивостей буття. Морфологією також називається розділ граматики, який вивчає ці засоби. Морфологія включає в себе «Словотвір», і «Частини мови»

Граматика

Граматика як наука – досліджує, описує творіння слів, їхні граматичні значення й форми та існуючі в мові засоби поєднання їх у речення для вираження думки. Залежно від об’єктів, які вона вивчає, граматика як наука поділяється на дві частини: морфологію і синтаксис.

Граматика як граматична будова мови – це система правил та матеріальних засобів у мові для позначення предметів та явищ, моделювання зв’язків, які існують між ними чи уявляються нам, а також для вираження деяких найзагальніших властивостей буття.

Словотвір

Морфема – найменша матеріальна частина слова, наділена певним значенням.

Корінь – це частина слова, яка є визначальною у формуванні його лексичного значення й повторюється в споріднених словах (вода, водичка, водний, водянка, підводне)

Афікси – це всі інші морфеми, крім кореня; вони завжди пов’язані з коренем і уточнюють, видозмінюють його значення та виконують різну допоміжну роль в оформленні слів.

Словотвірні форми – видозмінюють лексичне значення кореня (-сад-: садити – назва дії, садівник – назва людини)

Формотворні семантичні афікси – вносять різні додаткові значення у те саме слово (зелений - зеленіший)

Формотворні реляційні афікси – анітрохи не впливають на лексичне значення слів, вони слугують лише для поєднання слів між собою (зелений, зелена, зелене, зелені)

За місцем у слові:

Префікс – стоїть перед коренем (переклад, заклад, приклад)

Суфікс – стоїть після кореня перед закінченням (роса – росиця, росина, росянка)

Інтерфікс – пов’язує морфеми в слові. Ці сполучення голосні о, е в складних словах(суходіл. землетрус); вставні звуки й словосполучення у відносних прикметниках (деснянський, ялтинський)

Постфіксами – в українській мові вважаються частки –ся, -сь, -небудь, які ставляться після закінчення (вчиться, якогось, якого-небудь)

Закінчення – це змінна звукова частина змінюваного слова (дуба, дубові, дубом). Відсутність звукового закінчення прийнято називати нульовим закінченням

Основа – це основна одиниця морфологічного способу словотворення.

Твірна – це основа, від якої твориться нове слово (залізничний → залізничник).

Похідне – це новоутворене слово (залізо → залізний → залізниця → залізничник) наступне слово є похідним від попереднього і мотивується ним, а кожне попереднє є твірним для наступного і мотивує його.

Непохідне – це перше слово і його значення в українській мові нічим не мотивується (залізо)

Складним словом – називається слово, яке утворено складанням основ (будує машини - машинобудівний)

Абревіація – полягає в складанні по-різному усічених основ(сільська рада-сільрада, ООН)

Конверсія – це перехід готового слова з однієї частини мови в іншу (вартовий, лісничий, набережна)

Метафоризація – набуття словом нового значення і нерідко за значенням розщеплюється на омоніми (ключ - до дверей, ключ - журавлиний)

Зрощення – синтаксичного сполучення в одне слово відбувається внаслідок його частого повторення (спаси Біг - спасибі)

Суміщення – творення складних слів механічним поєднанням готових слів (вчитель-фізик); нерідко це може бути повторення тих самих, синонімічних або антонімічних (давним-давно, більш-менш)

Спрощення – зменшення кількості виділюваних у слові морфем (обруч – навколо руки, але тепер це непохідне слово)

Перерозклад – пересування межі між морфемами в слові (вертиш, вертимо – колись виділяли закінчення ш, мо, а тепер иш, имо)

Ускладнення – збільшення кількості виділюваних у слові морфем (вальці → вал за допомогою суфіксу –ець на справді від німецького слова і там суфікс не виділяється)

Перехід кореня в афікс – спостерігається за дуже частого повторення його в складному слові (людина, киянин - елемент -ин- колись був рівнозначним слову один, а тепер сприймається як суфікс)

Етимологія – визначення походження слова і його фонатичних та семантичних зв’язків з іншими словами тієї самої та споріднених мов