Порядок слів у реченні

Порядок слів у реченні вільний, тобто члени речення не мають свою постійного, фіксованого місця. Але один порядок слів ми сприймаємо як звичайний, природний, інший — як незвичайний.

Природний порядок слів називається прямим, інший — непрямим, або інверсією.

Наприклад, у реченні Пресвятес сонце принесло радість на землю — прямий порядок слів. А в реченні Сонце пресвятеє на землю радість принесло (Т. Шевченко) — інверсія.

При прямому порядку слів у реченні, як правило:

а) першим стоїть підмет, другим — присудок: Погідне блакитне небо дихало на землю теплом (М. Коцюбинський);

б) прямий додаток стоїть після присудка: Я ніколи не шукав свого щастя під чужими небесами (М. Івасюк);

в) узгоджене означення стоїть перед означуваним словом: І вставала тоді в дитячій уяві слава бойових козацьких походів, оживали грізні січі, що колись точилися на цій землі (І. Цюпа);

г) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова: Тимко топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей (Григорій Тютюнник);

г) обставини способу дії, міри й ступеня стоять перед присудком: У вікна знову стрепетом б'ється пісня, і від неї тихо бринять нижні шибки (М. Стельмах).

Звичайно ж у простому реченні на початку ставиться відоме (тема), під кінець — нове, невідоме (рема). Відомим може бути й те, про що йшлося в попередньому реченні, і те, що само собою зрозуміле із життєвого досвіду, із ситуації.

Наприклад, у реченнях із казки Жили собі дід та баба. І була у них курочка ряба. Знесла курочка яєчко, та не простеє, а золотеє загальновідоме скрізь винесено на початок речення а найважливіше (нова інформація) поставлено в його кінці.

В усній мові найважливіше слово в реченні можна виділити наголосом. Такий наголос називається логічним.

Наприклад, повідомлення Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії, якщо наголосити перше слово, вказуватиме насамперед на час; якщо наголосити слово відбудеться, означатиме, що мовляв, не треба сумніватися в реальності цього заходу і т. д.

Таким чином, для чіткого висловлення думки має значення не тільки правильний добір слів, а й правильна розстановка їх, правильне наголошування потрібного слова.

Повні і неповні речення

За наявністю членів, потрібних для висловлення думки, прості речення поділяються на повні і неповні.

У повному реченні є всі потрібні члени речення. Воно зрозуміле й поза контекстом.

У неповному — бракує одного або більше потрібних членів, які встановлюються з контексту або ситуації.

Наприклад, речення 3 одного берега у ставок сосни заглядають, а з другого, протилежного — дуби (Остап Вишня) складається з двох простих: 1. З одного берега у ставок сосни заглядають. 2. Аз другого, протилежного — дуби. Перше речення зрозуміле без другого. Воно повне. Друге ж речення — саме по собі незрозуміле. Воно неповне, бо в ньому пропущено слова берега, у ставок, заглядають (як повне воно б мало такий вигляд ...а з другого, протилежного берега у ставок заглядають дуби).

У неповному реченні можуть бути неназвані:

а) підмет: Вона одразу підвелася. Підвелася [вона], може, аж надто квапливо (О. Гончар). Що то — голод? [Голод —] Невелике слово, а страшне (М. Коцюбинський);

б) присудок: Тягнеться до сонця соняшник крислатий, як до тебе [тягнеться] серце, стороно моя (В. Сосюра) Я [кинувся] в двері, а вона [подалася] за мною в сад (Марко Вовчок);

в) обидва головні члени: Час летів, немов [він летів] на крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка) У мудреця багатство відіграє службову роль, а в дурня — [багатство відіграє] панівну [роль] (Ю. Мушкетик);

г) будь-який другорядний член: В дитинстві ми всі ще такі, як [нас] задумала доля (О. Забужко). Людська душа — це чаша для горя. Коли наша повна, скільки [в неї] не лий уже, більше [в ній] не вміститься (О. Довженко);

г) кілька членів речення: Він виривався на волю, наче птах [виривається на волю] з клітки (Ю. Яновський). Ніхто не командує так народом, як [командують ним) його слуги (В. Чемерис). За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте [матір за шмат гнилої ковбаси] (Т. Шевченко).

Неповні речення вживаються в суцільному тексті, щоб уникнути зайвого, нудного повторення відомих уже слів і словосполучень. Пропуск окремих членів у неповних реченнях не лише дає змогу стисло й економно викласти інформацію, а й робить компактнішим, пов'язанішим увесь текст і, отже, полегшує його сприймання.

Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні.

У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися: Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки дихає вітер. По вітру (Шевченко) визначає сторони морські... Ні, це не звідси І дихає вітер), звідки мав би прибути жаданий човен (О. Юшенко).

У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні): Палажечка принесла в пелені картоплі — не дуже великої, але й не дрібної: щоб швидше спеклася. — Ти яку [картоплю] любиш? — поспитала Тимоху лагідно й заклопотано - Червону чи білу [картоплю ти любиш]? — Тимоха помовчав, роздумуючи над тим, яка [картопля] краща, але, так нічого й не придумавши, сказав: — Усяку [картоплю я люблю]. Аби тільки [вона була] піскувата, а не водяна...(Григір Тютюнник).

В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. Наприклад, у реченні Навколо тільки дрімучий тютюн, мак та кукурудзяні тополі й соняшники (О. Довженко) є обставина місця навколо, яка стосується неназваного присудка. А присудком тут можуть бути слова ростуть, височаться, підносяться, здіймаються.

Еліптичні речення найчастіше трапляються в повідомленнях про:

а) існування, перебування чогось чи когось у певному місці, стані: Вище трохи — млин. В долині — луки, трава по пояс, а квіток... так і рябіють, метелики так і майорять (А. Тесленко). Чужі гріхи перед очима, а свої — за плечима (Нар. творчість). Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань (О. Довженко);

б) рух у певному напрямку: Я в тютюн. Пірат за мною (О. Довженко). Полетіла Катерина і не одяглася... А москалі їй назустріч, як один, верхами... До їх... коли гляне — попереду старший їде (Т. Шевченко). За добою — доба. За ерою — ера. Кремінь, Бронза, Залізо (Є. Маланюк);

в) джерело й характер певної репліки (пропускається дієслово зі значенням мовлення): — Не треба! Я доповім сама! Смачного! — палець із перснем вимкнув телефон (В. Яворівський). Він слово, а Карпо йому — десятеро (Панас Мирний);

г) наказ, побажання, заклик: На прю! Без ляку і зневіри — за правду, волю й рідний край! Бо заповзялися бузувіри народ наш винищити вкрай (М. Старицький).

На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації Може ставитися або не ставитися тире.

Наприклад: Вгорі — ліси сріблясто-сині, внизу — розлив молочних нив (М. Бажан). В зелених травах яблука червоні, в листві чубатій синій виноград (М. Стельмах). Тут у першому реченні після вгорі та внизу робиться вичікувальна пауза і далі тон підвишується, тому після цих слів і поставлені тире; у другому цього немає, тому тире не ставиться (так забажав автор).

Неповні речення не слід сплутувати з односкладними яких за їхньою природою не повинно бути другого головної-члена — присудка чи підмета. Наприклад, речення Нас тягло до лісу (О. Досвітній) — повне, хоч у ньому й немає підмета бо воно безособове і підмет йому не потрібний.