Narodni_promisli / лекції / ІІ семестр / лекція №1

В дарунок Свято-Успенському собору за малюнками Григорія Кисіля вишито ікону Миколая Чудотворця, в цьому йому допомагала дружина, яка є ангелом і охоронцем душі талановитого майстра – Анізія Михайлівна, виконано також ікони Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці для хоругв. Ці дві ікони вишили за зразками викладача студентки училища культури.

Щедрим ужинком життєвої творчої ниви митця були три великі виставки студентських робіт з декоративно-ужиткової творчості та власних художніх робіт у м. Києві. З них дві виставки – в Національному палаці «Україна» з нагоди творчого звіту Полтавщини (червень 1999 р. та лютий 2001 р.). Одна виставка цілий місяць демонструвалась у Національному виставковому центрі Києва (літо 1999 р) в павільйоні «Полтавська область», про що свідчить диплом учасника виставки.

З 1981 р. Григорій Олексійович співпрацює з журналами «Україна» та «Жінка», за 20 років у них надруковано близько 30 робіт художника.

То, може, це полтавська земля, з її всеплодючою силою і щемкою красою краєвидів, надихає майстра на творчість і надає оптимізму? Чи, може, то вишиті дружиною рушники стають для нього оберегами, захищають душу від грузького й темного? Адже вірили наші предки в їхню силу, особливо з зображенням дерева життя, як і в магічну силу рослин – любистку, м'яти. Хто зна... Як сказав поет: «І через тисячоліття невимірна лише душа»

Іван Макарович Гончар, який попризбирував, де тільки міг, геніальні за своєю глибиною образи і орнаментики рушників – чи не з усієї України, бувало, показуючи їх та розказуючи про їхню суть, зазначав, ніби мимохіть, що (цитую) «рушники – то рушники, від слова «руки», бо те полотно до рук брали завжди: і коли «хліб-сіль» подавали, і коли в дорогу виряджали».

Всі вишиті вироби за призначенням поділяють на чотири групи.

І група – вишивка одягу (носильне вбрання). Це давня слов’янська традиція, яка особливого розвитку набула на Україні в ХVІІІ-ХІХ ст. Протягом віків визначилися сталі принципи розміщення вишивки на головних уборах, натільному, нагрудному, поясному, верхньому одязі та взутті.

Вишивка головних уборів – стрічок, хустин, капелюхів, шапок характеризується оригінальним композиційним вирішенням.

Вишивка сорочок (чоловічих і жіночих) виділяється логічністю розміщення, особливим багатством вишивальних технік. Здавна сорочці приписувалась чарівна сила, з нею пов’язано чимало звичаїв, обрядів. Її здавна наділяли магічними символами-знаками, щоб була захисницею здоров’я, оберегом людини. У жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, подоли, рукави, в чоловічих – коміри, манжети, манишки.

Багатющі художні засоби вишивального мистецтва Полтавщини. Серед них – використання для вишивок крім білих також ниток з безліччю відтінків сірого, вохристого, блакитного кольорів, фарбованих природними барвниками: дубовою, вільховою корою, ягодами бузини, шовковиці тощо.

Виходячи з характеру тонального звучання, Є.А. Антонович виділяє п’ять основних груп полтавської білої вишивки. До найбільш поширених належать вишивки, виконані тільки білими нитками переважно такими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування. Наступну групу становлять вишивки сорочок, в яких при домінуючому білому кольорі мотиви, настили на мережці вишиті вохристо-коричневими нитками. Продумане зіставлення цих ниток з білими надає орнаменту золотистого відтінку. Окрема група вишивок на сорочках – це вишивки з введенням у біле тло сірих, з різними відтінками, ниток, зрідка чорних. З середини ХІХ ст. поширенням стало вкраплення до білих вишивок світло-голубуватих ниток, а з кінця ХІХ ст. все частіше у складних візерунках обрамування окремих мотивів зернові виводи вишивались червоними нитками. Поширенням був і так званий «полуботківський взір» (у геометричному орнаменті переважали блакитні, білі та коричневі нитки).

Вишивка нагрудного одягу – прямоспинного, приталеного, короткого, з рукавами і без них розміщена вертикальними смугами на полях, проймах і горизонтальними – внизу полів, спинки і рукавів. Особливо виділяється вишивка-строчка в нагрудній частині і внизу рукавів керсеток центральних областей України.

Вишивка поясного одягу – запасок, спідниць також своєрідна група одягу.

Вишивка кожухів розташовувалась широкими горизонтальними смугами внизу на рукавах, у нижній частині кожуха та вертикально на правій полі, а в кожухах з відрізною спинкою вишивали смуги на спині, біля розрізів кишень та рукавах.

Вишивка верхнього плечового одягу – свит, сердаків розміщувалась на спині, полях, рукавах тощо.

ІІ група – вишивка рушників, фіранок, порт’єр тощо.

Вишивка рушників – найпоширеніша типологічна група. У народі збереглася споконвічна віра в життєдайну силу рушників, їх символічне значення в людському житті. Зображені на рушниках ромби, розетки, квадрати символізували сонце, землю, рослини, їм поклонялись як явищам, що дають життя, оберігають від різних бід, страждань. Розміщення вишивки та добір кольорів ниток залежать від узору та регіональних особливостей.

Для рушників Полтавщини характерний рослинний орнамент, в основі якого лежить так зване «Дерево життя», по краях рушників виконують рослинним орнаментом обвідки, а краї оздоблюють плахтовим закінченням. Рушники вишивали переважно так званими рушниковими швами (заповненнями) нитками червоного кольору.

Фіранки віконні оформляють вишивкою з усіх чотирьох сторін, але можна розміщувати вишивку у верхній чи нижній частині або посередині фіранки.

Порт’єри та ламбрикени прикрашають вишивкою суцільною смугою або окремими фігурами врозкидку.

ІІІ група – столова білизна – скатерки, скатертини, серветки різного призначення.

Вишивка скатертин розміщена: на центральній площині й каймі з чотирьох боків; тільки по каймі; окремими фігурами. Кольорове вирішення залежить від орнаменту та техніки вишивки.

Вишивають також скатерки-комплекти – скатерка або доріжка і шість або дванадцять серветок.

ІV група – постільна білизна – покривала, підзори, підодіяльники, наволочки.

Узор на них розміщували суцільною смугою або окремими фігурами.

Вишивка на наволочках розміщена переважно з одного боку на прошвах. Іноді вишивку розміщують у двох або чотирьох кутах.

Різноманітний функціональний діапазон української народної вишивки лежить в основі поділу вишивки одягового, інтер’єрно-обрядового призначення на окремі типологічні групи, їх численні варіанти художнього вирішення.

Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам'ять. Вишивка як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.

Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції – естетичну, пізнавальну і комунікаційну.