Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра теорії та методики технологічної освіти

 

Інструктивно-методичні матеріали

до практичної роботи №1

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА.

ТВОРЧА РОЗРОБКА І ЗАМАЛЮВАННЯ ОРНАМЕНТІВ

з дисципліни: «Народні промисли України»

для студентів ІІ курсу

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики технологічної

освіти Титаренко В.П.

Мета і завдання роботи: ознайомитися з українською народною вишивкою в сучасному моделюванні одягу, навчитись розробляти і змальовувати різні види орнаментів.

Матеріали інструменти та пристрої: таблиці, малюнки, натуральні зразки вишитих виробів різних типологічних груп.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, конспекту лекцій та методичних вказівок до виконання практичної роботи, а також відповісти на поставлені запитання, які розміщені в кінці методичної розробки.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Українська вишивка сьогодні – складне, багатогранне явище, що розвивається в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-професіоналів. У відомих осередках вишивання – таких, як Косів, Клембіївка, Полтава, Решетилівка, Черкаси, Львів та інші, – створені підприємства художніх промислів, що відроджують і далі розвивають класичні надбання кожного регіону.

Вишивка – один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюму, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер’єр.

Традиції української вишивки і подальший розвиток її локальних особливостей знаходимо на підприємствах художніх промислів, розташованих у визначних центрах народної творчості. Саме тут працюють народні майстри, художники, діяльність яких спрямована на дбайливе вивчення кращих зразків вишивки.

Для вишивок Київщини типовими є легкі ажурні композиції. Широко використовуються тут не тільки мережки, а й інші ажурні техніки. На Київщині здавна існує звичай прикрашати сорочки “занизуванням” червоного кольору. Цю традицію Київського Полісся продовжує в своїй творчості Любов Гордина. В її роботах червоний колір надзвичайно насичений, мажорний.

Художня вишивка Київщини зберігає яскраву самобутність різних районів. Серед плеяди майстрів художньої вишивки Київщини провідна роль належить Гликерії Цибульковій, творчість якої може служити прикладом глибокого знання традицій і їх плідного розвитку в сучасності.

Найкраща її учениця вже досвідчений нині майстер Зінаїда Сависько з Василинівки. Вона творчо розвиває узори рідного села, в якому працювала Ганна Собачко та сестра Дериболот.

На прикладі робіт майстрів народної творчості України Олександри Великодної з Полтави та Олени Василенко з Решетилівки особливо чітко бачимо досягнення сучасного мистецтва вишивки. Їх золоті руки і світлий розум створили близько 500 унікальних, неповторної краси вишивок. Це жіночі блузи, чоловічі сорочки, скатертини, столові комплекти, сувенірні вироби.

Застосування таких прозорих тканин, як сліпучо-білого маркізету чи мармурово-блідового шовку, батисту, ниток муліне і шовку кардинально вплинуло на художньо-виразні засоби шитва, надало легкості, вишуканості, використанню ювелірних технік виконання. Для підсилення оптичних якостей білого кольору майстрині з Полтавщини вводять незначну кількість жовтуватих, сірих, голубих ниток, користуються протиставленням холодних і теплих тонів.

Художники Григорій Гринь та Михайло Повторацький з Опішні – талановиті митці. Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок. Для творів Гриня характерна напружена колірна гама, іноді побудована на контрастних поєднаннях, використання полотна сірого, зеленого, голубого, коричневого тонів.

Сучасна художня вишивка Черкаської області виявляє розмаїття локальних особливостей кожної місцевості. Так, на Лівобережжі широко розповсюджені вишивки жіночих блуз білим по білому в техніці „лиштва”, „курячий брід”, „солов’їні вічка”. Цікавою особливістю цих вишивок є горизонтальне розміщення орнаменту по полю рукава у вигляді кількох звивистих гілок, в той час як у полтавських виробах більш поширене їх вертикальне розміщення.

Особливою славою користуються бездоганні за своєю технікою високохудожні витвори с. Клембіївка – здавна відомого центру художньої вишивки на Поділлі. В наш час славу йому принесли рукодільниці Параска Березовська, Марія Коржук, які першими, ще у 1936 р. здобули почесне звання майстра народної творчості України.

Гуцульщина здавна славиться своїми майстрами, цілими династіями різьбярів, ткаль, ліжникарок, вишивальниць, які з поколінні в покоління передавали свою майстерність. Вишивки Гуцульщини – це монументальний геометричний орнамент, контрастні зіставлення кольорів. Оперуючи простими геометричними елементами, їх різноманітним колірним заповненням, народні майстрині створюють неповторні, оригінальні вишивки. Рукави жіночих сорочок суцільно вкривають вишивкою або розміщують її у вигляді навскісних то широких густих, то вузеньких орнаментальних смуг.

У Косові все життя прожила Ганна Герасимович. Її вишивки –це сплав вікових традицій народної вишивки зі зібраними знахідками художниці.

Михайлина Сабадаш з Коломиї творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує найпоширеніші техніки „хрестик”, „стебнівку”, гладь, але найулюбленішою залишається „низинка”.

В орнаментації буковинських сорочок переважають рослинні мотиви, оздоблені бісером, які справляють надзвичайно святкове враження.

Розвиток мистецтва вишивки в останнє десятиріччя характерний якісними зрушеннями в процесі осмислення його спадщини. Іде активний процес розширення потенціалу народних майстрів, поглиблення їхніх індивідуальних пошуків, розширення діапазону застосування творів у громадському інтер’єрі, у сучасному одязі. Творчість таких художників, як Марія Федорчак - Ткачова і Стефанія Кульчицька зі Львова, спрямована на переосмислення, наповнення новим змістом давніх традицій, на створення одягу, який відповідає вимогам сьогодення і зберігає стиль кожного регіону.

Глибоке вивчення специфіки українського костюма, принципів побудови традиційного орнаменту надихнуло художницю М.Федорчак-Ткачову на створення оригінальних фасонів одягу – це комплекти весільного одягу, створені на основі весільного народного вбрання окремих областей України.

До традицій народного костюма звертається у своїй роботі Стефанія Кульчицька. Кожен її твір свідчить про те, які великі можливості містить у собі вивчення народних строїв. Художниця використовує і розвиває традиції класичної спадщини народного одягу, його різноманітне декоративне оформлення вишивкою, аплікацією, шнуруванням, металевими прикрасами. Вишивка перебуває в нерозривному зв’язку з кроєм виробу, підкреслюючи і виявляючи його конструкцію.

Творчість сучасних майстрів виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями української народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво – це велике надбання нашої культури.

Орнамент і його побудова на основі законів симетрії

Слово „орнамент” в перекладі з латині означає прикраса. Люди завжди намагалися прикрасити свій побут, зробити його святковим, нарядним, радісним, тому речі, які їх оточували, вони здавна покривали різними орнаментами. Спочатку орнамент у багатьох народів ніс не тільки декоративну нагрузку, але і служив символом. Наприклад, на одежі вишивалися магічні знаки, які, по повір’ях, повинні були зберігати її господаря від лиха. Певні орнаменти вишивалися на обрядовому одязі – весільному, похоронному. Але поступово значення, яке надавалося тому чи іншому орнаменту, забувалося, і тепер в багатьох випадках його майже неможливо відновити.

Зараз орнамент виконує тільки декоративну функцію, він задовольняє естетичні потреби людей і підвищує художню цілісність предметів ужитку.

Орнамент – це узор, елементи якого підкорені окремому назначеному ритму. Та частина орнаменту, яка через певну відстань повністю повторюється, називається рапортом. В основі орнаменту лежать ті мотиви, які підлягають стилізації, а також образи рослинного і тваринного світу, зображення атрибутів якого-небудь роду діяльності, геометричних фігур. В орнаменті в яскравій формі розкривається багатство і національність, своєрідність народного мистецтва, які засновані на почутті ритму, розумінні кольору і форми.

Орнаментальні мотиви сучасних українських вишивок сягають своїм корінням в далеку минувшину, відображають місцеву флору й фауну, а також дають простір фантазії вишивальниці. У давнину основні орнаментальні мотиви були пов'язані з символами річних стародавніх культур. Глибока образно-символічна змістовність і неповторність орнаментів гаптування характерна для давньоруського мистецтва. «Вишивка в одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну, символічну функцію. Вишитий узор набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукавів, що було вшануванням роботящих рук».

Поряд з різними амулетами й оберегами, що виготовлялися з дерева, глини, каменю і тканини; убезпечували житія людини і вишивки. З давніх-давен і рушники, і вишивані чоловічі й жіночі сорочки називали оберегами. Вишитий рушник брали в дорогу, щоб вона була щасливою; на полювання, сподіваючись на успіх; його вішали в хаті, вірячи, що лихо-біда обмине.

Один з найдавніших українських орнаментів – дерево життя – нагадує вазон у горщику. Квітка, верхня частина дерева, – то сфера богів, середня – людини і всього сущого, її нижче, коріння, – першооснова і початок світу. Як правило, рушник з деревом-вазоном має низ і береги.

На багатьох вишивках серед квітів обов'язково зображуються і птахи: зозуля, соловей, півник, голуб, а також фантастичні птахи, тобто йдеться про райських птахів, оскільки рай це сфера богів. І соняшники, і волошки, і маки, і кетяги винограду – все вишивалося на рушниках. Дівочу вроду і чистоту символізувала калина, а якщо калина була вишита поряд з дубом, то вона символізувала поєднання сили і краси людської.

Як бачимо, символи на українських вишиванках – не випадковість. У них втілена народна філософія, світосприймання, розуміння важливих проблем, пов'язаних з усім довгим життєвим шляхом, діяльністю людини від її народження і до смерті.

Геометричний орнамент (мал. 1) складається з поєднаних у кольорі геометричних елементів, які чітко чергуються. Геометричний орнамент був утворений стилізацією рослинного і зооморфного орнаментів.

Мал. 1. Геометричний орнамент

Рослинний орнамент (мал.2) складається з рослинних елементів — декоративно стилізованих квітів, листя, гілок тощо. Форми рослинного орнаменту можуть відрізнятись від природних форм і навіть зовсім не нагадувати їх. Багато квітів зображують у поздовжньому розрізі або побаченими зверху, листя — розвернутим у фас.

Мал. 2. Рослинний орнамент

Часто у вишивці поєднують геометричний і рослинний орнаменти у рослинно-геометризований (мал. 3)

Мал. 3. Рослинно-геометричний орнамент

Зооморфний орнамент (мал. 4.) характеризується орнаментальними композиціями, як реалістичними, так і більш умовними — стилізовані птахи, тварини, риби, силует людини тощо.

Мал. 4. Зооморфний орнамент

Каліграфічний орнамент (мал. 5) утворюється з окремих літер або елементів тексту.

Мал. 5. Каліграфічний орнамент

Предметний орнамент (мал. 6) складається із зображення предметів військового життя, побуту, знарядь праці та відпочинку, атрибутики театрального мистецтва, музикальних інструментів.

Мал. 6. Предметний орнамент

Пейзажний орнамент (мал. 7) характеризується реалістичним або стилізованим зображенням мотивів природи, архітектурних пам'яток тощо.

Мал. 7. Пейзажний орнамент

Геральдичний орнамент (мал. 8 ) – це композиція із зображенням гербів, орденів і медалей, емблем та значків. Наприклад, бджола символізує працьовитість, підкова щастя, якір – надію, дзеркало правду, ліра – музику, лев – могутність, крила – рух, політ, меч – правосуддя, рука, стиснута в кулак, – вірність тощо.

Мал. 8. Геральдичний орнамент

Вся різноманітність орнаментальних форм підпорядковується математичним законам симетрії і може бути зведена до трьох основних категорій: розети, бордюру, сітці.

Найпростішим видом симетрії являється відображення в дзеркалі якої-небудь фігури. Тому говорять, що фігура володіє дзеркальною симетрією, якщо вона може бути розділена прямою лінією на дві різних однакових частини. Симетричним називають такий предмет, який складається із геометричних і фізичних рівних частин, розміщених відносно один одного певним чином.

Мал. 9 Мал. 10

На мал.9 листок дерева розділений площиною симетрії М на дві рівних частини, симетричні один одному. Можна уявити, що площина симетрії М – це дзеркало, відображуючи в якому, права або ліва частина розділеною ним фігури дає відображення всієї фігури. Дзеркально симетрична фігура людини, тварин, листків дерев, багатьох квітів, риб, птахів.

Але є фігури, у яких немає площин симетрії (мал.10). Права або ліва частина таких фігур, відтворивши в дзеркалі (площини симетрії), не дає відображення всієї фігури. У таких фігур є вісь симетрії, тобто відображувана лінія, яка проходить через центр перпендикулярно до неї, при повному оберті навкруги якої фігура декілька раз приходить в суміщення сама з собою. А тепер розглянемо основні види орнаменту.

Розети– це орнаменти, вписані в круг і побудовані шляхом ділення круга його діаметром на рівні частини. В основі побудови розети лежить один із видів симетрії. Розета, побудована на основі дзеркальної симетрії, викликає у глядача відчуття нерухомості (мал. 11). Ґрунтуючись на представлених тут схемах побудови розет, можна створити композиції, в яких розети можуть бути як самостійним елементом

Мал. 11 Розети