Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Куз-Омел_Педагогика_С_52_65.doc
Скачиваний:
33
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
193.54 Кб
Скачать

52

1.3. Розвиток і формування особистості

Поняття про розвиток і формування. Біологічне і соціальне у розвитку людини. Акселерація та ре­тардація. Вікова періодизація дітей. Література. Завдання для самостійної роботи. Завдання для са­моконтролю.

1.3.1. Поняття про розвиток і формування

Поняття "розвиток" — досить складне і неоднозначне. Най­більш загально поняття розвитку можна визначити так: розви­ток — специфічний процес зміни, результатом якого є виник­нення якісно нового, поступальний процес сходження від ниж­чого до вищого, від простого до складного.

Відомий український психолог Г.С. Костюк, підкреслюючи складність механізму розвитку, писав: "Розвиток — безперерв­ний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істо­ти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізич­них, фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає "перерви безперервності", тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлю­ють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих" 1.

Можна виділити три види розвитку людини — фізичний, психічний і соціальний (рис. 1.7). Фізичний розвиток передба­чає ріст організму, певні кількісні і якісні зміни на основі біоло­гічних процесів. Психічний розвиток характеризується проце­сами змін і становлення психіки людини. Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним до­свідом (мовою, моральними якостями та ін.).

У педагогіці та інших науках про людину вживають також термін "формування". Формування — це складний процес ста­новлення людини як особистості, який відбувається в резуль­таті розвитку і виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю. Проте про завершеність цього процесу можна говорити лише умовно.

1 Костюк Г.С. Вікова психологія. — К.: Вища шк., 1976. — С. 28.

53

Рис. 1.7. Види розвитку людини

Розвиток людини — процес надзвичайно складний, багато­гранний. Він підпорядкований певною мірою дії рушійної сили як результату суперечності (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Рушійна сила розвитку людини

1.3.2. Біологічне і соціальне у розвитку людини

У науковому вжитку щодо вихованців широко побутують по­няття "людина", "особистість", "індивідуальність". Вони деякою мірою синонімічні стосовно біологічної істоти homo sapiens (лю­дина мисляча). Але ці поняття містять певні відтінки з погляду різних підходів до характеристики людини як біологічної істоти. Людина — це біологічна істота, яка характеризується таки­ми фізіологічними ознаками: пряма хода, розвинена черепна

54

коробка і передні кінцівки тощо. Цим поняттям широко опе­рують фізіологія, анатомія, медицина. Але людина є не лише продуктом природного розвитку, але й соціальних факторів.

Особистість є соціальним поняттям; людину з соціально-психологічного погляду характеризують рівень розвитку пси­хіки, здатність до засвоєння соціального досвіду, можливість спілкування з іншими людьми.

Індивідуальність — особистість, яка характеризується уні­кальними, неповторними соціально-психічними якостями, що помітно вирізняють її серед інших особистостей.

На розвиток особистості впливають різні фактори. Серед них виділяють біологічний і соціальний.

На межі розвитку соціально-біологічних наук у поглядах на роль біологічних і соціальних факторів у розвитку людини то­чилися заповзятливі суперечки, які нерідко переходили в ідео­логічні протистояння. У процесі цих непростих змагань виріз­нились окремі концепції. Наведемо деякі з них.

Соціологічна концепція була обґрунтована англійським філо­софом і педагогом Дж. Локком (1632—1704). Прибічники цієї концепції заперечували вплив на розвиток людини біологіч­них факторів і надавали перевагу соціальним факторам (ото­чуючому соціальному середовищу і вихованню). На їх погляд, душа новонародженої дитини подібна до чистої дошки (tabula rasa) і вона формується лише під впливом соціального середо­вища і виховання.

Починаючи з XVIII ст. утверджує свої погляди теорія пре­формізму (від лат. praeformare — наперед утворювати). Пре­формісти схильні стверджувати, що духовні якості людини, за­кладені в зародковій речовині, передаються спадково, а тому фізичний та психічний розвиток людини є виявом кількісного зростання спадкових задатків. У кінці XIX ст. біологізаторський підхід розуміння сутності розвитку сформувався у концепцію.

Представники біологізаторської концепції Дж. Дьюї (1859—1952) і Е. Торндайк (1874—1949) стверджували, що соціально-психічні якості детерміновані біологічними факторами і їх розвиток не за­лежить від соціального впливу, а відтак і процесу виховання.

З розвитком біологічної науки і генетики зокрема в сере­дині XX ст. з'явилась генетико-соціальна концепція розвитку людини. Прибічники цієї концепції вважали, що на розвиток людини впливають як біологічний, так і соціальний фактори.

55

Вплив біологічного фактора виявляється у передачі через ген­ну інформацію (спадковість) певних задатків, які становлять потенційні можливості для психічного і соціального розвитку особистості. Спадковість характеризується здатністю біологіч­них організмів передавати своїм нащадкам задатки. Вирішаль­ну роль у подальшому розвитку особистості на ґрунті успадко­ваних задатків має соціальне середовище і виховання.

Окрім біологічного успадкування на розвиток людини, її становлення як особистості значний вплив здійснює соціальне успадкування, завдяки якому народжена дитина активно за­своює соціально-психологічний досвід батьків і всіх оточуючих (мову, звички, особливості поведінки, морально-етичні якості та ін.). Поняття соціального успадкування ввів у науковий обіг відомий російський генетик М.П. Дубінін.

Важливе місце у процесі розвитку і формування особистості посідає її безпосередня діяльність (дослідження Е.В. Ільєнкова). Діяльність дитини може мати різні форми: ігрову, навчаль­но-пізнавальну, трудову, художньо-естетичну, спортивну та ін. Вона є внутрішнім психофізичним рушієм активності особи­стості, а відтак суттєвим чинником фізичного, психічного і со­ціального розвитку. У процесі безпосередньої діяльності знахо­дить своє вираження дія рушійної сили розвитку як результат суперечностей між реальними потребами, що їх висуває перед особистістю життя, і рівнем фізичного, психічного та соціаль­ного розвитку.


Рис. 1.9. Вплив факторів на розвиток і формування особистості


Таким чином, структура взаємодії різних факторів, що впли­вають на розвиток і формування особистості, може мати таку форму (рис. 1.9).

56