1.2. Загальна характеристика сприймання

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ загалом, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словами), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання, активність.

Сприймання як психічний процес відображення предметів, явищ дійсності у сукупності їх різноманітних властивостей і частин, зв’язаних з розумінням цілісності відображуваного. Результат сприймання – це цілісний образ предмета, а – відчуття є орієнтувально-дослідницькою реакцією суб’єкта на окремі якості.

Фізіологічними основами сприймання є складні нервові процеси в корі головного мозку. Це результат комплексної діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який здійснюється ще в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів.

Розрізняють сприймання:

1. За сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові). На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає у тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху. При цьому один із різновидів сприймання постає як провідний, а інші – як допоміжні.

2. За відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні). Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання – сприймання змісту, розуміння понять і термінів, посиленої дії пам’яті, уваги, мислення. Емоційне постає при сприйманні художніх, мистецьких творів.

3. Залежно від форми існування матерії (сприймання простору, сприймання руху, сприймання часу).

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об’єктом їх є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.

Сприймання руху – відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття).

4. Залежно від міри складності, розгортання самого процесу (миттєве або поетапне).

5. Залежно від міри впізнавання (довільне та мимовільне).

Основні властивості сприймання:

1. Предметність – виявляється у співвіднесенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації, формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. Тобто різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета, як до окремої речі, що має певне призначення.

2. Цілісність – предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності.

3. Структурність – властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання. Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Це залежить від досвіду і знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному.

За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є не розчленованість, злиття сприйнятого. Синкретизм спричинює неадекватність сприймання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприйняте.

4. Константність(постійність) полягає у тому, що форма, розмір, колір предметів сприймається більш-менш стереотипно, незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Наприклад, колір кам’яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймається як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Тобто в образі сприймання предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження).

5. Осмисленість (усвідомленість) – властивість перцептивного образу відбивати певне значення, а отже, бути усвідомленим.

Під впливом гли­боких переживань, прагнень щось побачити, почути виникають галюцинації, тобто відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на наші органи чуття. Галюци­нації мають внутрішнє походження, без відповідного зовнішньо­го подразнення. Під час галюцинацій у корі великих півкуль го­ловного мозку під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв'язки. [ 1 ]