Рекомендована література

Основна література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1986 р. // Действующее международное право. Т.1, М., 1996,с.372-409.

3. Венская конвенция о дипломатических сношениях от 1961 г. // Международное право в документах. – М., Юрид.лит. – 1982.

4. Венская конвенция о праве международных договоров.М.:Юрид. лит.1997.- 336 с.

5. Договор об Антарктике от 1.12.1959г.// Международное право в документах. -М., 1982.

6. Декларация об усилении єффективности принципа отказа от угрозі силой или ёё применения в международніх отношениях. Резолюция 42/22 ГА ООН от 18 ноября 1987г.//Там же. –с.103-110.

7. Декларация о недопустимости интервенции и вмешательства во внутренние дела государств. Резолюция 36/103 ГА ООН от 9 декабря 1981г.//Действующее международное право. Т.1. – М. 1996. – с.99-102.

8. Договор о принципах деятельности государств по ииследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела 1967 г.//Международное публичное право. Сб.документов. Т.2. – М., 1996.

9. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН от 24.09.1970г. Там же. Або Дейсвующее международное право. Т.1. – М. 1996. – с.65-73.

10. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.// ВВРУ, 1990, №31,с.429

11. Женевские конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные протоколы к ним. – М., 1994.

12. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1.08.1975г.

13. Закон „Про виключну (морську) економічну зону України” .// ВВРУ, !995, № 21. – Ст.152.

14. Закон України “Про державний кордон України” від 4.11.1991р. з доповненнями від 18.06.1996р. //ВВРУ. 1992, №2. – ст.5.

15. Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991, №46, ст.617.

16. Закон України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994, №10, ст.45.

17. Конвенция об обеспечении свободного пользования Суэцким каналом от 1888г.//

18. Консульський Статут України. 2 квітня 1994 р. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. Вип.1,с.68-86.

19. Конвенция ООН по морскому праву 1982 г. Действующее международное право. В 3 т.М., 1997.Т.3.Разд. ХХ.

20. Конвенция о регистрации обьектов, запускаемых в космическое пространство. 1974 г. Там же.

21. Космічне право України. Збірник національних і міжнародних правових актів. – К.Юрінком Інтер.2001. – 352с.

22. Манильская декларация о мирном разрешении международных споров от 15 ноября 1982 г.// Там же,с.811-816.

23. Общий акт о мирном разрешении международных споров от 26 сентября 1928г.// Действующее международное право. – М., 1996. –с.788-796.

24. Статут ООН// Международное право в документах. М.: Юрид.лит. 1982.

25. Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН – Действующее международное право. Т.1. – М., 1996. – с.58.

26. Стокгольмская декларация о предотвращении случайной ядерной войны // Международная жизнь. – 1991, №1.

27. Текст: Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод 1950 г. // Государство и право. – 1993, №4.

28. Указ Президента України «Про положення про дипломатичне представництво України за кордоном» від 22 жовтня 1992р. // Голос України, від 28 жовтня 1992р.

29. Устав ООН // Действующее международное право. – М., 1996. –с.7-33.

30. Устав Международного Суда ООН. // Действующее международное право. – М., 1996. –с.797-810.

31. Чиказька конвенція цивільної авіації 1944 р. Действующее международное право в 3 томах. – М., 1999г.

Базова

32. Аваков М.М., Ильин Ю.Д. Венская конвенция по консульским сношениям // Советский ежегодник международного права, 1963. – 1965. –с.271-290.

33. Авраменко И.М. Справочник. Международное морское право в документах. – Ростов-на-Дону, «Феникс», 2001, – 320с.

34. Аджаров К.А. Мировой океан: правовой режим. – Краснодар, 1983. – 95 с.

35. Аношкина И.А. Правовой режим территориального моря на примере законодательства ряда государств Балтийского и Черноморского регионов.// Московский журнал международного права. № 4/2001/44. – М., 2001. – с.188-199.

36. Арцибасов И.Н., Егоровс.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1989.

37. Батырь В.А. Международное гуманитарное право.- М.: ЗАО Юстицинформ, 2006.- 336 с.

38. Баймуратов М.А., Досковский В.Г Международно-правовой режим континентального шельфа - О.: Юридична література, 2001.- 72 с.

39. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. –М., Международные отношения. 1990. – 205 c.

40. Блатова Н.Т., Мельков Г.М. Международное право в документах. 5-е изд., перер.и доп. - М. 2004.- 880 с.

41. Бобылёв Г.В., Зубков. Основы консульской службы. – М., 1986. – 319с.

42. Богданов О.В. Запрещение оружия массового уничтожения. Международно-правовые проблемы. – М., 1985.

43. Бордунов В.Д. Правовой механизм деятельности международной авиационной организации. – М., Наука, 1989. – 169с.

44. Буше-Сольные Ф. Практический словарь гуманитарного права. М.:Изд-во "МИК", 2004.- 552 с.

45. Буткевич В.Г. Актуальная проблема современного международного права // Вестн. Киев. ун-та. Сер. Междун. отношения и междунар. Право. 1976. Вып.3. – с.82-86.

46. Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М., 1990. – 267с.

47. Блищенко И.П., Саянцева М.М. Мировая политика и международное право. – М.; Международные отношения, 1991. – 143с.

48. Вадапалас В.Д., Василенко В.А., Курис П.М. Ответственность в международном праве. Курс международного права. –М., 1990. Т.3.

49. Вадапалас В.Д. Осуществление международно-правовых санкций. СЕМП, 1988. –М., Наука, 1989. – с. 71-86.

50. Вадапалас В.Д. Развитие института международно-правовой ответственности. Международное право в современном мире. М., М/О, 1991.

51. Василенко В.А., Высоцкий А.Ф., Рыбальчик Д.Э. Международное морское право. – Киев. 1988. – 186с.

52. Василенко В.А. Международно-правовые санкции. – Киев. 1982. – 230с.

53. Василенко В.А.. Основы теории международного права. – Киев; Выща школа, 1988. – 287с.

54. Вельяминов Т.М. Международная правосубьектность.// Советский ежегодник международного права. 1986. – М., 1987. – с.77-97.

55. Вылегжанин А.М. Подземный предел распространения суверенитета государства.// Государство и право. № 8, 2001 г. – М., 2001. – с.68 -74.

56. Волова Л.И. Нерушимость границ – новы принцип международного права. – Ростов н/Д., Изд-во Ростов. ун-та, 1987. – 144с.

57. Волова Л.И. Принцип териториальной целосности и неприкосновенности в современном международном праве. – Ростов н/Д.: Из-во Ростов.ун-та. 1981. –192с.

Допоміжна:

58. Гаврилин Д.А. Теоретические проблемы имплементации Конвенции ООН по морскому праву 1982 года в правовой системе РФ.// Московский журнал международного права. № 4/2001/44. – М., 2001. – с.179-187.

59. Гассер Х.П. Международное гуманитарное право. Введение. – М., 1995.

60. Ганюшкин Б.В. Вооруженные конфлыкты нового поколения.// Международное право. – № 3/2001/12. – М., 2001. – с.215-228.

61. Голицин В.В. Антарктика: тенденции развития режима. – М.: Междунар.отношения, 1989. – 335с.

62. Головатыйс.П. 200 – мильная экономическая зона и Мировой океан. (международно-правовые проблемы). – К., Наукова думка, 1984. – 167с.

63. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К., 1998. – 145с.

64. Даниленко Г.М. Граница между воздушным и космическим пространством в современном меджународном праве.//Советское государство и право.№ 9.1984. – с. 71-79.

65. Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве. – М.:Наука. 1988. – 191с.

66. Дежкин В.Н. Правовое регулирование международных воздушных сообщений. М., Ю/Л, 1987. – 191с.

67. Дейстующее международное право. Т.2. – М., 1997.

68. Деказонов Р.В. Юридическая природа космического пространства небесных тел и их ресурсов// Космос и право. – М., 1980. – с.46 -61.

69. Дружков М.Й. Заключение многосторонних договоров в рамках и под эгидой международных организаций. – К.: Наук. думка, 1986. – 114.

70. Документы Копенгагенского Совещания по человеческому измерению // Международная жизнь. – 1990., №9.

71. Документы: Человеческое измерение СБСЭ // Московский журнал международного права. – 1991, №3-4.

72. Эмин В.Г. Региональные конфликты и международное право // Советское государство и право. – 1988, №11.

73. Энтин М.А. Суд Европейских сообществ. – М., 1987. – 98с.

74. Э. Жильбер. Процедура приема беженцнв и лиц в поисках убежища.// Московский журнал международного права. № 1, 1998 г. – М.,1998. – с.92 -103.

75. Э.Фелнер. Конвенція 1951 г. О статусе беженцев и современность.// Московский журнал международного права. № 1, 2001 г. – М., 2001. – с.18 -35.

76. Жуков Г.П. Космос и мир. – М., Наука, 1985. -86с.

77. Журек О.Н. Самоопредиление народов в международном праве.// Советское государство и право. 1990. №10.

78. Захарова Н.В. Выполнение обязательств, вытекающих из международного договора. – М.: Наука, 1987. – 140с.

79. Зотова О.В.. Колосов Ю.М. Правовой режим космического пространства как важнейший элемент поддержания международного мира и безопасности. // Московский журнал международного права. – № 2/2001/42. – М.,2001. – с.204-209.

80. Зубрилин В.И. Суверенитет государства и сотрудничество в области прав человека // Международное право в современном мире. – М., 1991.

81. Ісакович С.В. Проблеми міжнародної безпеки в концепції нової Конституції України // Український часопис міжнародного права. К., 1992, №1.

82. Ильин Ю.Д. Основные тенденции в развитии консульского права. –М., 1975.

83. Ильин Ю.Д. К вопросу о почётных (нештатных) в современном международном праве. – М., 1964.

84. Каламкарян Р.А. Признание как односторонний юридический акт государства // Международно-правовые основы межгосударственного сотрудничества. – М., 1983. – с.53-69.

85. Каламкарян Р.А. Эстоппель как отдельный принцип международного права.//Государство и право.№4, 2001 г. – М., Наука.2001. – с.75 – 83.

86. Каламкарян Р.П. Принцип добросовесности в современном международном праве. – М.: Наука, 1991. – 167с.

87. Кальсховен Ф. Ограничения методов и средств ведения войні. – М., 1994.

88. Касьяк Н.Ф. Консенсус в современных международных отношениях: Международно-правовые вопросы. – М., Международ.отношения, 1983. – 117с.

89. Картошкин В.А. Всеобщая Декларация и права человека в современном мире // Права человека в истории человечества и в современном мире. – М., 1989.

90. Каргополовс.Г., Юшкарев И.Ю. Человек – субъект не только международного частного, но и международного публичного права.// Международное публичное и частное право. № 3(7). 2002 г. – М.,2002. – с.20 -26.

91. Качуренко Ю. Міжнародний захист прав людини // Радянське право. 1984.

92. Калинкин Г.Ф. Малые государства – полноправные субьекты международного права // Советское государство и право. №2, 1973. – с.75-80.

93. Кияниця І. Внутрішньодержавне значення джерел міжнародного публічного права // Український часопис міжнародного права, 2001. №1,с.19-24.

94. Клименко Б.М., Ушаков Н.А. Нерушимость границ – условие международного права. – М.: Наука, 1975. – 168с.

95. Кузнецов В.И. Отказ от применения силы – закон международной жизни. – М.: Междунар.отношения, 1973. – 53с.

96. Курс международного права в 7-ми томах. Т.2. – М.: Наука, 1989.

97. Кунчишин А.М. Основные принципы международного права//Вест.Киев.ун-та. Сер. Международные отношения и международное право. 1979. Вип.8. –с. 20-27.

98. Кривчикова Э.С. Главные органы ООН. – М.: МГИМО., 1989.

99. Крылов Н.Б. Принципы участия государств в системе ООН. – М., 1986.

100. Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. – М.,1988.

101. Козырев А.В. Организация Объединённых наций: достижения и трудности // Вопросы истории. – 1986, №5. –с.3-20.

102. Колосов Некоторые современные вопросы международного права. // Советское государство и право. 1990. №11.

103. Корбут В.М., Баскин Ю.Я. Международно-правовой режим рек: история и современность. – М.: Наука, 1987. – 160с.

104. Корецкий В.М. «Общие принципы права» в международном праве. – К. 1957.

105. Курдюков Т.И. Государства в системе международно-правового регулирования. – Казань, Из-во Казан.ун-та, 1979. – 174с.

106. Лавров В.С. Швейцарский нейтралитеит. // Вопросы истории. №12, 1984. – с.44-62.

107. Лазарев М.И. Теоретические вопросы современного международного морского права. –М., Наука, 1983. – 301с.

108. Лазарев С Л. Международный арбитраж. –М., 1991. – 150с.

109. Левин Д.Б. Принцип мирного разрешения международных споров. –М.: Наука. 1977. –112с.

110. Лихачев В.Н. Пробелы в современном международном праве. – Казань: Изд-во Казан.ун-та, 1985. – 86с

111. Лукашук И.И. Суверенная власть государства в механизме международно-правового регулирования. // Советский ежегодник международного права, 1977. -М., 1979. – с.127-146.

112. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – с.73-135.

113. Лукашук І.І. Міжреспубліканські угоди і права людини // Український часопис міжнародного права. К., – 1992. №1.

114. Лукашук И.И. Сфера действия международного права // Сов. Ежегодник международного права. 1985. – М. 1986. – с.83-101.

115. Макаревич М. Віденська конвенція про право міжнародних договорів // Радянське право, 1986, №11.с.84-93.

116. Малининс.А., Ковалева Т.М. Договорная правоспособность международных организаций. // Правоведение, 1988-, №4. – с. 72-77.

117. Малеев Ю.Н. Международное воздушное право: Вопросы теории и практики. М., М/О, 1986. – 239с.

118. Марочкин.Ю. Проблемы эфективности норм международного права. – Иркутск.; Издательство Иркутского университета 1988, – 148с.

119. Манийчук Ю.В. Последствия международного правонарушения. Киев. Высшая школа. 1987.

120. Мартенсон Я.М. Навстречу Всемирной конференции по правам человека. // Московский журнал международного права. – 1992, №1. – М.,1993.

121. Машев Д. Дипломатическое и консульское право. – София, 1986.

122. Международные акты ограничения и гуманизации средств ведения войны и защиты жертв // Международное право в документах. – М., 1982.

123. Международное воздушное право. Кн.. 1-2./ Отв. Ред А.П.Мовчан. М., 1980 -1981. – Кн., -1980 – 351с., Кн.. 2 – 1981 – 366с.

124. Международное гуманитарное право в документах. – М., 1996.

125. Международная защита прав и свобод человека // Сб. Документов. – М., 1990.

126. Международное космическое право. – М., М/О, 1985. – 205с.

127. Международное право в документах. – М., Юрид.лит., 1982. Раздел ХVІІІ, VІІІ.

128. Международные организации./ Под ред. И.П.Блищенко. М.,1994.

129. Мезенцев А.В. Современные международно-правовые вопросы управления воздушным движением.// Московский журнал международного права. №2. 1997.

130. Мелков Г.М. Нейтралитет в войне // СЕМП, 1978. – М., 1980.

131. Мельников О.В., Пушмин Э.А. Международно-правовая ответственность: понятие, процесуальные вопросы реализации.// Советское государство и право. 1988 №8.

132. Мелешников А. Права человека и международно-правовая ответственность за их нарушение // Советское государство и право, 1992. №3.

133. МерьяНоррос. Права человека в контексте международной правовой помощи по гражданским делам. // Публічне право, №1 (5) 2012, с. 114-118.

134. Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права. – Казань: Издательство Казанского университета, 1990. – 207с.

135. Молодцовс.В. Международное морское право. – М., М/О, 1987. – 271с.

136. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. М., 1991.

137. Мюллерсон Р., Чалый А. Проблема действительности договора, заключенного в нарушение норм внутригосударственного права.//.СЕМП, 1986. –М., 1987.

138. Мюллерсон Р.А. Международное публичное и международное частное право: соотношение и взаемодействие // Советский ежегодник

139. Мюррей К. Применение дополнительного материала протокола №1 к Женевским конвенциям в ЮАР // Московский журнал международного права.№ 3, 1994

140. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Нове тенденции в международно-правовом регулировании. – М., 1998.

141. Олауссон Мари. Беженцы и вынужденные переселенцы в странах СНГ. // Московский журнал международного права. № 1, 1998 г. – М.,1998. – с.103 -117.

142. ООН и современные международные отношения. – М., 1966.

143. Орзих М. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні // Право України, – 1992, №4.

144. Остин А. Мердэн. Международная стандартизация космических систем святи.// Московский журнал международного права. – 1992, №1.

145. Павлик Л. Договори про правову допомогу – надійний засіб захисту інтересів і прав громадян // Радянське право. – 1990, №3.

146. Петранов Б. Правова держава і міжнародне співробітництво в області прав людини // Радянське право, – 1990, №12.

147. Петренко Н.И. Основы консульского права. – М., 1986. – 83с.

148. Пикте Ж. Развитие и принципы международного гуманитарного права. – М., 1993.

149. Подуфалов В.Д. К вопросу о понятии «международная защита прав человека» // СЕМП 1985. – М., 1986.

150. Постышев В.М. Освоение космоса и развивающиеся страны. (Международно-правовые проблемы). – М., Наука, 1990. – 189с.

151. Права людини. Міжнародні договори України. – К., 1992.

152. Права человека. Сборник международных документов. – М., 1990.

153. Прусс В., Боевич В., Короткий Т. Международно-правовые аспекты безопасности мореплавания. – Одесса, ЛАТСТАР, 2001. – 132с.

154. Пустогаров В.В. Международная деятельность субьектов федерации. // Московский журнал международного права.№2, 1992. – с.3-18.

155. Раскалей С Б. Объективная ответственность государств в международном праве. Киев.Наукова думка. 1985. – 120с.

156. Рачков И.В. Односторонние акты государств: международно-правовые вопросы. // Государство и право. № 8. 2001 г. – М., Наука.2001. – с.73-88.

157. Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. М., М/О. 1983.

158. Рисдал Р. Проблемы защиты прав человека в объединённой Европе // Государство и право. – 1993, №43.

159. Сандровский К.К. Право внешних сношений. – Киев, 1986. – 328с.

160. Соловьев Э.Я. Основы дипломатического права.- М.:Ось-89, 2005.- 144 с.

161. Сперанская Л.В. Международно-правовая ответственность государств за загрязнение мирового океана. М., Наука 1984. – 112с.

162. Сокиркин В.А., Шитарев В.С. Международное морское право.- М.: Изд-во РУДН, 2006.- 300 с.

163. Словарь международного воздушного права. – М., М/О, 1988. -190с.

164. Талалаев А.Н. Международные договора в современном мире. – М.: Междунар. отношения, 1973. – 247с.

165. Талалаев А.Н. Право международных договоров: действие и применение. – М., 1985. – 294с.

166. Талалаев А.Н. Право международных договоров: Договоры с участием международных организаций. – М., 1989. – 271с.

167. Талалаев А.Н. Право международных договоров: Общие вопросы. –М., 1980.– 302с.

168. Тахонов А.А. Совет Европы и права человека: нормы, институты, практика // Советское государство и право. – 1990, №6.

169. Товмасян М.Д. Международно-правовые вопросы национальной принадлежности (национальности) воздушного судна.// Московский журнал международного права. №3/2001/43. – М., 2001. – с.178-182.

170. Трибунский А.В. Защита гражданского населения во время вооруженных конфликтов.// Московский журнал международного права. – № 1/98/29. – М.,1998. – с.119-131.

171. Трофимов В.М. Правовой статус Антарктики. – М.:Прометей. 1990. – 152с.

172. Титов В.Г. Некоторые особенности политики нейтралитета Швеции //Советский ежегодник международного права, 1983. – М., 1984. – с.219-233.

173. Тиунов О.И. Принцип соблюдения международных обязательств. – М.: Международ.отношения, 1979. – 184с.

174. Урум Д.И. Особенности формирования в международном праве норм защиты прав человека.// Международное право. № 5 (14), 2001 г. – М.,2001. – с.138 -152.

175. Ульянова Н.Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях. – Киев, 1982. – 46с.

176. Ушаков Н.А. Основания международной ответственности государств. – М.,М/О 1983. – 181с.

177. Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права. – М.: Наука, 1988. – 188с.

178. Федоров В. Признание де-юре и де-факто. // Международная жизнь. №2, 1983. – с.155-156.

179. Федоров В.В. К вопросу о повышении эфективности ООН // Советский ежегодник международного права 1985. – М., 1986. –с.196-202.

180. Фельдман Д.И. Система международного права. –Казань. Изд-во Казанского университета. 1983. – 119с

181. Фуркало В.В. Гумманизация вооруженных конфликтов // Критерии запрещения и организации применения средств ведения войні. – Киев, 1990.

182. Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. – Киев, 1981.

183. Х.де Аречага. Современное международное право. – М.: Прогресс, 1983. – 351с.

184. Хонин В.Н. О специфике субьектов международно-правового регулирования // Вестн.Киевс.ун-та. Сер.Междунар.отношения и международное право. 1975. Вып.1. – с.26-38.

185. Худойкина Т.В. Мирное урегулирование и разрешение споров. .//Московский журнал международного права, 1998., № 3. –с.52-60.

186. Черниченко О.С. Конкурентная юрисдикция государств и порождаемые ею проблемы межгосударственных отношений.// Международ.

187. Шатров В.П., Шилтах В.Х. Неправомерные договора и международное право. – М. – Из-воУДН, 1986.59с.

188. Шатуновский С.В. Развитие средств и методов мирного урегулирования споров. // Московский журнал международного права, 1996., №1. –с.198-204.

189. Шестаков Л.Н. Императивные нормы в системе современного международного права. – М.:Изд-во Москов.ун-та. 1981. – 120с.

190. Шем’якін О., Короткий Т. Про делімітацію континентального шельфу між Україною і Румунією.// Право України. – 1998. – №9.

191. Шинкарецкая Т.Т. Международно-правовые аспекты делимитации морских пространств.// Советский ежегодник междунардного права. 1984. – М.,1986. – с.172-190.

192. Шуршалов В.М. Право международных договоров. – М., 1979. – 82с.

193. Шульгас.В. Значение договора в регулировании международных отношений.// Международное публичное и частное право.№ 1.2001 г.

194. Шинкарецкая Г.Г. Международная судебная процедура. –М.. 1992. – 231с.

195. Щукин А.В. Ответственность государств за международно-противоправные деяния: механизм реализации.- Минск, Белорус. Наука, 2006.- 162 с.

196. Яковлєв И.И. Международный орган по морскому дну. – М., М/О, 1986. – 157с.

197. Ясносокирский Ю.А. Миротворчество: некоторые концептуальные аспекты политического урегулирования конфликтов и крупных ситуаций. .//Московский журнал международного права, 1998., № 3. –с.46-52.

198. 1.Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. М43 Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2005. - 624 с.

199. .Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 336 с.

200. .Міжнародне право: Підручник. Затверджено МОН / Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. - К., 2012. - 631 с.

201. Бирюков П.Н. Международное право. - М.: Юристъ, 1997.

202. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. –К.: Юрінком Інтер, 2001.

203. Козик В.В., Пайкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародніекономічні відносини. — К.: Знання-Прес, 2001.

204. Опришко В.Ф. Міжнародне економічне право. - К.: Либідь,1995.

205. Передрій О.С. Міжнародні економічні відносини. – Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ управління усправах преси та інформації, 2001.

206. Пузакова Е. П. Международные экономические отношения. —Ростов-на-Дону: Изд. центр "МарТ", 2000.

207. Черкес М.Ю. Міжнародне право. - К.: Т-во “Знання”, КОО,2000.

208. Закон України «Про громадянство України». Відомості Верховної Ради - 1997, № 23;

209. Закон України «Про правовий статус іноземців». Відомості Верховної Ради - 1994, № 23;

210. Закон України «Про біженців». Відомості Верховної Ради - 1994, № 16;

211. Конституція України 24.08.1996 року;

212. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. - 1999. - №2. -С.70-75;

213. Огнівець І. Законодавче розв’язання проблеми подвійного громадянства: досвід зарубіжних країн // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка «Міжнародні відносини».-1999.-№ 13.-С. 57-59;

214. Лукашук И.И. Международное право. Особенная часть.-М., 1997;

215. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум, 1999. – 528с.

216. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть.Москва, 1997.

217. Ушаков Н.А. Суверенитет в современном международном праве. – Москва: Наука, 1963.

218. Фельдман Д.И. Основные тенденции развития международной правосубъектности. – Казань,1974.

219. Талалаев А.Н. Об основных принципах международного права // Сов.ежегодник международного права. 1958. М: Наука, 1959.

220. Международное право: Учебник для ВУЗов / Отв. Редакторы – проф. Г.В. Игнатенко и проф. О.И. Тиунов.- Москва: Норма, 2001, 584 с.

221. Л.П. Ануфрієва, Д.К. Бякішев, К.А. Бякішев, В.В. Устінов і ін Міжнародне публічне право-третє видання, М., 2004 р.;

222. І.І. Лукашук, Право міжнародної відповідальності, М., 2004 р.;

223. М.Б. Кудайбергенов, Міжнародне публічне право, частина загальна і особлива, Алмати, 2002 р.;

224. Броунлі Я. Міжнародне право: У 2 Т. М., 1977гю Т.2.

225. Статут ООН, 1945р.;

226. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1972 р.;

227. Статут Міжнародного військового трибуналу, 1945 р.;

228. Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 р.;

229. Конвенція про припинення злочинів апартеїду та покарання за нього, 1973 р.;

230. Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, 1968 р.;

231. Конвенція про територіальне море та прилеглу зону 1958 р.;

232. Конвенція ООН з морського управу 1982 р.;

233. Доповідь Комісії міжнародного права. LII сесія ООН, Нью-Йорк, 2001 р.

234. Капустін А.Я., Мартиненко О.В. Міжнародне гуманітарне право.- Москва, 1991.

235. Батир В.А. Міжнародне гуманітарне право.- Москва, 2011.

236. Блищенко І. П. Звичайна зброя і міжнародне право.- Москва, 1984.

237. Мєлков Г. М. Міжнародне право в період збройних конфліктів.- Москва, 1989.

238. Полторак А. І., Савінський Л. І. Збройні конфлік ти і міжнародне право.- Мо сква, 1976.

239. Бордун ВД, Котов А І, Малєєв Ю Н Правове регулювання міжнародних польотів цивільних повітряних суден. М, 1988. 

240. Верещагін А Н Міжнародне повітряне право. М., 1966. 

241. Міжнародне повітряне право. М., 1980-1981. Кн. 1-2. 

Тести:

1.           До кола суб'єктів міжнародного права не належать:

а)  юридичні й фізичні особи;

б)   держави, міжнародні організації;

в)      народи, що реалізують право на самовизначення, державоподібні утворення.

2.    Визначте неправильне твердження.

а)  норми міжнародного права розробляються й приймаються відповідними законодавчими органами, які входять до складу універсальних і регіональних міжнародних організацій, наприклад, Міжнародним Судом ООН і Судом ЄС;

б)  правом нормотворчої діяльності володіють суб'єкти міжнародного права в ході двосторонніх і багатосторонніх контактів;

в)  міжнародно-правові норми створюються шляхом узгодження позицій між суб'єктами міжнародного права стосовно правила поведінки й надання ними цьому правилу поведінки юридичне обов'язкового характеру.

3.           Яка з тез відповідає дійсності?

а)    імперативні норми міжнародного права (jus cogens) — це такі правила поведінки, відхилення від яких неприпустиме і які не можуть бути змінені;

б)    імперативні норми міжнародного права (jus cogens) — це норми, що мають вищу імперативну силу, а єдиний спосіб їх зміни — прийняття нової імперативної норми загального міжнародного права, що носить такий самий характер;

в)    імперативні норми допускають відступ за взаємною згодою суб'єктів міжнародного права, при цьому заборонено завдавати шкоду правам і законним інтересам третіх держав.

4.           За ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН до джерелміжнародного права не належать:

а)    міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, виразно визнані державами, що спорять;

б)    міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма;

в)    національне законодавство різних держав як допоміжні засоби для визначення правових норм.

5.           Міжнародний звичай — це:

а)    правило поведінки суб'єктів міжнародного права;

б)   певна повторюваність однорідних дій суб'єктів міжнародного права;

в)    загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.

6.           Оберіть правильне твердження.

а)    основні принципи міжнародного права є принципами загального міжнародного права й поширюються на тих суб'єктів міжнародного права, які визнають їх у якості імперативних норм;

б)    відхилення від основних принципів міжнародного права з боку будь-якого суб'єкту міжнародних відносин неприпустиме, воно можливе лише за згодою суб'єктів міжнародного права;

в)    основні принципи міжнародного права — це загальновизнані норми вищого порядку, Імперативні норми (jus cogens).

7.           Як співвідносяться міжнародне й внутрішньодержавне право?

а)    міжнародне право й внутрішньодержавне право — це дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв'язку й взаємодії;

б)   об'єктивно існує примат міжнародного права над національним;

в)    міжнародне й внутрішньодержавне право — це не лише різні галузі права, але й різні правопорядки, тому вони не перетинаються.

8.         До числа суб'єктів міжнародного права належать:

а)    фізичні особи, які скоїли міжнародний злочин;

б)   індивіди, котрі самостійно звертаються до органів ООН або регіональних організацій з метою захисту порушених прав;

в)   народи, що реалізують своє право на самовизначення.

9.           Консульські відносини й торгово-економічне співробітництво неможливі при:

а)    визнанні de facto;

б)    визнанні de jure;

в)    визнанні аdhoc.

10.      Оберіть правильне твердження.

а)    на уряд, який прийшов до влади революційним шляхом, не покладаються зобов'язання попереднього уряду, зафіксовані в міжнародних договорах;

б)    нові незалежні держави можуть установлювати свій статус у якості учасника будь-якого багатостороннього договору, який був чинним на момент правонаступництва держав і чинним щодо території нової держави, шляхом повідомлення про правонаступництво;

в)    держави, що з'явилися в ході національно-визвольної боротьби, пов'язані договорами, які було укладено від їх імені державами-метрополіями й діяли на момент правонаступництва.

11.      Міжнародний договір:

а)    обов'язково повинен мати назву;

б)    має бути укладений лише у письмовій формі;

в)    може складатися як з одного, так і з декількох документів.

12.      Від імені Української держави вести переговори й підписувати міжнародні договори ех offісіо мають право:

а)    уповноважений Верховної Ради України й Президент України;

б)  Президент України, Прем'єр-Міністр України, Міністр закордонних справ України;

в)     винятково Президент України.

 

13.  Парафування міжнародного договору означає:

а)    підтвердження погодженості тексту договору;

б)    згоду держав на його обов'язковість;

в)    виникнення взаємних прав і обов'язків, вказаних у статтях договору.

14.   Застереження означає:

а)    односторонню заяву держави, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити відносно себе юридичну дію певних положень договору;

б)    заяву, у якій держава розкриває зміст своєї позиції щодо предмету договірного регулювання;

в)    попередню відмову держави від приєднання до міжнародного договору.

15.   За загальним правилом міжнародні договори:

а)    поширюються на треті держави за наявності їх виразно вираженої згоди у письмовій формі;

б)    не можуть поширюватися на держави, які не беруть у них участь;

в)    поширюються на всі держави-учасниці міжнародної організації, під егідою якої укладено договір.

16.   Відносна недійсність міжнародного договору може бути зумовлена:

а)    запереченням цього договору однією зі сторін:

б)    помилкою, введенням в оману, підкупом представника держави, порушенням повноважень або конституційних положень при його укладанні;

в)    порушенням статутних положень міжнародної організації-учасника договору про порядок укладання міжнародних угод.

17.   Абсолютна недійсність міжнародного договору:

а)    може бути заперечена суб'єктами, які його уклали;

б)    виникає з моменту його заперечення;

в)    має місце, якщо він суперечить імперативним нормам загального міжнародного права, або згода держави на його обов'язковість була виражена в результаті застосування сили або погрози силою.

18.   До складу населення держави входять:

а)    громадяни цієї держави, іноземці й особи без громадянства (апатриди), особи, що мають подвійне громадянство (біпатриди);

б)    громадяни цієї держави й біпатриди;

в)    лише громадяни цієї держави.

19.   Натуралізація — це:

а)    спосіб набуття громадянства за клопотанням індивіда, за фактом шлюбу або всиновлення;

б)    спосіб набуття громадянства за «правом крові»;

в)    спосіб набуття громадянства за «правом ґрунту».

20.   Керівництво зовнішньополітичною діяльністю України здійснює:

а)    Верховна Рада;

б)    Президент України;

в)    Міністерство закордонних справ України.

21.  До постійних дипломатичних представництв не належать:

а)   нунціатури та інтернунціатури;

б)   спеціальні місії при міжнародних організаціях чи установах;

в)   консульські установи, торгівельні, культурні представництва.

22.   Призначення голови дипломатичного представництваназивається:

а)    акредитація;

б)    агреман;

в)    екзекватура.

23.   Екзекватура — це:

а)    документ, яким держава акредитації повідомляє державу перебування про призначення глави консульства;

б)    документ, яким держава акредитації повідомляє державу перебування про відкликання дипломатичного представника;

в)    дозвіл держави перебування на виконання консульських обов'язків у консульському окрузі.

24.   Юридичною основою діяльності міжнародної організації є:

а)    міжнародний договір;

б)    правила процедури;

в)    відповідна декларація.

 

25.   Рада Безпеки ООН складається з:

а)    усіх держав-членів ООН;

б)    54 держав-членів ООН;

в)    15 держав-членів ООН.