3. Зовнішня політика адміністрації Кеннеді.

У 1959 році, після того, як Фідель Кастро скинув режим кубинського диктатора Батісти, Куба за якихось два роки стала ворожою до Сполучених Штатів країною. Нові кубинські земельні закони, що націоналізували цукрові плантації, несприятливо впливали на компанії США, які раніше повністю контролювали цукрові плантації цієї країни. У 1960 уряд Кастро націоналізував і інші приватні компанії, що нанесло американському бізнесу збитків на понад 1 мільярд доларів.

Куба стала частиною Холодної війни, або боротьби між Сполученими штатами та її союзниками і радянським блоком. Результатом радянізації Куби стала еміграція сотень тисяч кубинців до Сполучених Штатів. Ще за часів Ейзенхауера Центральне Розвідувальне Управління США (ЦРУ) почало готуватися до збройного нападу з метою скинення уряду Кастро. Коли Кеннеді став президентом, він схвалив вторгнення.

У квітні 1961 року приблизно 1500 кубинських емігрантів зробили невдалий десант у так званій Затоці Свиней (Bahнa Cochinos). Їхній план полягав у тому, щоб підняти збройне повстання проти Кастро всередині країни. Однак їхні сподівання не справдилися. Повітряна підтримка з боку США, обіцяна ЦРУ, не прийла і більшість заколотників було ув'язнено.

Фідель Кастро запросив великі гроші за їхній викуп. Кеннеді відмовився вести на цю тему переговори, але ужив заходів, щоб заохотити зацікавлених підприємців і приватних громадян досягти угоди з Кастро і сприяти викупу. 25 грудня, 1962 року, 1113 ув'язнених були випущені в обмін на продовольство і медикаменти, оцінені в загальній кількості приблизно $53 мільйонів.

а) Стратегія «гнучкого реагування».

У сфері зовнішньої політики президент Кеннеді прагнув підсилити вплив США на хід подій у світі і не допустити експансії комунізму. Разом із тим, уряд Кеннеді став реалістичніше оцінювати свої можливості, ясніше усвідомлювати нові економічні та політичні реалії у світі. Сам Кеннеді неодноразово підкреслював необхідність проводити більш реалістичнішу зовнішню політику.

На початку 1960-х рр. була прийнята нова військово-політична концепція, що одержала назву стратегії «гнучкого реагування». Вона стала офіційною доктриною НАТО і передбачала можливість ведення як тотальної ядерної війни, так і «обмежених воєн» із застосуванням і звичайної, і ядерної зброї.

Кеннеді також виявляв готовність йти на компроміси у відносинах із СРСР, що, правда, були сприйняті М. Хрущовим як прояв слабості США. У той же час президент США дотримувався досить твердої політики під час Карибської кризи.

б) Карибська криза.

Кари́бська кри́за — надзвичайно напружене протистояння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами відносно розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі в жовтні 1962. Кубинці називають його «Жовтневою кризою» (ісп. Crisis de Octubre), в США поширена назва «Кубинська ракетна криза» (англ. Cuban missile crisis).

1962 року уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати їй військову допомогу, щоб захиститися від спроб США («Операція в Затоці Свиней») скинути уряд Фіделя Кастро. Лідер СРСР Микита Хрущов погодився надати цю допомогу. Він разом із керівництвом Радянського Союзу дійшов висновку, що найефективнішим способом захисту буде розміщення там ядерної зброї. Причиною такого рішення було й те, що навколо СРСР — у Туреччині й Італії — Сполучені Штати розмістили ракети з ядерними боєголовками, які могли досягати об'єктів на території СРСР за 5-10 хвилин. Радянські ж міжконтинентальні ракети території США — за 25 хвилин. Тому радянське керівництво не могло не скористатися нагодою змінити ситуацію на свою користь.

Операція з перебазування на Кубу військовослужбовців, техніки, ядерного озброєння отримала назву «Анадир». Так називається місто на півночі РФ, а тоді — СРСР. Щоб збити з пантелику американців і їхніх союзників, було оголошено про військове навчання на Півночі. Удень у військових частинах вантажили лижі, зимовий одяг тощо. Щоб приховати проведення зовсім іншої операції, усіх переодягли в цивільний одяг, заборонили звертатися по-військовому. Транспортували солдатів і зброю в трюмах цивільних кораблів, на які задля маскування було навантажено сільськогосподарську техніку. Ніхто не знав, куди вони пливуть, навіть капітани суден, яким було дано наказ розпечатати секретні пакети лише в певному квадраті.

На Кубі було розгорнуто всю наявну зброю, включно з ядерною. У відповідь президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба, яка передбачала обшук всіх кораблів, що прямували на острів з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. Таким чином світ підійшов до межі початку нової війни. 24 жовтня 1962 р. п'ять радянських кораблів підішли впритул до зони блокади і зупинились. Лідери США та СРСР Джон Кеннеді та Хрущов в останню мить (за три години до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися. Домовленість полягала у взаємних поступках обох країн:

СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН

США ліквідовують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на Кубі

Після цих подій між Білим домом і Кремлем працює постійна «гаряча» лінія.

15 серпня 1963 р. було підписано договір про «заборону випробувань атомної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою». Однак гонка озброєнь реально не припинилась і знайшла своє продовження у В'єтнамській війні.

М.Хрущов і Д.Кеннеді