Тема 23. Злочини проти основ національної безпеки України

Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти основ національної безпеки України.

Поняття злочинів проти основ національної безпеки України та їх види.

Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України

Під час вивчення злочинів проти основ національної безпеки необхідно перш за все з’ясувати їх соціально-політичну характеристику. Держава як колективний суб’єкт виступає гарантом дотримання основних прав і свобод людини і громадянина. Саме тому розділ I „Злочини проти основ національної безпеки України” було винесено на перше місце в системі злочинів Особливої частини КК України. Злочини проти основ національної безпеки визнані законодавцем найбільш небезпечними і віднесені або до особливо тяжких або тяжких злочинів.

Виходячи з теорії кримінального права, родовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України. Згідно ст. 1 Закону України „Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року, національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Під національними інтересами розуміються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Об’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки полягає в активних діях.

За своєю конструкцією ці злочини або із формальним складом, або усіченим. Злочини із формальним складом вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання наслідків. Момент закінчення злочинів із усіченим складом переноситься на стадію готування чи замаху на злочин. Наприклад, змова про вчинення дій, передбачених ст.109, розглядається як закінчений злочин, хоча є лише готуванням до його вчинення. Посягання на життя державного чи громадського діяча, відповідальність за яке, передбачено ст. 112, вважається закінченим злочином з моменту замаху на вбивство.

У деяких випадках обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочинів проти основ національної безпеки є:

- час вчинення злочину (наприклад, перехід на бік ворога в період збройного конфлікту (ст. 111);

- обстановка (наприклад, перехід на бік ворога в умовах воєнного стану (ст. 111);

- спосіб (наприклад, публічне вчинення дій, які передбачені у диспозиціях відповідних статей (ст. 109-110).

Суб’єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки характеризується лише умисною виною, вид умислу прямий. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони майже всіх складів цих злочинів є мета: (наприклад, мета насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109); мета зміни меж території або держаного кордону України (ст. 110); мета ослаблення держави (ст. 113) та ін.)

Суб’єкт злочинів проти основ національної безпеки може бути як загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років (ст. 109, 110), або 14-ти років (ст.ст. 112, 113), так і спеціальний (наприклад, представник влади (ч. 3 ст. 109, ч.2 ст.110), громадянин України (ст. 111), іноземець або особа без громадянства (ст. 114).

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів проти основ національної безпеки бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до Конституції України та наступних законів: „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003р.; „Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р.; „Про державну таємницю” від 21 січня 1994р.

Під час вивчення історії розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів проти основ національної безпеки України особливу увагу слід приділити аналізу наступних правових актів: Кримінальному кодексу УСРР 1922 р.; Положенню про злочини державні від 22 лютого 1927 р., яке згодом увійшло до особливої частини Кримінального кодексу УСРР від 8 червня 1927 р.; Кримінальним кодексом УРСР 1960 р. Такий аналіз дозволить зрозуміти принципи криміналізації та декриміналізації злочинів проти основ національної безпеки України.

З’ясувавши наведені вище питання можна перейти до аналізу окремих складів злочинів проти основ національної безпеки.