10. Злочин та покарання за Законами царя Хамураппі.

Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які завжди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.  Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких злочинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за суспільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочинця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214).  До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття рабського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий злочин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У випадку несплати штрафу наставала смерть.  Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) . Покарання – смертна кара застосовується в різних варіантах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата. Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.

Кримінальне право за законами Хамурапі засновувало свої вимоги на 2 принципах: карається те, що порушує встановлений традицією порядок і те що завдало шкоди людині. Кримінальному стягненню міг піддатися будь-хто. З особливою жорстокістю каралася крадіжка під час пожежі. Існував самосуд.

В законах Хамурапі близько 30 злочинів каралися смертною карою. Смертна кара передбачалася у формі спалення втоплення, садінням на кіл. Ці покарання мали місце поряд з іншими:оберненням у рабство, вигнанням з общини, штрафом, примусовою працею.

Були встановлені злочини проти особи. серед яких це: Умисне вбивство, Невдала операція лікаря, Тілесні ушкодження, образа словом, дією, лжесвідченням, наклеп. Іншу групу становили злочини проти власності.

До майнових злочинів, крім крадіжки і грабежу, належали зняття з раба знака рабства. Третя група-це злочини проти сімейних устроїв: кровозмішування, невірність дружини.

11. Ідея таліону, як кримінально - правова, за Законами царя Хамураппі.

Багато статей Законів Хамураппі про покарання базувалися на принципі таліону « око за око, зуб за зуб». Таліон міг бути звичайним (ст. 200), дзеркальним(ст. 230) і символічним(ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпілий були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу - половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від кастової належності людини. У законах Хаммурапі ми бачимо відхід від первісного принципу таліону, що також є вже ознакою класового суспільства. Правило «око за око, зуб за зуб» може спрацьовувати лише у відносинах між рівни­ми. Авілум і мушкенум, як уже вказувалося, по-різному розплачують­ся за свої правопорушення.

Застосування принципу таліону виключає потребу встановлення суб'єктивної сторони дії. Вбивство з необережності, в певних випад­ках, тягне за собою майже ту ж відплату, що й убивство свідоме. Статті 228-232 перелічують компенсацію замовнику, який зазнав тих чи інших збитків від руйнації збудованого на замовлення будинку. Смерть господаря карається смертю будівничого, раб заміщається ра­бом, майно - майном тощо. У деяких випадках ця рівність сторін і адекватна відповідальність за вчинене призводить до юридичних кур­йозів. Шкода (смерть) завдана «сину чоловіка», наприклад, у боргово­му рабстві, «компенсується» аналогічною шкодою (смертю) сину ви­нуватця (ст. 116). Закон, таким чином, допускає застосування смерт­ної кари до особи, яка не має практично жодного відношення до злочину, причому не обов'язково навіть мужчини. За побої вагітної, які спричинили її смерть, життям розплачується дочка убивці (ст. 210). У випадку, коли «повна» компенсація неможлива (лікар зробив невдалу операцію, раб образив свого господаря, усиновлений відмо­вився від усиновителя чи син від батька) застосовується т. зв. симво­лічний таліон- відрізаються пальці хірургу (ст. 218), вухо рабові (ст. 282), язик усиновленому (ст. 192) тощо.

Таліон не слід плутати з кровною помстою. Роль відплатника бере на себе держава, а не рід скривдженого, тому сам звичай таліону - це ознака швидше класового суспільства, а кровна помста - родового. У законнику Хаммурапі кровна помста відсутня. Для порівняння: т. зв. варварські правди в Західній Європі допускали (при її обмежен­ні) кровну помсту аж до IX ст. н. е., тобто більш ніж через 2500 років після Хаммурапі.