88. Джерела мусульманського права. Коран, Сунна, Іджма, Фетва, Кияс, Фірмани.

Коранскладається з 14 розділів (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята). Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише біля 500 віршів містять розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові.. По віровченню ісламу, Коран - книга нестворена, існуюча передвічно, як сам бог, Аллах; вона його "слово". Назва "Коран" походить від арабського дієслова "кара'а", що означає читати вголос речитативом, декламувати. Коран– священна книга мусульман, запис дарованого Аллахом відкриття, переданого через пророка Мухаммада. Це, безперечно, перше джерело мусульманського права. Однак положень юридичного характеру, що містяться в ньому, явно недостатньо для того, щоб регламентувати всі відносини, які виникають між мусульманами. Лише близько 500 з більше ніж 6200 айатів (віршів), які містяться в Корані, встановлюють певні правила поведінки.

Суна– це збірник зафіксованих у формі переказів (хадисів) висловів і вчинків пророка Мухаммада, що вважаються зразком, якому зобов’язані слідувати мусульмани. Разом із положеннями Корану вона складає зміст шаріату і вважається його провідним джерелом, яке має вирішальне значення для тлумачення заповідей цієї священної для мусульман книги. Сформована протягом перших двох століть ісламу, вона увібрала в себе чимало історичного матеріалу і ще більше легендарних перебільшень, шеститомна Сунна стала збіркою коментарів і пояснень до Корану. Всі, хто визнавали святість Сунни стали іменуватися суніти. У цих же цілях складалися спрощені збірки хадисів, відібраних не тільки з цього збірника, а й з інших визнаних зводів.

Таким чином, "Сунна посланця Аллаха" (повна назва Сунни) - зведення текстів, що описують життя Мухаммеда, його слова і справи, а в широкому значенні - збірник благих звичаїв, традиційних встановлень, доповнюючий Коран і шановний нарівні з ним як джерело відомостей про те, яка поведінка або думка є богоугодною, правовірною. Навчання Сунни - важлива частина релігійного виховання і освіти, а знання Сунни і проходження їй - один з головних критеріїв авторитетних ватажків віруючих.

Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права займала Іджма, яка розглядалася як "загальна згода мусульманської общини". Іджма(доктрина мусульманського права) – одне з основних джерел мусульманського права, одностайні думки найбільш авторитетних ісламських правознавців однієї чи всіх шкіл з питань, не врегульованих у прямій формі в Корані та суні.Вона являє собою коментарі, що заповнюють прогалини в релігійних нормах. У повсякденному житті правозастосовці, у тому числі й судді, використовують і посилаються саме на іджму.Практично Іджма складалася з співпадаючих думок з релігійних і правових питань, які були висловлені прихильниками Мухаммеда або згодом найбільш впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджатахідами). Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій тексту Корану або Сунни, так і шляхом формування нових норм, які вже не зв'язувалися з Мухаммедом. В Іджмі з'явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського суспільства. Виражена вона від імені Аллаха двома положеннями:

1)"Моя община ніколи не ухвалить помилкове рішення";

2)"Те, що мусульмани вважають справедливим, справедливе й в очах Аллаха".

Кияс-Кійас– джерело мусульманського права, що тлумачить Коран і суну з використанням особливого методу – судження за аналогією. Його суть полягає в застосуванні відповідних норм, сформульованих у Корані й суні, до інших аналогічних випадків. Кійас набуває юридичної чинності, якщо його визнано вищим мусульманським духівництвом.

Це рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих випадків розпоряджень, установлених Кораном, Сунною або Іджмою, причому Іджма має більше значення, ніж інші джерела. Як додаткове джерело права шаріат допускав і місцеві звичаї, що не ввійшли безпосередньо в саме мусульманське право в період його становлення, але не суперечили прямо його принципам і нормам. При цьому визнавалися правові звичаї, що склалися в самому арабському суспільстві (урф), а також у численних народів, скорених у результаті арабських завоювань.

У мусульманському праві, про що свідчать його джерела, встановлені не всі конкретні правила, а загальні рамки поведінки, орієнтири, принципи, на основі яких можна сформулювати рішення у будь-якій справі. Кияс сприяв як заповненню прогалин у нормативних розпорядженнях Корану і Сунни, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.

Іджма і Кияс стали результатом діяльності сунітських і шиїтських правових шкіл, які справили значний вплив на еволюцію мусульманського права.

Фе́тва— богословсько-правовий висновок вісламі, зроблений для роз’яснення і практичного застосування якогось приписушаріатучи тлумачення якогось казусу з позицій шаріату. Вчений, який дає відповіді на питання релігійно-правового характеру називаєтьсяфакіхом(муфтієм).

Фірмани - (від перс. ферман – наказ, веління) у деяких мусульманських країнах указ султана, шаха тощо