71. Генеральні штати у Франції

Виникнення Генеральних штатів поклало початок зміні форми держави у Франції - перетворення його в станового-представницьку монархію. Періодичність скликання Генеральних штатів не була встановлена. Це питання вирішував сам король в залежності від обставин і політичних міркувань. Кожен скликання штатів був індивідуальним і визначався виключно розсудом короля. Вище духовенство, а також великі світські феодали запрошувалися особисто. Генеральні штати перших скликань не мали виборних представників від дворянства. Пізніше затверджується практика, відповідно до якої середнє і дрібне дворянство обирає своїх депутатів. Вибори проводилися також від церков, конвентом монастирів і міст. Але городяни та особливо легісти іноді обиралися і від станів духовенства і дворянства. Приблизно 1 / 7 частину Генеральних штатів становили юристи. Питання, що виносяться на розгляд Генеральних штатів, і тривалість їх засідань також визначалися королем. Король вдавався до созыву Генеральних штатів для того, щоб отримати підтримку станів з різних приводів. Король запрошував думку Генеральних штатів по ряду законопроектів, хоча формально їх згоди на прийняття королівських законів не потрібно. Але найчастіше причиною скликання Генеральних штатів була нужда короля в грошах, і він звертався до стану з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на черговий податок, який міг збиратися тільки в межах одного року. Генеральні штати зверталися до королю з проханнями, скаргами, протестами. Вони мали право вносити пропозиції, критикувати діяльність королівської адміністрації

72.Кутюми та їх класифікація на півночі. Франції

Найважливішим джерелом права був звичай. До Х ст. у Франції практично перестали діяти Салічна правда і інші варварські звичаї. На зміну їм в умовах феодальної роздробленості прийшли територіальні правові кутюми окремих регіонів, сеньйорів і навіть громад. Звичаї складалися в усній формі. Сила і авторитет звичаєвого права визначалися тим, що воно відображало реальні потреби територіальних колективів феодального суспільства, виникало з компромісу і не цілком залежало від свавілля державної влади. Тому й дотримання кутюмов в більшості випадків було добровільним. Для визнання звичаїв в судах було необхідно , щоб вони були відомі з давніх часів ", тобто принаймні 40 р. Починаючи з XII ст. окремі кутюми стали записуватися, а до середини XIII в. в Нормандії був складено порівняно повну збірку звичайного права - Великий кутюм Нормандії, який використовувався в судовій практиці. З цього часу з'являється ряд приватних записів місцевого звичайного права, зроблених королівськими суддями та легістамі. Найбільш відомим і популярним у середньовічній Франції став збірник звичаїв - Кутюми Бовезі, автором яких був королівський Бальї Філіп де Бомануар. Збірка, що складалася з прологу і 70 голів описувала велику кількість кутюмов з різних питань права. Кутюми Бовезі підтверджували принцип непреложности правових звичаїв не тільки для місцевих жителів, але і для державної влади: "Король повинен сам дотримуватися звичаї в і змушувати інших дотримуватися цих звичаїв". За Кутюмамі Бовезі послідував ряд інших подібних збірок: Кутюми Тулузи, Стародавній кутюм Бретані. Особливим авторитетом в судах користувалася збірка Великий кутюм Франції. Оскільки приватні збірники звичайного права не відрізнялися повнотою, проблема доказування кутюмов в судах залишалася складною. Якщо звичай викликав сумніви, суддя проводив спец розслідування з допитів десяти місцевих знавців звичайного права, які повинні були дати єдине гласну відповідь про існування кутюма і його зміст. У 1454 році Карл VII спеціальним ордонансом наказав усім Бальї звести в єдині збірники кутюми і направити для узагальнення в Паризький парламент. Складання збірників кутюмів, не ліквідувало строкатості звичайного права, сприяло його консервації. Відредаговані кутюми набували низку якостей, якими володіє закон: визначеність , стабільність, незмінність. У переробленому вигляді кутюми стали більш зручними і для їх доктринального викладу. Тому в XVII-XVIII ст. з'являється ряд великих робіт, в яких була зроблена спроба уніфікувати кутюми і судові рішення по окремих правових інститутах і тим самим обґрунтувати ідею створення єдиного загальнофранцузського права.