9. Методи контролю

Поточний контроль проводиться з метою перевірки рівня підготовленості студентів до виконання конкретної роботи, а також отримання оперативної інформації щодо якості засвоєння навчального матеріалу, керування навчальним процесом й вдосконалення методики проведення занять, а також стимулювання самостійної роботи студентів. Він здійснюється під час проведення практичних занять.

Бали за поточний контроль з дисципліни дорівнюють середньо-виведеній оцінці поточної успішності студента (тобто оцінка складається з оцінок, одержаних під час практичних занять, які додаються і діляться на кількісний показник оцінок).

Поточний контроль успішності студента оцінюється за п’ятибальною шкалою. Якщо студент жодного разу не відповідав на практичних заняттях та за відповідний поточний контроль не має ніякої оцінки, то на цій підставі він не може бути допущеним до складання іспитів та заліків.

Підсумковий контроль потрібен щодо визначення результатів навчання на певному кваліфікаційному рівні або на окремих його завершальних етапах (ступеня досягнення навчальної мети з дисципліни, групи дисциплін, або її розділам). Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студентів.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового іспиту, семестрового диференційованого заліку або семестрового заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою. Результати семестрового контролю фіксуються в екзаменаційній відомості та заліковій книжці студента.

Заліки є формою перевірки засвоєння студентами навчального матеріалу, виконання курсових робіт, програм практик. Заліки можуть встановлюватися з дисципліни в цілому, або за її розділами. Заліки проводяться усно або письмово.

Заліки приймаються викладачем, який проводить заняття в групі, або тим, хто читає лекції з даної дисципліни. Викладач, як правило, виставляє заліки студентам, ще до початку заліку за результатами поточного контролю.

Результати заліків оцінюються: «зараховано», «не зараховано». Згідно навчальних планів в НУ «ОЮА» захист курсової роботи й практики оцінюється заліком з диференційованою оцінкою. Задовільні оцінки заліків заносять у залікову відомість й залікові книжки студентів. Оцінки «не зараховано», «незадовільно» відмічають тільки у заліковій відомості.

Студент, який отримав при складанні заліку оцінку «не зараховано» або «незадовільно», має право повторно скласти залік з дозволу декана факультету (директора інституту) у встановленому порядку.

Якщо студент повторно не склав залік, він втретє складає залік перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача з кафедри, на якій викладається дисципліна, які призначуються завідувачем кафедрою.

У разі неявки студента на залік, у заліковій відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Студент, який не з’явився на залік без поважної причини , вважається невстигаючим й підлягає відрахуванню з академії або йому дозволяється скласти залік у порядку ліквідації академічної заборгованості.

Семестровий іспит – це форма підсумкового контролю засвоєння студентами теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Проведення семестрових іспитів має мету перевірити й оцінити навчальну роботу студентів, рівень отриманих ними знань та вміння користуватися цими знаннями під час рішення практичних завдань. Іспити проводяться в період екзаменаційних сесій.

Студенти допускаються до семестрових іспитів за умов, що вони склали всі семестрові заліки з дисциплін, передбачених у поточному семестрі й захистили курсову роботу.

На семестровий іспит студент приходить з заліковою книжкою, яку пред’являє викладачу на початку іспиту.

Семестровий іспит приймається, як правило, лектором даного потоку. Форма проведення семестрового іспиту (усна чи письмова) визначається кафедрою й затверджується деканом факультету.

Результати семестрового іспиту оцінюються згідно з чотирибальною системою оцінювання: «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Задовільна оцінка заноситься у екзаменаційну відомість й в залікову книжку студента, а незадовільна – тільки у відомість. Екзаменаційні відомості складаються в одному екземплярі, підписуються деканом факультету; після складання іспитів остаточно оформлюються, одразу ж здаються до деканату та зберігаються там як документи строгої звітності до закінчення студентами академії, після чого вони здаються на зберігання до архіву як документи постійного зберігання.

Оцінка оголошуется студенту одразу ж після закінчення відповіді.

Студент, який отримав на семестровому іспиті оцінку «незадовільно», має право повторно скласти іспит з дозволу декана факультету у встановленому порядку.

Якщо студент повторно отримав оцінку «незадовільно» при складанні семестрового іспиту, за його бажанням він може бути допущений деканом факультету до складання семестрового іспиту у третій раз. Втретє студент складає семестровий іспит перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача на чолі з завідувачем кафедрою, на якій викладається дисципліна, які призначуються деканом факультету.

У разі неявки студента на семестровий іспит в екзаменаційній відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Викладач має право виставити студенту оцінку до початку семестрового іспиту за результатами його участі у практичних занять, конференціях або інших видах навчальних занять з даної дисципліни, але не нижче «добре». Для цього він на початку екзаменаційної сесії доповідає на засіданні кафедри про результати поточного контролю і на підставі цього виноситься рішення кафедри щодо того, хто з студентів може отримати семестровий іспит за результатами поточного контролю.

Державна атестація студентів проводиться після виконання ними всіх вимог навчальних планів й програм навчання. При проведенні державної атестації перевіряється відповідність рівня та якості підготовки студентів кваліфікаційним вимогам, ступінь засвоєння ними програм навчання. При цьому перевіряються як теоретичні знання, так й практичні навички випускників відповідно до отриманої спеціальності й кваліфікації. Державна атестація випускників складається з двох державних іспитів - з теорії держави та права та зі спеціальності й захисту кваліфікаційної (дипломної або магістерської) роботи.

Підсумковий контроль у виді іспиту за наступним списком питань :

1. Предмет та система кримінології. Місце кримінології в системі соціальних наук.

2. Методологія та завдання кримінології.

3. Виникнення та розвиток вітчизняної кримінології як самостійної науки.

4. Кримінологія в системі соціальних та юридичних наук.

5. Сучасний стан кримінології. Основні кримінологічні установи в Україні.

6. Поняття, ознаки та властивості злочинності.

7. Злочинність як вид соціальної девіації. Співвідношення злочинності і делінквентності

8. Злочинність як соціальний феномен. Вплив злочинності на суспільство. Функції злочинності.

9. Коефіцієнт (індекс) злочинності. Техніка аналізу коефіцієнтів злочинності

10. Географія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.

11. Кримінологічна характеристика злочинності у сучасної Україні (1991-2012 р.р.).

12. Кримінологічна характеристика злочинності в СРСР (1917-1991 р.р.).

13. Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності.

14. Культурологічні фактори злочинності. Кримінологічна субкультура та її вплив на суспільство.

15. Рівень злочинності в Україні. Характеристика показників злочинності в Україні.

16. Кримінологічний аналіз злочинності в Україні: стан, динаміка, структура, закономірності її розповсюдження.

17. Показники злочинності та їх значення для організації профілактичної діяльності

18. Кримінально-правова характеристика особи злочинця

19. Морально-психологічні особливості осіб, які вчиняють злочини

20. Дискусія про співвідношення природного та соціального у структурі особи злочинця

21. Типологія осіб, які вчинили злочини, її практичне значення.

22. Поняття та кримінологічна характеристика особистості злочинця.

23. Концепція механізму злочинної поведінки.

24. Соціальні умови злочинності. Криміногенне значення конкретної життєвої ситуації.

25. Соціально-демографічна характеристика особи злочинця

26. Спрямованість особистості, психологічні та соціальні установки у механізмі злочинної поведінки.

27. Соціалізація та її роль у формуванні особи, яка вчинила злочин.

28. Поняття та класифікація теорій пояснення злочинності (загальна характеристика)

29. Теорія диференційованого зв’язку та теорія білокомірцевої злочинності Е.Сатерленда

30. Економічний детермінізм в концепціях пояснення злочинності. Критична кримінологія.

31. Теорія стигматизації в кримінології.

32. Біологічні концепції пояснення злочинності.

33. Соціологічні концепції пояснення злочинності: загальна характеристика.

34. Біопсихіатричні та психологічні концепції пояснення злочинної поведінки

35. Соціально-психологічні причини та умови злочинності.

36. Теорії аномії та соціальної дезорганізації в кримінології

37. Віктимологічна концепція пояснення злочинності.

38. Поняття та класифікація криміногенних факторів.

39. Інтеракціонізм в кримінології. Теорія конфлікту.

40. Виникнення та розвиток концепції соціальної обумовленості злочинності у вітчизняній кримінології.

41. Причини та умови злочинності в Україні на сучасному етапі: загальна характеристика.

42. Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргіналізація).

43. Мотивація та потреби в механізмі злочинної поведінки.

44. Методи кримінологічних досліджень: загальна характеристика.

45. Методика кримінологічних досліджень: загальна характеристика.

46. Психологічні методи в кримінологічних дослідженнях та практиці попередження злочинності.

47. Статистичний метод в кримінологічних дослідженнях.

48. Логіко-математичні методи в кримінологічних дослідженнях. Кореляційний аналіз.

49. Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Контент-аналіз.

50. Вибіркове дослідження у кримінології. Валідність та репрезентативність вибіркового дослідження.

51. Особливості проведення соціометричного опитування.

52. Інтерв’ю та анкетне опитування в кримінологічних дослідженнях

53. Кримінологічне прогнозування: види, завдання, методи, функції.

54. Теоретичне та практичне значення кримінологічного планування.

55. Поняття та класифікація заходів попередження злочинності.

56. Поняття структури та динаміки злочинності та їх значення для організації профілактичної діяльності

57. Кримінологічне планування та організація профілактики на конкретному об’єкті та регіоні.

58. Спеціально-кримінологічні заходи протидії злочинності: поняття, зміст, суб’єкти.

59. Основні світові та регіональні тенденції змін злочинності.

60. Роль кримінального закону у соціальному механізмі протидії злочинності.

61. Законодавство України з протидії злочинності: загальна характеристика.

62. Основні міжнародно-правові документи у сфері боротьбі зі злочинністю.

63. Попередження злочинності як соціальна концепція та практична діяльність.

64. Кримінологічна характеристика та попередження загальнокримінальної злочинності.

65. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності у сфері господарської діяльності.

66. Кримінологічна характеристика та попередження економічної злочинності в Україні

67. Тіньова економіка: поняття та основні напрями протидії.

68. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності в Україні.

69. Вивчення та попередження рецидивної злочинності.

70. Вивчення та попередження професійної злочинності.

71. Поняття та ознаки кримінального професіоналізму.

72. Кримінологічна характеристика та попередження рецидивної злочинності.

73. Спеціально-кримінологічні заходи протидії організованої злочинності

74. Організована злочинність в Україні на сучасному етапі: кримінологічна характеристика.

75. Правове регулювання протидії корупції: загальна характеристика.

76. Види корупційних правопорушень відповідно до законодавства України і міжнародно-правових актів: порівняльний аналіз

77. Основні проблеми протидії корупції в Україні на сучасному етапі.

78. Виявлення та протидія корупційним проявам в органах державної влади.

79. Протидія легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом. Система фінансового моніторингу в Україні.

80. Міжнародні документи у сфері протидії корупції: загальна характеристика та їх значення для удосконалення законодавства.

81. Загально-соціальні заходи попередження злочинності неповнолітніх.

82. Кримінологічне значення процесу соціалізації неповнолітніх злочинців.

83. Спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинності неповнолітніх.

84. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в Україні.

85. Основні міжнародні та національні нормативні акти в сфері попередження злочинності неповнолітніх.

86. Вивчення та попередження злочинності жінок.

87. Кримінологічна характеристика та протидія незаконному обігу наркотиків та наркобізнесу

88. Протидія діяльності організованих злочинних угруповань у сфері наркобізнесу.

89. Характеристика осіб злочинців, які вчиняють злочини, пов’язані з наркотиками..

90. Маргінальність та злочинність: кримінологічна характеристика злочинності маргіналів.

91. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності у сфері службової діяльності.

92. Транснаціональна злочинність: поняття, кримінологічна характеристика та особливості попередження.

93. Правове регулювання протидії транснаціональної злочинності

94. Вивчення та особливості попередження транснаціональної економічної злочинності.

95. Кримінологічна характеристика та попередження необережних злочинів.

96. Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.

97. Латентна злочинність. Значення виявлення рівня латентності для попередження злочинності в Україні.

98. Кримінологічна віктимологія. Визначення, зміст, основні напрямки досліджень.

99. Кримінологічна характеристика віктимізації та віктимності .

100. Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.

101. Віктимологічні фактори детермінації насильницьких злочинів.

102. Кримінологічне значення класифікації жертв злочинів.

103. Соціально-психологічна основа формування та функціонування організованих злочинних угруповань.

104. Правові заході протидії тероризму.

105. Кримінологічна характеристика та попередження пенітенціарної злочинності.

106. Ресоціалізація осіб, які звільнились з місць позбавлення волі

107. Система суб’єктів спеціально-кримінологічної протидії злочинності в Україні.

108. Прокуратура як суб’єкт попередження злочинності.

109. Профілактичні функції слідчого: кримінологічно-правова характеристика.

110. Суб’єкти та заходи попередження транскордонної злочинності.

111. Діяльність правоохоронних органів у сфері протидії корисливій злочинності.

112. Органи внутрішніх справ як суб’єкт попередженні злочинності

113. Адвокатура як суб’єкт попередження злочинності.

114. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти попередження злочинності.

115. Участь громадськості у профілактиці злочинності.

116. Дисфункції державних інститутів як кримінологічна проблема. Організаційно-управлінські фактори злочинності.

117. Основні напрямки міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності.

118. Кримінологічне значення діяльності спеціалізованих установ ООН у сфері протидії злочинністю

119. Міжнародні спеціалізовані установи як суб’єкти протидії злочинності