Стаття 149. Зміна по батькові дитини

1. У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

82. Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав. Порядок поновлення батьківських прав.

Підстави, порядок і правові наслідки позбавлення батьківських прав.

Підставою для позбавлення батьківських прав може бути відмова без поважних причинзабрати свою дитину з пологового будинку (відділення) або з іншої лікувальної, виховної установи, установи соціального захисту чи населення з інших аналогічних установ. Про відмову свідчать дії батьків, які ухиляються від того, щоб забрати свою дитину додому. Якщо ж самотня мати висловлює своє бажання влаштувати дитину назавжди (чи на час) до однієї з дитячих установ, немає підстав для позбавлення її батьківських прав. Не буде визнаватися відмовою від дитини і згода матері/батька на усиновлення дитини без указівки конкретної особи — майбут­нього усиновителя. Підставою для позбавлення батьківських прав є також ухи­лення від виконання батьками своїх обов'язків щодо виховання дитини. Підставою для позбавлення батьківських прав може слугувати жорстоке поводження з дітьми. Відмінні ознаки: фізичне насильство над дитиною, інакше кажучи, побої, побиття неповнолітнього, за­подіяння йому фізичних страждань, болю у будь-який спосіб; пси­хічне насильство над дитиною через подавлення її волі, погрози, вселяння почуття страху; замах на статеву недоторканість, що становить особливу небезпеку для несформованої ні духовно, ні фізично особистості. Особливе місце серед підстав позбавлення батьківських прав займає алкоголізм або наркоманія батьків. Для захисту інтересів дітей у таких може бути застосований іншій засіб — відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК). Наступна підстава для позбавлення батьківських прав —зловживання своїми батьківськими правами, що виражається в різних формах і умисний злочин проти життя, здоро­в'я своїх дітей. Це можуть бути: замах на вбивство дитини, прагнення довести її до самогубства, тяжкі тілесні ушкодження, побої, катування, зараження венеричною хворобою, ВІЛ-інфек-цією, залишення малолітньої дитини в небезпечному, загрозли­вому для її життя стані тощо.

Порядок поновлення в батьківських правах Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування. При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову. Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.

83. Специфіка майнових правовідносин батьків та дітей.

Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Склад, кількість і вартість такого майна не обмежується законодавством, крім майна, виключеного з цивільного обороту. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї. Як правило, переважна частина сімейного майна належить батькам (матері, батьку) дитини (дітей). Менша його частина належить дитині (дітям). Отже, батьки і діти, зокрема ті, які проживають спільно, виступають самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд (продавати, дарувати, передавати до найму), не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Відповідно до п. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків. Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Відповідно до норм цивільного законодавства малолітні особи (діти, яким не виповнилося 14 років) мають право вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. В результаті цих дій малолітня особа може набувати у власність певне майно. Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст. 176 СК України). Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають більш широкі майнові права. Окрім вищезгаданих дій, вони вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, окрім нерухомих речей та транспортних засобів, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності тощо.

84. Аліментні правовідносини. Умови та порядок стягнення аліментів на дітей.

Майнові правовідносини виникають між батьками і дітьми, іншими членами сім'ї та родичами.

Майнові правовідносини між батьками і дітьми склада­ються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв'яз­ки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться в сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашньої обстановки, гроші та інші цінності); до другої — аліментні зобов'язання батьків і дітей.

Бувають випадки, коли з певних причин у дітей немає батьків і вони залишаються без засобів існування, тому наше законодавство, зокрема глава 13 КпШС, встановлює алі­ментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів по утриман­ню неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх членів сім'ї[1].

У сім'ї створюється не лише спільний бюджет для задово­лення побутових потреб членів сім'ї, але й набуваються пра­ва на спільні трудові доходи, предмети довгочасного корис­тування, домашньої обстановки, а також такі дорогоцінні об'єкти, як житлове приміщення, дача, автомобіль і таке інше. При нормальних сімейних відносинах тут не буває конфліктів, які потребують правового втручання. Навпаки, при розпаді сімейних правовідносин виникають різні спори і непорозуміння (наприклад, автомобіль або кооперативна квартира були придбані не лише на кошти батьків, але і на кошти, які сину подарувала бабуся, і син вважає себе співвласником машини, співпайовиком житлово-будівель­ного кооперативу чи співвласником приватизованого жит­ла). Тому законодавство[2] врегульовує пи­тання про права батьків і дітей на майно.

Одним з найважливіших інститутів сімейного права є алі­ментні зобов'язання батьків і дітей. Взагалі аліментні право­відносини характеризуються певними особливостями. Перш за все підстави їх виникнення визначаються законом. І їх зміст не може бути змінений за угодою сторін. До законних

Підстав виникнення аліментних зобов’язань відноситься родство, непрацездатність.

Аліментні зобов’язання є безкоштовними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнені помилково.