25. Політизація національного руху в Галичині (1890-1914).

У 90-х рр. XIX ст. національний рух на західноукраїнських землях вступив у політичну стадію розвитку. У той час на грунті наявних суспільно-політичних течій утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла , розраховані на участь в їх реалізації широких суспільних верств. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними умами, а національний рух, що набував політичного змісту, став масовим. У Галичині першою такою партією стала заснована 1890 р. Русько-українська радикальна партія (РУРП) — перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації. Згодом були створені нові партії : Українська національно-демократична партія — УНДП (1899) — найпотужніша і найвпливовіша в краї, Українська соціал- демократична партія — УСДП (1899) і Католицький русько-народний союз (1896), перетворений 1911 р. в Християнсько-суспільну партію.

З того часу політична самостійність України стала головним гаслом національного руху в Галичині й на Буковині.

Великих масштабів набув вічевий рух 1905 — 1906 рр., який проходив під гаслами демократизації виборчої системи. У вічі з вимогами загального, рівного, безпосереднього і таємного виборчого права, яке відбулося з ініціативи УНДП у Львові 2 лютого 1906 р., узяло участь близько 50 тис. осіб, переважно селян, що засвідчило високу політичну свідомість галицьких українців. У результаті тривалої боротьби під час виборів, проведених після виборчої реформи 1907 р., українцям удалося домогтися обрання 27 представників українських партій (22 — від Галичини і 5 — від Буковини) до Державної Ради у Відні і 29 — до крайових сеймів (12 — в Галичині і 17 — на Буковині). Завдяки цьому українці дістали можливість обстоювати свої права в парламенті і сеймі.

26. Перша світова війна і Україна.

Улітку 1914 р. почалася Перша світова війна. Вона стала світовою тому, що в ній брали участь 34 країни фактично з усіх частин світу з населенням 1 млрд. (67% населення земної кулі). Війну вели два угруповання держав: Антанта (Великобританія, Франція, Росія) і Четверний союз держав (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія). Українські землі посідала важливе місце у планах країн, що воювали. Австро-Угорщина претендувала на. розширення своїх володінь на Західній Україні (Волинь, Поділля), Німеччина — на інші українські землі. Росія хотіла захопити Галичину. Взагалі саме Галичина стала ареною найжорстокіших і найкровопролитніших битв на Східному фронті. Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, яка б захищала їх національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперій та ще й убивати один одного. У російській армії налічувалося 3,5 млн., українських солдатів; 250 тис. служили в австрійському війську.

Більшість громадськості Західної України підтримала у війні уряд Австро-Угорщини, вважаючи царську Росію найзапеклішим ворогом українців. У серпні 1914 р. у Львові була створена Головна Українська Рада, яка об'єднувала прибічників цих настроїв, представників усіх українських партій. Пізніше у Відні був організований «Союз визволення України» (СВУ), який мав за мету створити самостійну конституційну монархічну державу.

У серпні 1914 р. російські війська захопили Східну Галичину і Буковину, де було створено генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Г. Бобринським. Відповідно до його розпорядження закривались українські школи, книгарні, громадські організації, проводилась примусова русифікація, масова депортація. У свою чергу, контро-угорський уряд звинуватив у своїх невдачах українців і почав проти них кампанію терору і репресій. Таким чином, українці переслідувались як російським, так і контро-угорським урядами.

У травні 1916 р. російські війська почали контрнаступ («брусиловський прорив»). Фронт австрійських військ було прорвано, вони втратили вбитими і полоненими понад 500 тис. осіб. Російська армія знову зайняла Буковину і Південну Галичину. У кінці 1916 р. знову почалася позиційна війна.

Війна негативно вплинула на соціально-економічне станови ще України. На розвиток промисловості руйнівний вплив справила мобілізація в армію 4 млн. осіб. З сіл України до армії мобілізували половину працездатних чоловіків. Більш-менш розвивалися лише мілітарні галузі промисловості, інші змушені були, як правило, скорочувати виробництво.

Таким чином, у роки війни криза охопила всі сфери життєдіяльності країни: політичну, соціальну, економічну.