§ 121. Тире (—)

Тире ставиться:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок буває як непоширеним, так і поширеним:

Бук — дерево.

Три та сім — десять.

Київ — столиця України.

Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).

Пісня і праця — великі дві сили, Їм я бажаю до скону служить (Франко).

І один у полі — воїн (Дольд-Михайлик).

Примітка.Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку з заперечною часткоюне, тире звичайно не ставлять:

Серце не камінь.

2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом:

Говорити — річ нудна. Працювати слід до дна(М. Рильський).

Життя прожити – не поле перейти (Прислів’я)

3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета:

Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну — це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).

Класична пластика і контур строгий, І логіки залізна течія — Оце твоя, поезіє, дорога(Зеров).

Сміле слово — то наші гармати, Світлі вчинки — то наші мечі (Грабовський).

Зернина — то життя у сповитку (Кащук).

Серце чисте співця — То ранкової відблиск роси (Ющенко).

Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона обрана, — ось формула ідеального твору мистецтва (Дрозд).

Жити мені без праці — значить не жити (Павличко).

Примітка.Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим:

Земля на прощання усміхнулась — і потемніла(Панас Мирний).

Повечеряємо – і за роботу (Тютюнник).

Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне(Коцюбинський).

Або — після сполучника:

Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин(Довженко).

4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка:

Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними — квітник(Коцюбинський).

Без витоку нема ріки, Як без коріння — крони(Осадчук).

5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення:

День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне(Леся Українка).

Ні спека дня, ні бурі, ні морози — Ніщо не вб’є любов мою живу(В. Сосюра).

6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення:

Сотні й тисячі українських дівчат: колгоспниць, робітниць, студенток, лікарів, інженерів — у сірих шинелях ра­дянських воїнів ідуть на захід (Бажан).

Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький — багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.

7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставитиа саме:

У своїм невеличкім гурточку він [Гуща] завів новину — гуртову працю (Коцюбинський).

Примітка.Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами:

Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (Копиленко).

Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх!(Тичина).

Тамарі він чомусь видався схожим на доброго, покривдженого лісовика, Чугайстра, з гуцульської казки(Myшкетик).

8. Між частинами заперечного порівняння:

...То ж не вовки-сіроманці Квилять та проквиляють, Не орли-чорнокрильці клекочуть, Попід небесами літають, — То ж сидить на могилі Козак старесенький, Як голубонько сивесенький, Та на бандуру грає-виграває, Голосно-жалібно співає(Народна дума).

9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого:

Защебетав соловейко — пішла луна гаєм(Т. Шевченко).

Вдарив революціонер — захитався світ (Тичина).

Минали літа – росли сини (Головко).

Не жди ніколи слушної пори – Твоя мовчанка може стать ганьбою! (Павличко).

Орач торкнеться до керма руками — І нива дзвонить темним сріблом скиб(Стельмах).

10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає час або умову, а друга – наслідок:

...Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, по­падався вбогий — вони його наділяли (Марко Вовчок).

Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський).

11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється:

Ще сонячні промені сплять — Досвітні огні вже горять!(Леся Українка).

Закрався вечір, одшуміла праця, Як сльози затремтіли ліхтарі, — Та діти наші ночі не бояться (Рильський).

12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон:

Фізичний закон Бойля — Маріотта.

13. Між двома словами на позначення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від... до):

Автотраса Київ — Львів.

Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня.

Пам’ятки української мови XVI — XVIII ст.

Вантаж вагою вісім — десять тон.

14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення:

... Топольський — молодий чоловік, але — на думку пана посла — надзвичайно талановитий і солідний(Маковей).

Опукою згори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Гребінка).

А тоді зопалу — не встигло радіо попередити! — вернулися морози(Яворівський).

Примітка 1.Про вживання ком і дужок при вставних словах і вставних реченнях див.§ 118, п. 11;§ 123, п. 2.

Примітка 2.Коли після тире стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома опускається:

Не знать звідки взялись[орендарі], наїхали й позбирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили(Панас Мирний).

15. Разом із комою для відзначення переходу від підвищення до зниження інтонації в періоді:

Як тільки ясний день погасне І ніч покриє божий мир, І наше лихо трохи засне, І стихне людський поговір, — Я йду до берега крутого, І довго там дивлюся я, Як із-за лісу, з-за густого Зіходить зіронька моя (Глібов).

Примітка.Про вживання тире при прямій мові див.§ 125.

16. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне):

Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, — на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування(М. Рильський).

17. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістового й стилістичного характеру:

Увечері кличуть: «Іди до панночки — розбирати» (Мар­ко Вовчок).

Не слухає сонце, За гору сідає. І нам посилає На всю ніч — прощай!(Самійленко).

Сьогодні — майбутнього далину я оком прозираю (Тичина).

На прю ми стали проти царства тьми, Що оскверняє море й суходоли, І віримо, що переможем — ми, І знаємо, що не вмремо — ніколи!(Рильський).