2. Індивідуальне підприємство та господарські товариства сфери малого бізнесу

Підприємницька діяльність сфери малого бізнесу реалізується у двох формах: індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи і приватне підприємство (фірма).

Індивідуальне підприємствогрунтується на праві власності однієї особи або сім'ї, котрі отримують весь дохід і несуть увесь ризик від бізнесу. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом.

Як правило, власники одночасно є і керівниками. Це одна з найбільш поширених простих і динамічних форм бізнесу.

До переваг малого бізнесу належать:

• невелика капіталомісткість і доступність;

• оперативність на ринку (з точки зору поведінки);

• простота в організації;

• самостійність і свобода дій підприємця;

• поєднання в одній особі і власника, і працівника;

• забезпеченість конфіденційності та захищеності власної інформації;

• висока адаптованість до змінюваних умов господарювання та вимог ринку;

• відсутність бюрократизму в управлінні;

• швидка ліквідність фірми;

• поєднання професій;

• підтримання та розвиток підприємницького духу в суспільстві тощо.

До недоліків малого бізнесуналежать:

• труднощі в залученні великих капіталів;

• необмежена відповідальність за боргові зобов'язання;

• недостатня ефективність менеджменту;

• невизначеність перспективи.

Одноосібні фірми існують завдяки ініціативі однієї людини -власника. Доля такої фірми тісно пов'язана з долею її власника. Часто смерть власника фірми, зміна місця проживання або зміна складу сім'ї є причиною її ліквідації.

Невизначеність життєвого циклу такої фірми впливає на ставлення до неї з боку підприємств, що мають з нею ділові стосунки. Вони, наприклад, не прагнуть укладати з такою фірмою довгострокових інвестиційних угод.

Товариствояк організаційно оформлене добровільне співробітництво фізичних та юридичних осіб створюється для досягнення спільної комерційної мети і грунтується, як правило, на особистій участі в його діяльності кожного члена товариства. Товариство створюється тоді, коли зусиль одного підприємця або фірми недостатньо для реалізації певного проекту, тому вони об'єднуються з іншими особами.

Залежно від прийнятої у статуті міри майнової відповідальності можуть бути такі види товариств:

• просте товариство;

• товариство з повною майновою відповідальністю (повне товариство);

• командитне товариство (товариство на довірі);

• товариство з обмеженою відповідальністю.

Просте товариствостворюється внаслідок угоди учасників про об'єднання їхнього майна та особистої участі в його діяльності. У такому випадку товариство не є юридичною особою і має форму угоди про спільну діяльність, згідно з якою члени не відповідають за борги один перед одним, але несуть солідарну відповідальність за борги товариства усім майном, що йому належить. У такому товаристві кожний член може виступити від свого імені при укладанні різних угод. Загальний дохід товариства розподіляється між учасниками відповідно до умов угоди.

Повним товариствомвизнається таке, у якому всі учасники здійснюють статутну діяльність у межах однієї фірми та несуть необмежену відповідальність за спільні борги (відповідають не лише особистою часткою, а й усім своїм майном як солідарні боржники). Характерною особливістю є те, що кожний учасник повинен особисто працювати в товаристві, у зв'язку з чим робота в інших товариствах стає неможливою. Організаційна структура управління в товаристві проста. Тут не створюються спеціальні органи управління, а за спільною згодою учасники товариства можуть делегувати управлінські функції один одному. Застосовуються переважно економічні методи управління, започатковані на матеріальній заінтересованості.

Командйтне товариствоце організація, що складається з одного або кількох учасників, які відповідають усім своїм майном (необмежено відповідальні товариші — комплементарії), і одного або кількох членів, відповідальність яких обмежується їхніми внесками — паями (командитисти). їх називають пайовиками, або вкладниками. Вкладники у такому товаристві є інвесторами і не входять до складу засновників фірми. Перелік вкладників із зазначенням розмірів внеску кожного з них указується у статуті командитного товариства.

Взаємовідносини між членами товариства (товаришами) будуються на основі таких принципів:

1)Права та обов'язки члена товариства визначаються лише його пайовим внеском.

2)Вкладник може управляти справами товариства лише як його уповноважений, а за відсутності таких повноважень не має права заперечувати дії необмежено відповідальних товаришів.

3)У разі банкрутства товариства вкладники мають переважне право перед необмежено відповідальними товаришами на отримання своїх внесків з майна товариства, що залишилось після задоволення потреб кредиторів.

4)Перед третіми особами вкладник відповідає своїм внеском. Якщо цей внесок не був зроблений або зроблений не повністю, він відповідає майном у розмірі внеску, зафіксованому в статуті.

5)Вкладник відповідає однаково з необмежено відповідальними товаришами, якщо він дав згоду на внесення свого прізвища до складу засновників товариства. Вкладник також несе відповідальність за угодами, які були укладені ним від імені товариства за відсутності для цього повноважень.

Товариство з обмеженою відповідальністю єформою спільної діяльності, яка передбачає наявність статутного капіталу, розділеного на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. У товаристві з обмеженою відповідальністю право володіння частками статутного капіталу кожним партнером підтверджується спеціальним свідоцтвом, яке не є цінним папером, на відміну від акцій акціонерного товариства. Кожний партнер товариства з обмеженою відповідальністю несе відповідальність у межах свого майна, він має право уступити свою частку одному або кільком учасникам цього товариства. У випадку, якщо партнери відмовляються від придбання частки, вона може бути продана третім особам.

Право продажу частки третім особам має передбачатися у статуті або в угоді про створення товариства.

Партнери також користуються переважним правом придбання частки або її частини учасника, який уступає її, пропорційно своїм часткам у статутному капіталі товариства або в іншому взаємоузгодженому порядку. При переданні частки або її частини третій особі одночасно відбувається перехід до нього прав та обов'язків, що належали партнеру, який уступив частку повністю або частково.

Будь-який учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з нього за власним бажанням після відповідного рішення зборів. Але до моменту виходу партнер мусить виконати усі зобов'язання, термін виконання яких настав. Лише в цьому разі йому може бути виплачена вартість майна товариства пропорційно до його частки у статутному капіталі, який відповідно зменшується на виплачену частину, якщо вона не відшкодовується рештою учасників товариства.

Виплата відбувається після затвердження звіту за рік, у якому партнер вийшов із товариства, і в термін до 12 місяців з дня виходу, якщо установчими документами не передбачена інша процедура виходу. На вимогу учасника товариства і за згодою товариства внесок може бути повернений повністю або частково в натурально-речовій формі. Вибулому учаснику виплачується частина прибутку, що йому належить, а також повертається у натуральній формі майно, яке було передано фірмі у володіння та користування.

Товариство з обмеженою відповідальністю не відповідає за особисті борги його членів. Але за недостатності майна учасника товариства для покриття його особистих боргів кредитори мають право вимагати виокремлення частки учасника-боржника в порядку, передбаченому при виході партнера з товариства.

Важливою відмітною рисою товариства з обмеженою відповідальністю є можливість членства в ньому правонаступників (спадкоємців) вибулого учасника товариства. При реорганізації юридичної особи, що є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, або у разі смерті фізичної особи-учасника їхні правонаступники і спадкоємці можуть вступати в товариство за згодою товариства.

У випадку ліквідації юридичної особи — учасника товариства або у разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу в товариство з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане виділити частку, що належить реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (або померлому члену товариства), з виплатою прибутку, який їм належить.

Учасник товариства може бути виключений із товариства, якщо він систематично не виконує своїх зобов'язань або протидіє досягненню цілей товариства. Рішення про виключення має бути прийнято одноголосне на загальних зборах його членів.

Товариство з обмеженою відповідальністю може складатися не менше ніж з двох учасників. Вони мають право:

• брати участь в управлінні справами товариства в порядку, установленому статутом;

• отримувати прибуток від діяльності товариства;

• одержувати частину майна при його ліквідації;

• отримувати інформацію про діяльність товариства, зокрема знайомитися з даними бухгалтерського обліку та звітності.

Водночас зазначене товариство зобов'язане:

• дотримуватися статуту товариства та виконувати рішення його вищого органу;

• робити внески в порядку, передбаченому засновницькими документами;

• не розголошувати конфіденційної інформації щодо діяльності товариства.

Кожний учасник товариства з обмеженою відповідальністю має свою частку в майні товариства, яка визначається за згодою сторін. Внесок учасника товариства є головним джерелом формування майна.

Внесок до статутного капіталу може бути здійснений у будь-якій формі. Внеском учасника може бути передання його майна товариству у володіння та користування на визначений термін.

Управління товариством з обмеженою відповідальністю здійснюють збори учасників товариства, а за необхідності — дирекція (директор), правління та інші органи, що створюються товариством, їх назва, компетенція, кількісний склад та порядок формування визначаються статутом товариства. Найвищим органом управління є загальні збори його учасників.

Товариство з обмеженою відповідальністю для забезпечення управління виробничо-господарською діяльністю може найняти директора. Директор діє на основі контракту. Однією з найважливіших умов діяльності товариства є контроль за його роботою з боку власника.

Основою діяльності будь-якого товариства є письмова або усна угода між його членами. Для того щоб уникнути помилок та конфліктів у процесі спільної діяльності, необхідно, щоб угода була укладена в письмовій формі або у вигляді статуту.

Як правило, зміст угоди про товариство містить:

• повні вимоги кожного партнера;

• строк угоди;

• суму коштів, інвестованих кожним партнером;

• схему розподілу прибутку та можливих збитків;

• процедуру ліквідації товариства;

• процедуру прийняття нових членів;

• обмеження на суму коштів, яка може бути вилучена з капіталу товариства партнерами;

• спосіб компенсації збитків, яких зазнали партнери.

Акціонерне товариство— господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, число акціонерів в яких не перевищує певну величину.

До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби «повстання» неорганізованих «рабів» без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання».

Станом на початок 2010 р. в Україні зареєстровано 20.4 закритих (приватних) акціонерних товариств, що складає дві третини від загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств.

Особливостями публічного акціонерного товариства є:

• акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства

• товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій

• при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством[12]

• товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі

• у разі якщо умовами емісії акцій передбачена можливість їх оплати не грошовими коштами, товариство зобов'язане залучити незалежного експерта для встановлення ринкової вартості майна, майнових або немайнових прав, які передаються в обмін на акції, при цьому вартість негрошового внеску не може відхилятися від ринкової вартості акцій більше ніж на 10 відсотків

• річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком)

• обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування

• окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.

Особливостями приватного акціонерного товариства є:

• максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб

• товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій

• статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі

• акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії

• акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону

• умовами емісії акцій може бути передбачена можливість сплати за них не грошима, а майном, майновими або немайновими правами, при цьому оцінка негрошового внеску здійснюється товариством і інвестором на власний розсуд, без залучення незалежного експерта

• статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість

• на розсуд товариства, члени наглядової ради можуть обиратися за принципом пропорційності представництва АБО шляхом кумулятивного голосування

• товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку[13], хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.

При обговоренні законопроекту «Про акціонерні товариства» НУ "ЮАУ ім. Я. Мудрого" було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли [акції приватних акціонерних товариств] розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:

Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу.

Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 10 осіб. Товариства, які мають більше 10-ти, але менше 100 учасників, і не бажають втрачати важливі для них переваги приватної форми ведення бізнесу, мають можливість скористатися формою приватного акціонерного товариства.

Режим обертання акцій приватних АТ і часток ТОВ є схожим в тому, що стосується переважного права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права власності необхідно змінити статут ТОВ і зареєструвати зміни в державному реєстрі.

Істотна відмінність приватних АТ і ТОВ полягає в порядку збільшення капіталу і залучення додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з цінних паперів), який має право відмовити в реєстрації у разі виявлення навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних формальностей з регулятором може бути тривалою справою із складно передбачуваним результатом. В індустріально розвинених країнах, в тому числі в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих ринках капіталу.

Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і завдає шкоди учасникам ринку і інтересам державного регулювання.