3_2011_ua

спеціалізованих підрозділів в інно ваційній інфраструктурі та спеціально підготовлених відповідальних посадо вих осіб в інноваційних відомствах. Саме такі рекомендації головам су б’єктів РФ були включені в прото кольне рішення Ради при Повноваж ному Представнику Президента Ро сійської Федерації в Приволзькому федеральному окрузі Г. Рапоті 22 ве ресня 2010 р. з питання «Про розши рення практики впровадження інно вацій як одного з напрямів модерні зації промисловості регіонів округу». Однак на практиці ці установки сьо годні реалізуються поки що тільки в Республіці Татарстан.

Правовий статус покупця, за за гальним правилом, передбачає сукуп ність його прав, обов’язків і відпові дальності та встановлений у націо нальному законодавстві.

У російському законодавстві особ ливості правового статусу покупця при комерційному обороті інтелекту альної власності можна умовно роз поділити на три групи, керуючись за гальними правилами купівлі продажу, спеціальними правилами реалізації інтелектуальної власності як само стійного об’єкта продажу, а також у складі майнового комплексу під приємств. Розглянемо докладніше ці особливості.

По перше, згідно з нормою п. 4 ст. 454 ЦК РФ загальні положення про купівлю продаж (§ 1 глави 30 ЦК РФ) застосовуються також до прода жу майнових прав (окремим випадком яких виступають виключні права на об’єкти інтелектуальної власності), якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав:

• покупець зобов’язаний прийняти переданий йому товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну) (статті 454, 484, 485);

•при втраті інтересу покупця до до говору купівлі продажу у разі пору шення терміну його виконання договір визнається неукладеним (ст. 457);

•ризик випадкової загибелі або ви падкового пошкодження товару пере ходить на покупця з моменту, коли відповідно до закону або договору продавець вважається таким, що вико нав свій обов’язок з передачі товару покупцеві (ст. 459);

•покупець вправі вимагати змен шення ціни товару або розірвання до говору купівлі продажу, якщо прода вець не виконав обов’язку передати товар вільним від будь яких прав третіх осіб (за умови, що не буде дове дено, що покупець знав або мав знати про права третіх осіб на цей товар) (ст. 460);

•при пред’явленні позову про ви лучення товару зі сторони третьої осо би, покупець зобов’язаний притягти продавця до участі у справі, а прода вець зобов’язаний вступити в цю спра ву на стороні покупця. Продавець, притягнений покупцем до участі у справі, але який не взяв у ній участі, позбавляється права доводити непра вильність ведення справи покупцем (ст. 462);

•покупець вправі вимагати пере дання оплаченого товару або повер нення суми попередньої оплати зі сплатою відсотків з цієї суми за товар, не переданий продавцем у встановле ний строк (ст. 487);

•товар, проданий у кредит, визнається таким, який знаходиться у заставі у продавця з моменту передачі товару покупцеві й до його оплати (якщо інше не передбачено договором купівлі продажу) (договір застави — статті 488–489);

•якщо сторона, яка зобов’язана страхувати товар, не здійснює страху вання відповідно до умов договору,

друга сторона має право застрахувати товар і вимагати від зобов’язаної сто рони відшкодування витрат на страху вання або відмовитися від виконання договору (договір страхування — ст. 490);

• покупець не вправі до переходу до нього права власності відчужувати товар або розпоряджатися ним інак ше, якщо договором купівлі продажу передбачено, що право власності на цей товар зберігається за продавцем до його оплати або настання інших об ставин (ст. 491). У цьому випадку по купець може бути наймачем (оренда рем) переданого йому товару (договір найму продажу — ст. 501).

Крім того, інтелектуальна власність може бути об’єктом обміну, коли кож на зі сторін визнається продавцем то вару, який вона зобов’язується переда ти, і покупцем товару, який вона зобов’язується прийняти в обмін (договір міни — ст. 567), або об’єктом дарування, коли одна сторона (дару вальник) безоплатно передає або зо бов’язується передати другій стороні (обдаровуваному) майнове право (до говір дарування — ст. 572).

Таким чином, майже всі види дого ворів (за невеликим винятком) мо жуть застосовуватися у відносинах цивільно правового обороту інтелек туальної власності.

На відміну від норм національного законодавства, норми міжнародного права поділяють порядок торгівлі то варами як речами й інтелектуальною власністю як виключними правами. Так, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі продажу това рів* [4] тільки в одному випадку за значає про інтелектуальну власність (ст. 42), коли встановлює обов’язок продавця поставити товар вільним від будь яких прав чи домагань третіх

осіб, що ґрунтуються на промисловій власності або інтелектуальній влас ності, про які на момент укладення до говору продавець знав чи не міг не знати.

Це зобов’язання продавця не поши рюється на випадки, коли: a) у момент укладення договору покупець знав чи не міг не знати про такі права й дома гання; б) такі права чи домагання є наслідком додержання продавцем технічних креслень, проектів, формул чи інших вихідних даних, наданих по купцем.

Звід міжнародних правил тлума чення торговельних термінів «Інко термс» (уперше опублікований Між народною торговою палатою в 1936 р. із поправками і доповненнями в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 рр. — публікація № 620), який визначає у тому числі статус покупця, також об межує сферу застосування Інкотермс тільки питаннями, що стосуються прав та обов’язків сторін договору купівлі продажу щодо проданих то варів як «матеріальних речей».

З урахуванням майбутнього вступу Росії до СОТ, де поряд із торгівлею то варами, роботами і послугами, «чет верту корзину» становить торгівля ін телектуальною власністю, для покуп ця в недалекому майбутньому треба буде враховувати правила і стандарти СОТ у цій сфері.

По друге, базовою умовою, що визначає особливий правовий статус учасника комерційного обороту інте лектуальної власності, у тому числі покупця, є те, що інтелектуальні права не залежать від права власності на ма теріальний носій (річ), в якому вира жені відповідні результат інтелекту альної діяльності чи засіб індивіду алізації, а перехід права власності на річ не тягне перехід або надання інте

лектуальних прав на результат інте лектуальної діяльності чи на засіб індивідуалізації, виражені в цій речі (ст. 1227 ЦК РФ).

За загальним правилом, виключне право на результат інтелектуальної діяльності може бути передано авто ром другій особі за договором, а також може перейти до других осіб з інших підстав, встановлених законом (на приклад у спадок, у порядку правона ступництва при реорганізації або при зверненні стягнення на майно право власника за судовим рішенням).

Найбільш поширеними видами до говорів, що регулюють такі відносини, є договір відчуження (статті 1233, 1234, 1285, 1307, 1365, 1426, 1468 ЦК РФ), ліцензійний договір (статті 1233, 1235, 1286, 1287, 1308, 1367, 1428, 1459, 1469, 1489 ЦК РФ) і договір ко мерційної концесії (глава 54 ЦК РФ).

У2009 р. у Роспатенті щодо запа тентованих винаходів, промислових зразків і корисних моделей зареєстро вано 2 365 договорів про відчуження виключного права і ліцензійних дого ворів про надання права використання на 4 503 об’єкта, що нижче анало гічних показників 2008 р. Якщо ж порівнювати із загальним обсягом діючих російських патентів, то це буде менше 2 %, що дуже мало порівняно з зарубіжними країнами [3, 306–312].

У2009 р. було зареєстровано 3 000 договорів про відчуження виключного права на товарні знаки, в результаті яких виключне право було передано у відношенні 6 121 товарного знака, з яких 4 888 або 79,9 % були товарними знаками російських правовласників і, відповідно, 1 233 або 20,1 % — товарни ми знаками іноземних правовласників.

Ліцензійні договори (4 916) були зареєстровані в 2009 р. щодо 9 157 то варних знаків, при цьому кількість то варних знаків російських правовлас

ників становить 5 902 або 64,5 %, у той час як кількість товарних знаків іно земних правовласників – 3 255 або 35,5 % відповідно.

За договором про відчуження ви ключного права правоволоділець передає або зобов’язується передати належне йому виключне право на ре зультат інтелектуальної діяльності в повному обсязі набувачеві.

За ліцензійним договором власник виключного права на результат інте лектуальної діяльності (ліцензіар) на дає або зобов’язується надати другій стороні (ліцензіату) право викорис тання такого результату у передбаче них договором межах, що не тягне за собою переходу виключного права до ліцензіата.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зо бов’язується надати другій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без зазначення строку право використовувати в підприємницькій діяльності користувача комплекс на лежних правоволодільцеві виключних прав, що включає право на товарний знак, знак обслуговування, а також права на інші передбачені договором об’єкти виключних прав, зокрема на комерційне позначення, секрет вироб ництва (ноу хау). Цей договір має бу ти укладений у письмовій формі і підлягає (при підписанні, при зміні та при достроковому розірванні) дер жавній реєстрації у федеральному органі виконавчої влади з інтелекту альної власності, інакше він вва жається недійсним.

З урахуванням характеру та особ ливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерцій ної концесії, користувач (покупець) зобов’язаний:

• використовувати при здійсненні передбаченої договором діяльності за

соби індивідуалізації зазначеним у до говорі чином та інформувати замов ників найбільш очевидним для них способом про те, що він використовує засоби індивідуалізації на підставі до говору комерційної концесії;

•забезпечувати відповідність якос ті вироблених ним на основі договору товарів, виконуваних робіт, послуг, що надаються, якості аналогічних товарів, робіт чи послуг, вироблених, викону ваних або наданих безпосередньо пра воволодільцем;

•дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, що спрямо вані на забезпечення відповідності ха рактеру, способів та умов використан ня комплексу виключних прав тому, як він використовується правово лодільцем, у тому числі вказівки, що стосуються зовнішнього і внутрішньо го оформлення комерційних примі щень, які використовуються користу вачем при здійсненні наданих йому за договором прав;

•надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на які вони мог ли б розраховувати, купуючи (замов ляючи) товар (роботу, послугу) безпо середньо у правоволодільця;

•не розголошувати секрети вироб ництва (ноу хау) правоволодільця та іншу одержану від нього конфіден ційну комерційну інформацію;

•надати обумовлену кількість суб концесій, якщо такий обов’язок перед бачений договором.

При цьому таким договором мо жуть бути встановлені такі обмеження:

•обов’язок користувача не конку рувати з правоволодільцем на тери торії, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії стосов но підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем з викори станням належних правоволодільцеві виключних прав;

•відмова користувача від одержан ня за договорами комерційної концесії аналогічних прав у конкурентів (по тенційних конкурентів) правоволо дільця;

•обов’язок користувача погоджу вати з правоволодільцем місце розта шування комерційних приміщень, що використовуються при здійсненні на даних за договором виключних прав, а також їх зовнішнє і внутрішнє оформ лення.

Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними на вимогу анти монопольного органу або іншої заці кавленої особи, якщо ці умови з ураху ванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству. Зо крема, є нікчемними такі умови, що обмежують права сторін за договором комерційної концесії, з огляду на які користувач має право продавати това ри, виконувати роботи або надавати послуги виключно певній категорії по купців (замовників) або виключно по купцям (замовникам), які мають місце знаходження (місце проживання) на визначеній у договорі території.

По третє, інтелектуальна влас ність може бути продана у складі май на. Найбільш поширеним прикладом цього є продаж підприємства (договір продажу підприємства — ст. 559).

Згідно з нормою ст. 132 ЦК РФ до складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, вклю чаючи права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи і послуги (комер ційне позначення, товарні знаки, зна ки обслуговування), та інші виключні права, якщо інше не передбачено зако ном або договором.

При цьому Урядом РФ можуть бу ти встановлені види виключних прав,

що не підлягають приватизації у складі майнового комплексу унітарно го підприємства і переданих покупцю

укористування за ліцензійним або іншим договором.

Підприємство в цілому або його час тина можуть бути об’єктом купівлі про дажу, застави, оренди та інших право чинів, пов’язаних зі встановленням, зміною та припиненням речових прав. При цьому виключні права на засоби індивідуалізації підприємства, про дукції, робіт або послуг продавця (ко мерційне позначення, товарний знак, знак обслуговування), а також належні йому на підставі ліцензійних договорів права використання таких засобів індивідуалізації переходять до покупця, якщо інше не передбачено договором.

Покупець набуває право власності на підприємство з моменту державної реєстрації цього права (ст. 564). При цьому на відміну від звичайного дого вору купівлі продажу (статті 491, 501)

увипадках, коли договором передба чено збереження за продавцем права власності на підприємство, передане покупцеві, до сплати підприємства чи до настання інших обставин, покупець вправі до переходу до нього права власності розпоряджатися майном і правами, що входять до складу переда ного підприємства, тією мірою, якою це необхідно для цілей, для яких підприємство було придбане.

Крім того, орендар за плату може отримати у тимчасове володіння і ко ристування майнові права орендодав ця, пов’язані з підприємством, права на позначення, що індивідуалізують діяльність підприємства, та інші ви ключні права (договір оренди під приємства — ст. 656).

По четверте, інтелектуальна влас ність може бути продана у складі складного об’єкта, окремим випадком якого є продаж єдиної технології.

Особливості правового регулювання тут визначені у главі 77 ЦК РФ і в Фе деральному законі «Про передання прав на єдині технології» від 25 грудня 2008 р. № 284 ФЗ.

Посередники. Відповідь на запи тання, чи потрібен посередник між продавцем і покупцем, очевидна і вип ливає з успішного досвіду світової торгівлі інтелектуальної власності, яка, як відомо, поряд із продажем товарів, робіт і послуг становить «чет верту корзину» світового ринку в рам ках СОТ. Вчений, навіть дуже успіш ний, не завжди може, та й не зобов’яза ний, бути успішним продавцем. Тут, як і в будь які іншій справі, потрібні про фесіонали.

Показовим прикладом цього може бути ситуація в американській корпо рації IBM, успішний досвід якої у сфері інтелектуальної власності був наведений на засіданні Комісії з мо дернізації під головуванням Прези дента Росії Д. Медведєва (31 січня 2011 р.). Там результати творчості трьох тисяч вчених корпорації оброб ляють понад 330 професіоналів диві зіону інтелектуальної власності (зок рема 250 юристів і понад 80 еко номістів та менеджерів), які надають отриманим результатам науково технічної творчості через інститути інтелектуальної власності товарний вигляд, розподіляють, закріплюють і оцінюють права та допомагають їх продати. Економічний ефект: щоріч ний прибуток Корпорації з цього сек тору продажів становить до 1,5 млрд доларів США. У Росії, Україні та й інших країнах на пострадянському просторі, що займають лідерські по зиції у світі за кількістю вчених, поки що майже відсутні професіонали по середники, яких треба готувати, у то му числі на умовах держзамовлення, якщо ми хочемо в умовах нового шос

Ускладнення суспільних відно син, невпинний розвиток ви робничої та соціальної сфер суспільного життя зумовлює потребу винайдення нових форм діяльності людини та, відповідно, викликає ви никнення нових результатів такої діяльності, які поступово залучаються до сфери правового регулювання. Зміна технологічних укладів, орієнтир на перехід до інформаційного суспіль ства, підвищення значення особис тості людини як такої примножують значення інтелектуальної діяльності, її розвиток як у змістовному, так і фор

мальному аспекті.

Свого часу В. Дозорцевим було підмічено різке підвищення склад ності результатів інтелектуальної діяльності, насамперед змістовних рішень, набуття багатьма завершени ми об’єктами техніки та мистецтва комплексного, навіть синтетичного характеру [1, 19]. Вчений також звер нув увагу на те, що бурхливе примно ження сфер інтелектуальної діяль ності та їх розвиток викликає появу нових численних засобів охорони, примноження систем охорони [1, 21].

Отже, зміни суспільного життя не одмінно зумовлюють появу нових

© Ю. Атаманова, 2011

об’єктів як інтелектуальної діяльності, так і правового регулювання. Причо му ускладнення сфер життєдіяльності людини, змісту її діяльності викликає виникнення складних, комплексних, «навіть синтетичних» результатів інтелектуальної діяльності. Складний, комплексний характер останніх, безу мовно, привносить особливості у реа лізації правомочностей використання та розпорядження, впливає на їх здатність до участі у господарському чи цивільному обороті в цілому.

Незважаючи на очевидність зазна ченого явища, не можна сказати, що проблематика складних результатів інтелектуальної діяльності є дослі дженою, причому не лише в Україні. Безумовно, деякі вчені торкалися цьо го питання або звертали увагу на на явність таких об’єктів, але у межах інших досліджень. Наприклад, про на явність комплексних результатів інте лектуальної діяльності, які складають ся з різних об’єктів виключних прав, писав В. Дозорцев, до яких відносив такі об’єкти суміжних прав, як кінофільм, звукозапис. Технологію як складний, синтетичний (синтезова ний) об’єкт інтелектуальної власності пропонував розглядати О. Давидюк

[2, 34–36]. Комплексними результата ми інтелектуальної діяльності запро поновано визнавати також інновацій ні об’єкти, такі як інноваційна розроб ка та інноваційний продукт [3, 298].

У зв’язку із відсутністю цілеспря мованого комплексного аналізу склад них результатів інтелектуальної діяль ності як об’єктів господарського та цивільного обороту, вважаємо за необ хідне проведення предметного дослі дження питання правової природи, особливостей складних результатів інтелектуальної діяльності та встанов лення прав на них, що і становить ме ту цієї статті.

Стимулюючого значення для дослі дження правової природи та особли востей складних результатів інтелек туальної діяльності на території Ро сійської Федерації набуло прийняття частини четвертої Цивільного кодексу РФ (далі — ЦК РФ), ст. 1240 якого бу ло закріплено перелік складних об’єктів: кінофільм, інші аудіовізуальні твори, театрально видовищна вистава, мультимедійний продукт, єдина техно логія. З цієї ж статті може бути надано найпростіше визначення складного об’єкта як такого, що включає декілька результатів інтелектуальної діяльності, які підлягають охороні [4].

Поняття складного об’єкта введено до частини четвертої ЦК РФ за ана логією з категорією «складна річ» як одна річ — це різнорідні речі, які утво рюють єдине ціле та припускають їх використання за загальним призна ченням. Але складний об’єкт на відміну від речей є результатом інте лектуальної діяльності [5, 636].

Отже, до сфери правового регулю вання на території Російської Феде рації введено нову категорію об’єк тів — складних результатів інтелекту альної діяльності, які поєднують декілька об’єктів права інтелектуаль

ної власності з метою їх використання за єдиним призначенням (з єдиною метою).

Неважко помітити, що перелічені у ст. 1240 частини четвертої ЦК РФ складні об’єкти поділяються фактич но на дві групи: ті, які є об’єктами ав торського та суміжного права, та єди на технологія. Під технологією згідно зі ст. 1542 ЦК РФ розуміється вираже ний в об’єктивній формі результат на уково технічної діяльності, який включає у тому чи іншому сполученні винаходи, корисні моделі, промислові зразки, програми для ЕОМ чи інші ре зультати інтелектуальної діяльності, які підлягають охороні та можуть слу гувати технологічною основою певній практичній діяльності у цивільній чи військовій сферах. Водночас до складу єдиної технології можуть входити та кож результати інтелектуальної діяль ності, які не підлягають правовій охо роні, в тому числі технічні дані, інша інформація.

На думку російських учених, до складу єдиної технології не можуть входити об’єкти суміжних прав [6, 10], а також засоби індивідуалізації то варів, робіт, послуг та їх виробників [5, 637]. «Результати інтелектуальної діяльності, що не підлягають правовій охороні на підставі правил частини четвертої ЦК РФ, можуть входити до складу єдиної технології відповідно до п. 1 ст. 1542, за наявності одночасно двох умов: 1) якщо вони охороняють ся за іншими правилами, відмінними від права інтелектуальної власності; 2) якщо вони створені самою особою, яка організувала створення єдиної технології» [7, ст. 189].

Важливу думку з цього приводу висловив О. Городов: просте складен ня тих, що охороняються, та різно рідних за природою результатів інте лектуальної діяльності не здатне дати

очікуваного технологічного ефекту, тому коректніше говорити про вико ристання у технології результатів інте лектуальної діяльності, що підлягають охороні, а не про технологію, яка скла дається із зазначених результатів. Практична цінність технології поля гає не у кількості застосованих у ній результатів інтелектуальної діяль ності, що підлягають охороні, а в її здатності ефективно виконувати ви робничі завдання [6, 10].

Тут слід підкреслити декілька важ ливих моментів. Єдина технологія на відміну від інших складних об’єктів належить результатам науково тех нічної діяльності, тобто діяльності, спрямованої на одержання і викорис тання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Саме як само стійний результат інтелектуальної діяльності єдину технологію визнають Ю. Світ, А. Маковський, Л. Трахтен герц [6, 11]. Водночас О. Городов по лемізує із прибічниками такого підхо ду та зазначає, що законодавець пра вильно розставив акценти, конструю ючи єдину технологію як результат науково технічної, але не інтелекту альної діяльності, яка відмінна завжди наявністю творчої праці [6, 12].

Вважаємо, що складно погодитися із такою позицією, оскільки науково технічна діяльність співвідноситься з інтелектуальною діяльністю як видове та родове. Саме завдяки інтелектуаль ним, розумовим зусиллям одержують ся та знаходяться шляхи для застосу вання будь яких нових знань, для вирішення технічних та технологіч них проблем. Більше того, необхідною умовою при здійсненні наукової праці є креативність у дослідженні пробле ми чи вирішенні завдання, а однією з ознак її позитивного результату — но визна одержаних результатів. Без творчого підходу при її здійсненні,

який полягає у застосуванні нестан дартних, нових прийомів, методів дослідження чи при новому їх сполу ченні, висуванні нових гіпотез, аналізі недосліджених раніше подій, фактів, явищ, неможливо розраховувати на отримання дійсно нових знань.

Отже, вважаємо справедливим го ворити про науково технічну діяль ність як різновид інтелектуальної діяльності людини, яка припускає за стосування творчого підходу. Доціль но зазначити, що такий висновок відповідає й нормам українського за конодавства щодо визначення науко вої та науково технічної діяльності як діяльності інтелектуальної творчої (ст. 1 Закону України «Про наукову та науково технічну діяльність»). Відпо відно логічним видається висновок про належність результатів науково технічної діяльності до результатів інтелектуальної діяльності.

Слід зазначити, що Законом Украї ни «Про наукову та науково технічну діяльність» визначено два різновиди результатів наукової та науково технічної діяльності: 1) наукові ре зультати як нові знання, одержані у процесі фундаментальних або при кладних наукових досліджень та зафіксовані на носіях наукової інфор мації у формі звіту, наукової праці, на укової доповіді, наукового повідо млення про науково дослідну роботу, монографічного дослідження, науко вого відкриття тощо; 2) науково при кладні результати, під якими ро зуміються нові конструктивні чи тех нологічні рішення, експерименталь ний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практи ку. Науково прикладний результат може бути виражений у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на

науково технічну продукцію, натур ного зразка тощо [8].

Відповідно до ЦК України до ре зультатів інтелектуальної діяльності належать також об’єкти права інтелек туальної власності, перелік яких визначений у ст. 420 [9]. Фактично він збігається із переліком результатів інтелектуальної власності, яким на дається правова охорона у Російській Федерації відповідно до ст. 1225 ЦК РФ. Однак на відміну від останньої, яка містить виключний перелік таких результатів, у ЦК України отримав закріплення інший, гнучкіший під хід — залишити перелік об’єктів права інтелектуальної власності відкритим, що дає можливість доповнювати його новими об’єктами, поява яких викли кана потребами часу.

Повертаючись до питання про складні результати інтелектуальної діяльності з урахуванням викладено го, можна сформулювати низку поло жень.

По перше, «складними» відповідно до наведеного раніше підходу можуть бути як об’єкти права інтелектуальної власності, так і інші результати інте лектуальної діяльності. Серед об’єктів права інтелектуальної власності до складних належать: кінофільми, інші аудіовізуальні твори, театрально ви довищні вистави, мультимедійні про дукти. Особливим складним об’єктом права інтелектуальної власності за пропоновано розглядати технологію як синтезований об’єкт права інтелек туальної власності, що має синтетич ний характер, становить системне поєднання об’єктів права інтелекту альної власності, яке визначає його найбільш істотні (сутнісні) характери стики технологічного процесу вироб ництва товарів чи надання послуг, що полягає в подальшій розробці та вдос коналенні таких об’єктів, містить кон

кретні шляхи його комерціалізації та отриманий досвід використання [2, 36]. Серед інших результатів інтелек туальної діяльності складну природу мають інноваційні розробки та про дукти (останнім за російським законо давством відповідають такі об’єкти, як єдині технології), які є самостійними об’єктами господарського обігу [3, 264].

По друге, складні результати інте лектуальної діяльності можуть поєд нувати як об’єкти права інтелектуаль ної власності, так і результати інтелек туальної діяльності, які не підлягають правовій охороні як об’єкти права інтелектуальної власності (інфор маційні ресурси, технічні дані).

Більше того, інноваційні розробки та інноваційні продукти, крім об’єктів права інтелектуальної власності, мо жуть містити результати робіт, послу ги на відміну від самих об’єктів права інтелектуальної власності, які в госпо дарському обороті беруть участь лише у вигляді майнових прав. У зазначе них інноваційних об’єктах часто наявні матеріальні носії, в/на яких відображається їх сутність, що можна пояснити безпосереднім зв’язком із виробничим процесом та спрямова ністю на впровадження, реалізацію.

Отже, на підставі складових, що ут ворюють складний результат інтелек туальної діяльності, останні можна поділити на три групи: 1) складні об’єкти права інтелектуальної влас ності (кінофільми, інші аудіовізуальні твори, театрально видовищні вистави, мультимедійні продукти); 2) складні (комплексні) результати інтелекту альної діяльності, які поєднують як охороноздатні, так і неохороноздатні результати інтелектуальної діяль ності; 3) складні (синтетичні) резуль тати інтелектуальної діяльності, які охоплюють не лише результати інте