30. Війна за незалежність сша. Декларація незалежності 1776 року. Статті конфедерації 1781 року (сша).

Рух за незалежність північноамериканських колоній від Британської імперії почав набирати чинності з середини XVIII століття. В 1775 р. почалася Війна за незалежність США, після чого стало очевидно, що досягти незалежності колонії зможуть, тільки об'єднавшись. Другий Континентальний конгрес, що відбувся в тому ж році, включав представників від дванадцяти з тринадцяти штатів (за винятком Джорджії) і був головним органом влади колоній протягом всієї війни (до створення Конгресу Конфедерації у 1781 році). Саме Другий Континентальний Конгрес прийняв Статті Конфедерації і виніс їх на ратифікацію. Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки — виданий Другим Континентальним конгресом північноамериканських колоній Великої Британії документ, прийнятий 4 липня 1776 року, яким було проголошено, що тринадцять колоній у Північній Америці стають вільними та незалежними державами і що всі політичні зв'язки між ними та Великою Британією анулюються. У вступній частині Декларації оповідається про природність людського прагнення до політичної незалежності; визнається, що підстави для досягнення такої незалежності мають бути достатньо вагомими та недвозначними. У преамбулі окреслюється загальна філософія такого явища, як уряд взагалі та пояснюється правомочність революції у випадку, якщо уряд порушує базові права підданих. У Декларації надається довгий перелік «неодноразових утисків та узурпацій», чинених британським урядом проти прав та свобод американських колоністів. Потому згадується про спроби колоністів привернути увагу британської влади до викладених проблем та про прикру відсутність реакції на ці спроби. Як висновок, Декларація містить твердження, що існують умови, за яких люди мають право змінити їхній уряд, що умови були створені внаслідок діяльності Великої Британії і що у зв'язку з цим колонії змушені відкинути свої політичні зв'язки з британською короною і перетворитись на незалежні держави. Декларацію підписано Президентом Другого Континентального Конгресу Джоном Хенкоком та п'ятдесятьма п'ятьма депутатами конгресу. Статті Конфедерації і вічного союзу (англ. Articles of Confederation and Perpetual Union) — перший конституційний документ США. Статті Конфедерації були прийняті на Другому Континентальному конгресі 15 листопада 1777 року в Йорку (Пенсильванія) і ратифіковано усіма тринадцятьма штатами (останнім це зробив Меріленд 1 березня 1781 р.). У Статтях Конфедерації встановлювалися повноваження і органи влади Конфедерації. Згідно з статтями, Конфедерація вирішувала питання війни і миру, дипломатії, західних територій, грошового обігу та державних позик, в той час як інші питання залишалися за штатами. Дуже скоро стало очевидно, що повноваження уряду Конфедерації були дуже обмеженими (зокрема, воно не мало повноважень по оподаткуванню) і це послаблювало єдність нової держави. Іншим великим недоліком стало рівне представництво від штатів в Конгресі Конфедерації, що викликало невдоволення великих і густонаселених штатів. Критика Статей Конфедерації і необхідність «створення досконалішого Союзу [1]» призвели до прийняття в 1787 році Конституції США, яка замінила Статті Конфедерації.