30. Утворення Московської централізованої держави (хіv – перша пол. Хvі ст.)

Утворення Московської держави пов'язане із формуванням російської народності. Перша літописна згадка про Москву датується 1147 р. У XIV ст. Московське князівство стає центром боротьби проти монголо-татарського ярма. Московські великі князі постійно проводили політику завоювання інших земель і приєднання їх до Москви. З початку XIV ст. і по 1917 рік Росія провела у війнах 329 років, тобто майже дві третини своєї історії. Вона воювала з 26 державами і регіонами. Великий князь Іван III наприкінці XV ст. оголошує Московське князівство спадкоємцем гинучої Візантійської імперії, а в 1547 р. Іван IV (Грозний) вінчається на царство, що було кроком до здійснення теорії третього Риму (у 1561 р. царський титул затверджений грамотою константинопольського патріарха). 31550 р. і по XVII ст. скликаються так звані Земські собори, на яких приймались рішення з досить важливих державних питань. Незважаючи на існування Боярської думи та Земського собору, влада великого князя, а потім і царя не була обмеженою, тобто формально органи станового представництва існували, але домінуюча роль Великого князя (царя) була незаперечною. Царі досить жорстоко розправлялися з будь-якою опозицією. У Московській державі існувала двірцево-вотчинна система управління. Органами управління держави були так звані путні (сокольничий, ловчий, конюший, сто-льничий, чашничий), які у кінці XV ст. переростають у прикази, що очолювались дяками. Країна ділилася на повіти, стани і волості на чолі з намісниками і волостелями, компетенція яких не поширювалась на боярські вотчини. Армія складалася із феодального ополчення — боярських дружин і вільних слуг, інколи скликали всенародне ополчення. На початку XV ст. на перше місце виходить нова організація війська — дворянські полки, які були більш боєздатними. Судові функції здійснювали великий князь, Боярська дума, путні бояри, а на місцях—намісник і волостелі. З XV ст. центральні судові органи розглядали лише скарги на вироки місцевих судів. Існували також церковний і вотчинний суди. З середини XV ст. намісники і волостелі не могли чинити суд без виборних представників дворянства і верхівки тяглового населення. Отже, законодавча і судова гілки влади концентрувались в руках Великих князів (царів). За формою правління Московська держава була деспотичною монархією. Особливо яскраво це проявилося після падіння у 1453р. Константинополя. Іван III вважав себе законним спадкоємцем візантійських імператорів як у політичній, так і у духовній сферах. Щоб підвести юридичну базу, він одружився з небогою і спадкоємицею останнього візантійського імператора Софією Палеолог. У відповідності з візантійськими поглядами, держава і церква складали єдине ціле, а імператор був їх главою. Москва таким чином, за твердженням Івана III, перетворилась у «третій Рим» - «четвертому же не бьівати». Цар-самодержець вважався помазаником Божим, а тому опір його волі вважався як гріх і злочин. На початку XVIII ст. було юридично оформлене верховенство царської влади над церквою. Імператор управляв церквою через спеціально створений Синод. Тому російське духовенство було не станом, а служилими людьми - чиновниками, які виконували царську волю. У Московській державі верховним власником землі також вважався цар. Усі землеволодільці повинні були відбувати службу на користь царя. Тому титул «князь», «боярин» був титулом не власника вотчини, а титулом служилої людини. У Московській державі існував клас феодалів і феодально залежного населення. До панівного класу належали служилі князі, бояри, слуги вільні, «діти» боярські, «слуги під двірським». Боярство було придворним чином. Селяни (сироти) поділялися на чорнотяглові і тих, що належали володільцям. Вони мешкали на землях, які належали поміщикам і вотчинникам. Період з XV ст. характеризується закріпленням чор-нотяглових до землі (закріплення за князем), а також закріпленням селян, що мешкали на землі володільців. Першими були закріплені старожили, потім новопорядчики (збіднілі селяни), що не мали засобів для самостійного ведення господарства; срібники, що брали кредит у феодала сріблом. У кінці XV ст. з'явилися бобилі, які шукали залежності від заможного і впливового пана, щоб уникнути державного тягла. Існували і холопи, які інколи обіймали високі державні посад.