20. Правове становище населення в Стародавньому Римі.

Правосуб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи, громадянства і сімейного стану. За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних і рабів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, перегріни, вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави родин та інші члени родини. Стани могли змінюватися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність. Зміна статусів дістала назву capitis demi-nutio.1) Стан свободи (status libertatis) — це головний з правових станів: є свобода — є певний мінімум прав, немає свободи — немає абсолютно ніяких прав. Тому найістотніші зміни в стані свободи могли призвести до одного з таких наслідків: набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина, продана в рабство).Такі зміни дістали назву capitis deminutio maxima, тобто найбільші зміни, що призводили до набуття статусу суб'єкта права (особи) чи до його повної втрати.2) Стан громадянства (status civitatis) відносив вільну людину до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу призводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і, навпаки, римський громадянин міг бути вільновідпущеником (через рабство). Ці зміни правового статусу називали середніми (capitis deminutio media), вони впливали лише на обсяг прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності.3) Сімейний стан (status familiae) поділяв вільних на дві групи: осіб свого права (persona sui juris) — глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni juris). До останніх належали всі інші члени сім'ї — так звані підвладні, оскільки вони перебували під владою pater familias.

21. Періодизація та загальна характеристика римського рабовласницького права.

Право Стародавнього Риму, виникнення якого було пов’язане з глибинними процесами, що мали місце у римського суспільстві та державі, пройшло у своєму розвитку три періоди.1. Найдавніший період (VI — середина III ст. до н. е.). Римське право цього періоду характеризувалося ще полісною замкнутістю, архаїчністю, нерозвиненістю й сакральним характером основних інститутів.2. Класичний період (середина III ст. до н. е. — кінець III ст. н. е.). Саме протягом даного періоду римське право поступово звільнялось від залишків патріархальності та релігійності й перетворювалося в світську юридичну систему, що характеризувалася більш високим рівнем розробки не тільки рабовласницьких, але й інших універсальних людських відносин. Досконалість цієї правової системи знайшла своє вираження і в юриспруденції, яка дала світові зразки глибокого правового аналізу і високої юридичної техніки.3. Посткласичний період (IV—VI ст.). У цей час, у зв’язку із занепадом рабовласницького суспільства й державності, римське право практично перестає розвиватися, несе на собі відбиток загальної економічної й політичної кризи. Зміни, які відбувалися в ньому в цей час, були пов’язані, передусім, з його систематизацією і поступовим пристосуванням до нових феодальних відносин, які формувалися.

22. Джерела та основні риси права Риму найдавнішого періоду.

1. Найдавніший період (VI — середина III ст. до н. е.). Римське право цього періоду характеризувалося ще полісною замкнутістю, архаїчністю, нерозвиненістю й сакральним характером основних інститутів.Архаїчний період характеризується як етап початкового формування римського права. У цей період відбувається становлення головних видів джерел римського права, перехід від звичаїв, звичаєвого права до державного законодавства та заснованої на ньому постійної судової практики.У 367 р. до н. є. була введена посада міського претора. З 242 р. до н. є. почали обирати претора перегринів. Завдання преторів полягало в наданні допомоги консулам, а за їх відсутності — у виконанні обов'язків останніх. Як і консул, претор міг скликати народні збори, засідання сенату, мав право голосувати у них. Поступово в їх руках зосереджувалася судова влада. Претор почав здійснювати правосуддя в Римі, до його функцій належало право проголошувати едикти в судових справах, що відіграло значну роль у розвитку римського приватного права. З введенням посади претора пов'язаний кінець архаїчного періоду. Важливими видами джерел права у цей період були: звичаї, правові звичаї, царські закони, закони.

23. Закони ХІІ таблиць – пам’ятка права рабовласницького Риму.

Першою правовою пам'яткою Риму вважаються Закони XII таблиць (V ст. до н. е.), прийняття яких стало результатом вагомої перемоги, здобутої плебеями у боротьбі з патриціями. Характерною озна­кою давнього квірітського права був формалізм. Недотримання обряду набуття т. зв. res mancipi (5-7 свідків, накладання руки на покупку, покладення суми на вагу), навіть якщо йшлося про несуттєві дрібниці, вело до визнання угоди недійсною, незалежно від сплати суми. До res mancipi належали земельні наділи, раби, робоча худоба, будівлі і сіль­ські сервітути. Усі інші товари складали т. зв. res пес mancipi, їх набуття не вимагало специфічного обряду «накладання руки» в присутності свідків.Земля була колективною власністю - ager publicus. У приватну власність сім'ям було роздано, за легендою ще Ромулом, лише по 2 югери (0,5 га), у користування отримували поле 20 югерів (5 га). Після завоювань земля підлягала зрівняльному перерозподілу. Герої отримували додаткові наділи. Держава стежила, щоб не допускався небажаний перерозподіл землі, наприклад, від патриціїв до плебеїв.Існувало боргове рабство (до 326 р. до н. е.), однак у разі виплати боргу такий раб повертав собі волю. Боргове рабство у Римі було скасовано аж через 268 років після реформи Солона в Афінах.Майно вважалося колективною власністю сім'ї, але розпоряджатися ним мав право лише pater familias (батько сім'ї), після його смерті майно ділилося між агнатами - кровними чи прийомними членами родини. Дочка переходила у сім'ю чоловіка без прав на спадок, це ж стосувалося її нащадків, онуків pater familias. Залежності від живого батька син міг позбутися лише після трикратного символічного продажу у рабство, без збереження права на успадкування майна.Шлюб укладався у різних формах - купівлі «накладанням руки» або sine manu (майно у роздільній власності подружжя, шлюб щороку поновлюється після 3-денного відлучення - інакше за терміном давності (1 рік 1 день) дружина стає «власністю» чоловіка).Закони XII таблиць найважчими злочинами, що каралися смертною карою, вважали зраду держави, потраву чужого врожаю, підпал будинку чи поля, злісні наклепи та злісне кривосвідчення. За нічну крадіжку злодія можна було вбити на місці, за денну - він потрапляв у рабство до потерпілого.Вищі магістрати самі вирішували, що є злочином або таким не виступає. Тілесні покарання (крім смертної кари) не застосовувалися. Вільний за злочин міг відкупитися, раб відповідав життям. Крім того, для страти вільного громадянина вимагалося рішення центуріатних коміцій. За засудженими вільними зберігалося право апеляції до народних зборів.Основною формою захисту порушених прав за законами XII таблиць була безпосередня розправа потерпілого з порушником. Спійманого на місці злочину потерпілий міг скалічити чи убити на місці. Пізніше ці функції перебере на себе держава.Оригінали XII таблиць не збереглися (знищені у 387 р. до н. є. під час нападу галлів). Уявлення про них маємо з фрагментарних уривків із творів більш пізніх авторів. Закони XII таблиць були виставлені на головній площі міста. Отримання громадянських прав у 18-річному віці супроводжувалося перевіркою знання молодим римлянином цих законів.