Розділ 3. Класифікація злочинів
Класифікація злочинів може здійснюватись за різними критеріями залежно від мети такої класифікації та її практичного значення. При цьому важливим є, по-перше, чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, їх дотримання у процесі самої класифікації. класифі
Найважливіше значення має законодавча кація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об'єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне значення, тобто є основою застосування кримінально-правових норм і кримінально-процесуальних норм. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпечності діяння.
Об'єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини Кримінального кодексуі віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.
Усі злочини в Особливій частині об'єднані в (поділені на) групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його "порядкового числа" в Кримінальному Кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, обумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства.
Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини:
1) умисні;
2) необережні.
Такого поділу вимагає ст. 23 КК, тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин нею вчинено. При розгляді суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії кримінального права іменуються злочинами з подвійною ( змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності.
У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12 КК (дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, ї враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо.
При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких законодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.
Крім категорії тяжких, безпосередньо в КК називаються ще три групи злочинів: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості та особливо тяжкі злочини (ст.12 КК).
Існує ще й така категорія злочинів,як злочини,що не становлять великої суспільної небезпеки.Кримінальна відповідальність за такі злочини може бути заминена адміністративною.
Слід погодитися з думкою, що, практично, до діянь, що містять ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, можна відносити будь-який із злочинів, не віднесених до категорії тяжких, якщо ступінь його конкретної небезпечності невеликий. Тобто, віднесення вчиненого діяння до категорії злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, залежить не від виду злочинів, а від оцінки ступеня суспільної небезпечності конкретного прояву того чи іншого злочину. Один і той самий злочин, наприклад, середньої тяжкості тілесне ушкодження, залежно від конкретних обставин його вчинення може бути визнаний (невизнаний) таким, що містить (не містить) ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки. Дати вичерпний, формалізований перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно, недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину.
Про особливо тяжкі злочини, як уже зазначалось, у Кримінальному кодексі йдеться в статті 12. Аналіз відповідних положень цієї статті, дозволяє зробити висновок, що до особливо тяжких належать злочини, якщо:
а) вони є умисними злочинами;
б) за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді довічного ув*язнення або позбавлення волі на строк понад десять років.
У теорії кримінального права злочини, здебільшого, поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності (ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій покладений і в основу класифікації злочинів у новому Кримінальному кодексі від 5 квітня 2001р.