http.docx fffffffffffffffffffffffffffff.

16,лексика за сферою вживання. Слова характеризуються також сферою їх уживання. Слова, що їх розуміють і вживають усі носії української мови незалежно від місця проживання і роду занять, називаються загальновживаними (рука, книга, великий, чотири, читати, близько). Саме наявність загальновживаних слів забезпечує існування мови будь-якого народу як єдиної цілості.У лексиці української мови є і слова обмеженого вживання. Одні з них використовуються лише у певній місцевостіЦе — діалектні слова, або діалектизми. Є слова, що вживаються лише людьми певних професій або ж позначають особливості їх діяльності. Це — професійні слова, або професіоналізми.

17.термінологічна і професійна лексика її відмінність від загальновживаної.загальновживані слова широко застосовуються у мові для спеціальних цілей.Вони допомагають вести спілкування більш ефективно. Будь який текст не може не включати загальновживану лексику яка викор. У універсальному значенні..Головним для термінології залишається поняття норм, нормативних вимог. Перш за все це точність . Термін відображає ознаки , відрізняють одне поняття від іншого. Найбільш точні терміни це ті, в структурі яких чітко вказаний зміст та головні ознаки поняття. Це одна з головних відмінностей між термінами та загальновживаними словами. По-друге, відсутність синонімів. По-третє, значення терміна не може збігатися чи перетинатися зі значенням іншого терміна. По-четверте, термін повинен бути незалежним від контексту.По-п»яте – короткість або стислість. Вони взаємодіють між собою, але дещо відрізняються одна від одної, без обох видів лексики неможливе функціонування будь якого спеціалізованого типу тексту, дискусії та ін..

18,Типи термінологічних словників(відповідно до фаху) Термінологічний словник - один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія. Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних напрямків документознавства, класифікація термінологічних словників розглядається в колі проблематики термінографії.Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення - відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки й техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерії відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою. Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців.

19,складні випадки слововживання.Пароніми та омоніми.Слова української мови поділ. На однозначні(мають одне значення) і багатозначні(слово може мати одне або кілька лексичних значень. Омоніми – це слова різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. Наприклад: коса (зачіска і знаряддя праці), марка (поштовий знак і грошова одиниця), джин (алкогольний напій і назва злого або доброго духу з міфології). Омоніми, на відміну від багатозначних слів, не мають значеннєвої єдності. У тлумачних словниках значення багатозначних слів значаться в одній словниковій статті, а значення омонімів – у різних. Пароніми – це слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням. Наприклад: калина – малина, гриб - грип, коса – роса, додолу – додому.

20,багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова.  Багатозначними називаються слова, які вживаються з двома або кількома значеннями. Із розвитком мови слово, первісно однозначне, може набувати нових значень. Це відбувається тому, що два і більше предмети чи явища можуть мати спільні ознаки й отримати однакову назву. Так, спадщиною називають “майно і т. Ін., що переходить після смерті його власника до іншої особи”. При перенесенні назви в інтелектуальну, культурну, матеріально-побутову сфери людської діяльності слово набуває значення “явища культури, науки, побуту і т. ін., що залишилися від попередніх часів, від попередніх діячів”. Як бачимо, між наведеними значеннями слова відчувається тісний смисловий зв’язок. Їх об’єднує уявлення про реалію, яка перейшла у користування до наступників. Отже, всі значення багатозначного слова пов’язані між собою спільною семантикою, тобто мають спільний значеннєвий елемент.    Основне, номінативне значення слова називається прямим. Воно зрозуміле в контексті й поза текстом. У наслідок переосмислення прямого значення і використання його для позначення інших предметів, явищ, ознак позамовної дійсності виникає переносне значення. Останнє можна витлумачити тільки в контексті або у сполученні з іншими словами. Наприклад, у словосполученні розбудовувати хату дієслово вжито у прямому значенні – йдеться про розширення, зростання у висоту, довжину і т.д. В українській мові розбудовувати передає також зміст “розвивати, зміцнювати”: розбудовувати національну культуру –переносне значення. Слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, називаються синонімами. Синонімія (явище, подібності змісту при відмінності у формі) ґрунтується на здатності позначати предмет, ознаку, дію тощо кількома словами. Синонімічні назви різняться здебільшого відтінками значення, емоційно-експресивними чи стилістичними можливостями, здатністю сполучатися з певними словами в тексті. Наприклад: захищати, боронити, відстоювати, обстоювати; ґрунтуватися базуватися, основуватися, будуватися.  Залежно від характеру додаткових значень чи відтінків синоніми поділяються на кілька груп.Абсолютними називають синоніми, що не відрізняються ні значеннєвими, ні стилістичними відтінками: алфавіт – абетка, відсоток – процент, майдан – площа Ідеографічні (понятійні), або семантичні синоніми, означаючи те саме поняття, частково відрізняються своїми значеннями. З-поміж синонімів звернення – відозва – заклик – прокламація – апеляція – послання перше слово має найзагальніше значення. Стилістичні синоніми означають одне поняття, але відрізняються додатковими емоційно-експресивними відтінками, які зумовлюють уживання слів у тих чи інших стилях. Наприклад, дієслово повідомити – нейтральне, воно позбавлене якихось емоційно-оцінних відтінків, а тому вживається в усіх стилях мови (тобто є між стильовим). Возвістити використовується в художніх, публіцистичних текстах для вираження урочистості, піднесеності. Семантико-стилістичні синоніми відрізняються і значеннєвими відтінками й емоційно-експресивним забарвленням: ходити (стилістично нейтральне слово),походжати, ступати (поважний, урочистий рух), простувати (упевнений рух у визначному напрямі), чвалати (розмовне слово на позначення утрудненого різними обставинами руху), перти (просторічна назва нестримного руху).

21,складноскорочені слова,абревіатури та графічні скорочення. Складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, пишуться (незалежно від написання словосполучення) з великої букви: гідроелектростанція - ГЕС, спільне підприємство - СП, науково-технічна революція - НТР. Абревіатура (лат. abbrevio — скорочую) — складноскорочені слова, утворені з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові. Абревіатури називають також акронімами (від грец. άκρος — «найвищий, крайній» та όνυμος — «ім'я»)). Щодо застосування терміну «акронім» існують різні думки: за однією, акронімами називають будь-які слова, складені з перших літер чи частин слів у скорочуваному словосполученні, за іншою — тільки такі, що вимовляються як цілісні слова, а не як послідовність назв літер.Великими словами пишуться і складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: ЮНЕСКО, НАТО, УЕФА, ТАСІС. Проте малими словами пишуться такі слова, як вуз, загс, дот. Якщо складноскорочені іменники, утворені від іншомовних словосполучень, відмінюються, то закінчення біля них дописується малими буквами: ТАСІС- ТАСІСа- ТАСІСу- ТАСІСом.У складноскорочених словах, утворених іншими способами, всі частини пишуться з малих букв: районний виконавчий комітет - райвиконком, завідуючий господарством - завгосп. Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Мінюст, Держарбітраж України.На відміну від складноскорочених слів графічні скорочення читаються повністю. Напр., графічне скорочення 1996рік читається, як одна тисяча дев'ятсот дев'яносто шостий рік.Слова на письмі завжди скорочуються на приголосній букві; у кінці графічних скорочень завжди ставиться крапка: наприклад- напр., до нашої ери- до н.е., область- обл., рік (або року)- р., острів-о., телефон- тел. (або т.).Крапка не ставиться при скорочених назвах мір: 100кг, 18хв, 3мкф, 40км.Не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: ІІІ - хвв., 1941-45рр., пп. (панове) Михайле та Сергію. Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місце пропущених букв ставиться лише через дефіс (без крапки): район – р-н; видавництво - вид-во.

22,орфографічні норми сучасної україн. Літ. Мови. Літературна мова – це унормована, відшліфована форма національної мови, яка обслуговує різноманітні сфери суспільної діяльності людей. Вона характеризується унормованістю, стандартністю, високою граматичною організацією. Літературна мова реалізується в усній та писемній формах. Обидві вони поширені у сучасному мовленні. Студенти повинні звернути увагу на особливості функціонування обох форм мовлення, обґрунтувати свою думку щодо використання тієї чи іншої форми мовлення. Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови і сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови. Орфографічні норми регулюють правильне написання слів, уживання м’якого знака, апострофа, правопис прізвищ тощо.

23,морфологічні норми суч. Укр.. літ. Мови. Варіанти норм. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); раматичні форми регулюють вибір варіантів морфологічної та синтаксичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої граматичної форми, особливо, коли в мові є не один, а кілька паралельних способів висловлювання, залежить смислова точність, чіткість, виразність будь-якого тексту. Найтиповішим порушенням морфологічної норми є заміна множинних іменників такими, що вживаються тільки в однині (вражає асортиментами продукції (правильно асортиментом)). Треба пам'ятати, що абстрактні іменники не мають форм множини (хід подій, pyx газів). Заміна їх множинними формами можлива лише в професійних жаргонах (рухи газів). Речовинні іменники (вода, кров і т.д.) вживаються в множині в науковому та офіційно-діловому стилях, коли позначають вид, сорт, тип речовини (ароматичні масла, мінеральні солі). Будь-яка заміна однини множиною i навпаки має бути семантично i стилістично виправданою. Іменники, що позначають назви осіб за професією, посадою, званням, можуть утворювати паралельні форми жіночого та чоловічого родів (студент — студентка). При використанні в офіційно-діловому стилі таких іменників слід орієнтуватися на такі правила:а) багато іменників не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як: адвокат, мер, міністр, провізор, лор, менеджер, інженер. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок.Відсутні відповідники жіночого роду в усіх складних назвах посад, звань: провідний спеціаліст, старший викладач, державний інспектор, головний бухгалтер, молодший лаборант тощо;б) велика кількість іменників утворює паралельні форми чоловічого й жіночого родів: лікар — лікарка, продавець — продавщиця, журналіст — журналістка, редактор — редакторка, завідувач —завідувачка, які цілкомм літературні й рекомендуються до використання;в) якщо іменники чоловічого роду вживаються на позначення жінки, але ім'я при цьому не називається, то присудок і узгоджене означення ставляться у формі чоловічого роду (Старший лаборант завершивроботу). Проте, коли зазначається прізвище, то означення узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму жіночого роду . Відхиленням від норми є сплутування закінчень:а) іменники II відміни чоловічого роду твердої групи мають у називному відмінку множини закінчення -и, а в м'якій і мішаній групах виступає закінчення -і: фармацевти, провізори, спеціалісти, лікарі, викладачі (помилкою буде фармацевті, викладачи). Окремим іменникам властива варіативність: хліба — хліби (збірне), очерети — очерета;б) у закінченнях іменників мішаної та м'якої груп I і II відмін в орудному відмінку має бути -е (-є), тобто, закінчення -ею (-єю), -ем (-ем): площею, мишею, вежею, лікарем, Ігорем, гаражем (помилкою буде лікаром, кущом, мишою, Ігором, вежою, площою);в) для іменників II відміни в кличному відмінку характерне закінчення —ю для іменників м'якої групи, закінчення -е — для твердої та мішаної груп: лікарю, добродію, Ігорю, Андрію, Владиславе, Іване, пане (помилкою буде лікаре, Андріє, добродіє, Владиславу);В українській мові якісні, відносні та присвійні прикметники в різних стилях використовуються з неоднаковою частотою. В офіційно-діловому та науковому стилях переважають відносні прикметники, які уточнюють, конкретизують поняття, терміни і входять до термінологічних сполук: мінеральна сировина, аудиторська перевірка, рогівковий рефлекс, очне яблуко, ринкова економіка. У цих стилях послуговуються якісними прикметниками, що, термінологізувавшись, втрачають здатність утворювати ступені порівняння фіолетова лампа, полин гіркий. Аналітична форма ступенів порівняння має відтінок книжності, вживається в наукових текстах значно ширше, ніж у художній або розмовній мові. Причиною цього є можливість утворення форм, які вказують і на збільшену, і на зменшену ознаки міри вияву, вельми дуже важливо для наукового й офіційно-ділового стилів. Наприклад, менш слизький викликає за аналогією протилежну форму більш слизький (а не слизькіший). Помилкою при творенні ступенів порівняння прикметників є одночасне використання аналітичної та синтетичної форм: неправильно правильновживання у більш вужчому значенні вживання у вужчому значенніподарували більш кращі квіти подарували найкращі квітиправда більш дорожча     правда дорожчабільш точніший зміст     точніший зміст. Порушення норм словотворення часто відбувається під час творення ступенів порівняння прикметників у словах: свідомий, відомий, хворий, оптимальный, досвічений, гуманний, поширений, популярний, німий, сліпий, босий, мертвий, здоровий, а також прикметників на позначення кольорів, що перейшли з розряду відносних (шоколадний, брунатний, янтарний, золотий). Помилкою буде більш свідомий, більш хворий, наймертвіший, менш сліпий і т.д.

24,синтаксичні норми суч. Укр.. мови Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних конструкцій, які вивчає синтаксис.Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні (сполучникові та безсполучникові).Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні характеризується певними особливостями. Для документів властивий розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить, обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: "У Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств", – інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з підрядними з'ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами, вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу, дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється, здійснити обмін,затверджено на засіданні,взяти на себе зобов'язання, зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на зборах.

25,документ-основний вид ділового мовлення.загальні вимоги до складання документів.Документ- результат конкретної інф. На спец. Матеріалі за визначеним стандартом чи формою.Висоги:1)видаватися уповноваженим органом або особою, відповідно до її компетенції.2)Бути точним,достовірним,переконливим.3)бути оформленим відповідно до чинних стандартів.4)бути придатним для тривалого зберігання.

26,Види документів та їх класифікаціяКласифікація документів-поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності.мета –підвищення оперативності робочого апарату управління та відповідальності виконавців.Класифікація:1за змістом_загальні,з адмін.. питань, спеціалізовані(облікові,фінансові,комерційні),організаційно-розпорядчі.2)за призначенням_фінансово-розрахункові,з постачання та збуту, з особового складу.3)за походженням_офіційні,особисті.4)за місцем складання_внутрішні,зовнішні.5)за джерелами виникнення_первинні(вхідні),вторинні(вихідні).6)за технікою відтворення_рукописні,друковані,фото-кіно-документи,звукові(аудіовізуальні).7)за формою_індивідуальні,стандартні,типові,трафаретні.8)за видом носія_паперові,на фото-кікоплівці,на відеоплівці,на магнітних оптових носіях,на екрані.9)за ступенем гласності_звичайні,для службового користування,секретні,з грифом»КТ»(комерційна таємниця),цілком секретні.10)за терміном виконання_звичайні(безстрокові),термінові,дуже термінові..11)за кі-стю питань_прості, складні..12)за стадіями створення-оригінали,чернетки,копії(випискк,дублікат).13)за строками зберігання_постійного зберігання,тривалого(понад 10 років),тимчасового зберігання(до 10 років)

27,Правила оформлення сторінки.Вимоги до тексту документа. Текст - головний елемент документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких - достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи.Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повтори, надмірно довгі міркування не по суті Переконливим є такий текст, який веде до прийняття адресатом пропозиції або виконання прохань, викладених у документі.Текст складається з таких логічних елементів: 1) вступу (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання та ін.

2) доказу (викладається суть питання: докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти й інші матеріали); 3) закінчення (формулюється мета, заради якої складено документ).Текст документа, що складається з самого закінчення, називається простим , а той, що містить також інші логічні елементи, складним. Залежно від змісту документів застосовується прямий (після вступу іде доказ і закінчення) або зворотній (спочатку викладається закінчення. потім доказ, вступ відсутній) порядок розташування логічний елементів. При підготовці тексту документа слід дотримуватися таких правил:1. Правильно і у певній послідовності розміщувати реквізити документа.Текст викладати від третьої особи. Наприклад: Комісія ухвалила…Від першої особи викладаються заяви, автобіографії, записки, накази.Не вживати образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, у зв’язку з, згідно з, з метою, потрібний для, в порядкуУживати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що… Нагадуємо Вам, що…6. Дієприслівникові звороти вживати на початку речення:Враховуючи…Беручи до уваги…Розглянувши…Вважаючи…7.Уживати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозуміли для широкого кола читачів. Оформлення сторінки

Організаційно-розпорядчі документи оформляють на папері форматом А4 (297 х 210 мм) та А5 (148 х 210 мм). Для зручності з обох боків сторінки залишаються вільні поля: ліве-35 мм; праве-не менше 8 мм; верхнє-20 мм; нижнє-19 мм (для формату А 4) та 16 мм (для формату А5).Тільки перша сторінка документа друкується на бланку, друга і наступні-на чистих аркушах паперу.Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. На другій сторінці має бути не менше двох рядків тексту.Нумерація сторінок. У документах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерація сторінок починається з другої. Якщо текст документа друкується з одного боку аркуша , то номери проставляються посередині верхнього поля аркуша арабськими цифрами на відстані не менше 10 мм від краю. Слово «сторінка» не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначки.Якщо текст друкується з обох боків аркуша, то непарні сторінки позначаються у правому верхньому кутку, а парні - у лівому верхньому кутку аркуша.Рубрикація. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація-поділ на абзаци.Абзац-це відступ на початку першого рядка кожної частини документа, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Він вказує на перехід від однієї думки до іншої.Типовий абзац має три частини:1) зачин (формулюється тема абзацу, тобто повідомляється, про що йтиме мова); 2) фраза (міститься основна інформація абзацу); 3) коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).Вважається, що середня довжина абзацу має бути 4-6 речень. Проте в текстах документів бувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак якою б не була його довжина, треба пам’ятати , що це внутрішньо замкнене смислове ціле.Щоб не утруднювався процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації-традиційна й нова. Традиційна-базується на використанні знаків різних типів-римських та арабських цифр, великих та малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Система використання різних позначень повинна мати логічну будову:А.Б.В.Г.Д… І..ІІ..ІІІ.ІV. V…1.2.3.4.5… 1). 2). 3). 4). 5)… а). б). в). г). д)… Рубрики більші за абзац, можуть називатися: параграф ( &), глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються.При рубрикації тексту слід дотримуватися таких правил:

1. нумерувати рубрики, якщо є хоча б два однорідних елементи перерахування;

2. застосовувати однорідні засоби нумерації до однотипних частин;

3. дотримуватися правил пунктуації три комбінованих способах нумерації;

4. використовувати лаконічні, однозначні заголовки.

Нова система нумерації базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності . Застосовуючи її, слід враховувати:1після номера частини, розділу, пункту, підпункту ставиться крапка;2номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу:розділи-1.; 2.; 3.; номери підрозділів включають в себе також номери розділів – 1.1.; 1.2; 1.3.; номери пунктів містять номер розділу, підрозділу, пункту-1.1.1.; 1.1.2.; 1.1.3. Використання цієї системи нумерації дає можливість не вживати словесних найменувань і заголовків до частин документа.

28,реквізити документів та вимоги до їх написання.реквізити –це елементи з яких складається документи.Вони бувають постійні(які друкуються під час вигот. Бланка) і змінні(фіксуються на бланку в процесі заповнення).Бланк- друкована стандартна форма документа з реквізитами що містять постійну інформацію.Трафаретний текст- дослівне відтворення постійної інформації з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа. Реквізити: 1. Державний герб України.2. Емблема організації чи підприємства.3. Зображення державних нагород.4. Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).5. Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).6. Назва міністерства або відомства.7. Повна назва організації, установи чи підприємства.8. Назва структурного підрозділу.9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.10. Назва виду документа.11. Дата.12. Індекс (вихідний номер документа),13. Посилання на індекс і дату вхідного документа.14. Місце укладання або видання.15. Гриф обмеження доступу до документа.16. Адресат.17. Гриф затвердження.18. Резолюція.19. Заголовок до тексту.20. Відмітка про контроль.21. Текст.22. Відмітка про наявність додатка.23. Підпис.24. Гриф погодження .25. Віза.26. Печатка.27. Відмітка про засвідчення копії.28. Прізвище виконавця та номер його телефону.29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.31. Відмітка про надходження документа.32. Запис про державну реєстрацію. Загальні правила оформлення реквізитів такі:1. Державний герб України - Тризуб.Розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації.

2. Емблема організації чи підприємства.Розміщується поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку.

3. Зображення державних нагород.Розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа.

4. Код підприємства, установи, організації. Розташовується у верхньому правому кутку.