Конституція України

Як єдиний правовий акт конституція діє в усіх її зв'язках і опосередковуваннях. Механізм такої дії надзвичайно складний та багатогранний, він включає різноманітні канали: політичний, економічний, соціальний, ідеологічний, юридичний, виховний, психологічний тощо. Як Основний Закон суспільства й держави конституція регулює найбільш високий рівень поведінки – спосіб життєдіяльності суспільства. Такий загально конституційний рівень зумовлює узгодженість основних інститутів конституцій, їх збалансованість і взаємодію.

Інститут – це блоки, які охоплюють ту чи іншу сферу конституційно-правових відносин: інститут конституційного ладу, прав і свобод громадян, територіальної організації країни, принципів діяльності державних органів тощо. Їм притаманний особливий механізм реалізації, де поряд із звичайними нормами конституції велику роль грають інші не типові приписи, практика, взаємозв'язки з іншими, в тому числі галузевими інститутами тощо.

Тут інститути конституції переходять в інститути галузей – права трудового, цивільного, адміністративного тощо.

Принципове значення має питання про безпосередню дію конституційних норм, яке особливу вагу набуває в сучасних умовах розбудови української держави. Донедавна таке питання не мало предметного, практичного значення, оскільки “радянська” конституції була переважно декларацією, політико-правовим документом, який не у всіх відношеннях застосовувався. Між тим конституція не може не бути безпосереднім діючим правом, про що свідчать її численні статті.

Конституція України – акт всеохоплюючої дії.

Вона поширює свій вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, причому цей вплив має ідейно-політичний, морально психологічний та юридичний характер. Це зумовлює зміст та особливості механізму здійснення Конституції, який складається з двох відносно самостійних частин: соціального та юридичного механізму.

В соціальному механізмі втілено якості Конституції України як політичного документа, в юридичному – як особливого акта національної системи права.

Здійснення Конституції не можна зводити до окремих дій у межах конкретного юридичного процесу. Здійснення Конституції в єдності всіх її сторін забезпечує не тільки конкретні правові результати, бажану поведінку суб'єктів конституційно-правових відносин, а й досягнення цілей та інтересів конституційного регулювання. А такими соціальними інтересами є здійснення повновладдя українського народу, його консолідація, забезпечення вищого розвитку всіх етносів, що проживають на території республіки, реалізація різних економічних, соціальних, екологічних та інших програм, забезпечення прав і свобод громадян України тощо.

Таким чином, здійснення Конституції в цілому й її окремих норм – не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб'єктів конституційного права.

Реалізація конституційних норм, яка відбувається у чотирьох формах:

застосування;

дотримання;

виконання;

використання.

Реалізація – це перетворення, втілення конституційних норм у фактичній діяльності організацій, органів, посадових осіб і громадян.

Дотримання норм Конституції означає утримання від здійснення заборонених нею дій.

Виконання – обов'язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій.

Використання – здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права дій, здійснення ними своїх прав.

Застосування – це своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб'єктами та актами, які вони приймають.

Показово, що неоднорідність конституційних норм зумовлює різноманітність форм їх застосування. В одних випадках – це безпосереднє застосування, в інших – разом з нормами галузевого законодавства (опосередковане застосування).

Література

Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2000. – 734с.

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Київ, 1996 р. – 56с.

Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобер, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 704с.

Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.

Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1999. – 320с.

16

Права, свободи та обов'язки громадян У країни, гарантії їх дотримання

Термін "людина" означає біосоціальну істоту, тобто одну з форм земного життя, яка наділена здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці, володіє членороздільною мовою й може нормально розвиватися лише в широкому й тісному спілкуванні з собі подібними. Таким чином, цей термін характеризує представника роду людського (індивіда) як особливу колективістську біологічну істоту.

Поняття "особа" характеризує людину як суб'єкта, що вже має індивідуальні, саме цій конкретній людині притаманні, інтелект, моральні та інші якості, сформовані в процесі суспільного життя.

Громадянин - це особа, яка перебуває у сталих, юридично визначених зв'язках із конкретною державою, що знаходить своє вираження в наявності відповідного громадянства.

Сукупність правових приписів, спрямованих на врегулювання поведінки людини й громадянина в суспільстві та державі, називається правовим статусом особи.

Види конституційних прав і свобод:

Особисті (громадянські) права та свободи надають суб'єктам можливості вільно розпоряджатися собою й забезпечувати свободу від втручання держави у сферу відносин, які перебувають за межами обов'язків суб'єкта перед державою.

- право на життя, право захищати від протиправних посягань як своє життя та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей (ст. 27);

- право на повагу до своєї гідності (ст. 28);

- право на свободу та особисту недоторканність, право невідкладно знати про мотиви свого арешту чи затримання, захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника з моменту затримання, оскаржити своє затримання в суді (ст. 29);

- недоторканність житла (ст. 30);

- таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

- право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися з інформацією про себе, наявну в державних і недержавних установах та організаціях, на спростування недостовірної інформації про себе та членів своєї сім'ї, на відшкодування матеріальної й моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32);

- свободу пересування, вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (ст. 33);

- право на свободу світогляду й віросповідання (ст. 35);

- на охорону здоров'я, медичну допомогу, медичне страхування (ст. 49);

- на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);

- право на вільне за взаємною згодою укладання шлюбу та рівноправ'я подружжя (ст. 51);

- право на захист у суді (ст. 63);

- право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62).

Політичні права та свободи, закріплені в Конституції України, надають суб'єктам можливості для участі в управлінні справами держави й суспільства і передбачають:

- право громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;

- вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування;

- право доступу до державної служби та до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38);

- право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

- право вільно збирати, зберігати, використовувати й у будь-який спосіб поширювати інформацію (ст. 34);

- на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36);

- збиратися мирно, без зброї, й проводити мітинги, походи й демонстрації (ст. 39);

- направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх посадових і службових осіб (ст. 40).

Економічні права спрямовані на забезпечення суб'єктам можливостей для участі в соціально-економічних відносинах і передбачають:

- право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю;

- право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами державної та комунальної власності (ст. 41);

- право на підприємницьку діяльність (ст. 42);

- на працю, на належні, безпечні і здорові її умови, на не нижчу від визначеної законом заробітну плату і своєчасне її одержання (ст. 43);

- на страйк (ст. 44);

- на відпочинок (ст. 45);

- на соціальний захист (ст. 46);

- на житло (ст. 48).

Культурні права - надають можливості для задоволення культурних і духовних потреб, а саме:

- право на освіту, у тому числі безоплатну вищу в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі;

- на навчання рідною мовою громадян, які належать до національних меншин (ст. 53);

- на свободу літературної, художньої й технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності.

Рада Європи відзначає Україну як "еталонну" державу у сфері таких прав: право на свободу пересування і вибору місця проживання (ст. 33); відсутність переслідувань і дискримінації (ст. 24) громадян за ознаками раси, статі, етнічного походження, віросповідання, переконань або соціального походження а також забезпечення державою свободи совісті (ст. 35) і міжнаціонального миру.

Серед закріплених у Конституції гарантій прав людини й громадянина слід підкреслити такі:

- нечинність законів та інших нормативних актів про права та обов'язки громадян, якщо їх положення не доведені до відома населення в установленому порядку (ст. 57);

- можливість одержувати правову допомогу, у тому числі й безоплатну (ст. 59);

- особа не зобов'язана доводити свою невинуватість у вчиненні злочину й не може бути обвинувачена й піддана кримінальному покаранню, якщо її вина не доведена в законному порядку і не встановлена вироком суду (ст. 62);

- недопустимо двічі притягати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін.

Конкретизація вказаних та інших конституційних гарантій прав і свобод людини й громадянина здійснюється в поточному законодавстві та в підзаконних нормативно-правових актах.

Обов'язки людини та громадянина - певна міра суспільно необхідної поведінки суб'єктів:

- кожен, хто законно перебуває на території України, зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції й законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68);

- кожен зобов'язаний сплачувати встановлені податки і збори (ст. 67); обов'язок кожного - не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині й відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66);

- обов'язок громадян України - захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ст. 65).

Невиконання чи несумлінне виконання конституційних обов'язків має наслідком юридичну відповідальність, вид і міра якої визначається у відповідних законах.