- •1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
- •1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
- •2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
- •3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
- •1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
- •2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
- •1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
- •1) Місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони;
- •2) Місце вчинення дво - або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.
- •1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
- •2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
- •3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
- •4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
- •1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
- •2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
- •3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Форма правочину — це спосіб вираження волі осіб, які беруть у ньому участь. Коментована стаття передбачає можливість вияву волі (волевиявлення) як в усній, так і в письмовій формі (простій чи з нотаріальним посвідченням).
У простій письмовій формі правочин можна вчинити шляхом складання певного документу (договору, довіреності), підписаного особами, які беруть участь у правочині. Правочин також може бути вчинений шляхом обміну листами, телеграмами тощо, підписаними особами, які їх посилають.
Правочин вважається вчиненим у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, коли укладений документ завірений державним або приватним нотаріусом, а у місцях, де нема нотаріусу, іншою посадовою особою, уповноважену законом вчиняти нотаріальні угоди (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»).
Частина 3 ст. 206 допускає можливість вираження волі в правочині шляхом мовчання. Мовчання має правове значення тільки у тому випадку, якщо законом або угодою сторін йому надане таке значення. Так, якщо орендар продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк (див. коментар до ст. 764 ЦК). У цьому випадку подовження орендних відносин відбувається фактично шляхом мовчазної згоди сторін.
92. Державна реєстрація правочину. Місце вчинення правочину
Стаття 210. Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Реєстрації підлягають лише ті правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законі. Наприклад, ст. 657 ЦК передбачає обов'язкову письмову форму з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією для договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (див. коментар до ст. 657 ЦК).
Реєстрація має дві головні мети. По-перше, проводиться облік цивільних прав, які виникають з такого правочину. По-друге, має місце своєрідний додатковий контроль законності змісту правочину, дотримання порядку його укладення тощо.
Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації (ч.І ст. 210 ЦК). Звідси випливає висновок, що при недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках, коли така реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже, не має юридичної сили. Ця вада правочину може бути усунена шляхом вчинення дій з його реєстрації. У цьому випадку виникає питання про момент, з якого такий правочин може вважатися укладеним: з моменту підписання, з моменту нотаріального посвідчення чи з моменту реєстрації? Аналіз змісту ст. 210 ЦК дає змогу дійти висновку, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочину можуть виникати тільки з моменту його реєстрації (дати внесення відповідного запису у документи, де фіксується реєстрація).
ЦК не встановлює конкретних правил реєстрації, правочинів, вказуючи натомість, що перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Стаття 211. Місце вчинення правочину