3. Правові аспекти міжнародної екологічної діяльності.

На підставі ст.71 Закону України « Про охорону наколишнього природного середивища» Україна бере участь у міжнародному співробітництві у галузі охорони наколишнього середовища на державному та громадському рівнях відповідно до законодавства України та міжнародного права.

Міжнародне екологічне право – це галузьміжнародного права, що складається із сукупоісті правовох норм та правовідносин, які виникають між міжнародними суб’єктами з приводу охорони навколишнього природного середовища від транскордонного забруднення, збереження та раціонального викоритання зникаючих видів рослинного та тваринного світу, забезпечення міжнародної екологічної безпеки громадян.

Суб’єктами міжнародних екологічних відносин є держави, міжнародні урядови та неурядові організації, а також в передбачених міжнародно-правовими нормами випадках юридичні та фізичні особи, які здійснють вплив на стан навколишнього природного середовища у міжнародних просторах.

Об’єктами міжнародного екологічного права є Світовий океан, повітряний простір, Космос, Антарктида, мігру.чі дикі тварини тощо.

Загальні принципи міжнародного права:

• повага до державного суверенітету;

• суверенна рівність всіх держав;

• взаємна вигода;

• невтручання у внутрішні справи іншої держави;

• добросовісне виконання міжнародних зобов’язань;

• мирне вирішення спорів та деякі інші.

Спаціально-галузевими принципами міжнародного права;

• право кожного на здорове життя;

• пріоритет екологічних прав і інтересів людини в процесі безперервного соціального розвитку;

• рівна екологічна безпека;

• регулярний обмін інформацією про екологічну ситуацію;

• співробітництво в надзвичайних екологічних ситуаціях;

• запобігання та мирне врегулювання спорів.

Джерела міжнародного екологічного права – це сукупність нормативно-правових актів міжнародного екологічного законодавства, які приймаються компетентними на те органами.

Джерелами універсального міжнародного екологічного права є:

• Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини(1972р.).

• Декларація ООН з навколишнього середовища (1972р.).

• Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, яким загрожує зникнення (1973р.)

• Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню моря з суден (1973р.).

• Міжнародна конвенція х охорони людського життя на морі (1974р).

• Конвенція про заборону військового або іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище(1977р).

• Конвенція ООН з морського права (1982р.).

• Декларація про збереження флори, фауни та середовища їх існування (1988р.).

• Декларація Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище та розвиток (1992р.).

• Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992р.).

• Конвенція про ядерну безпеку (1994р.).

• Об’єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (1997р.).

• Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі (2001р.).

Джерелами регіонального міжнародного екологічного права є:

• Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992р.).

• Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (1994р.).

• Європейська ландшафтна конвенція (2000р.).

• Рамкова конвеція про охорону та сталий розвиток Карпат (2003р.).

Висновок.

Охорона навколишнього природного середовища і раціо­нальне використання природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки суспільства і збереження природного сере­довища життєдіяльності населення є головними умовами стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава самостійно здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження живої і не­живої природи. Така політика спрямована на забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, раціонального використання, ефективної охорони і вчасного відтворення природних об'єктів. Закріплення цих вимог в екологічному законодавстві визначає правові, економічні та соціальні осно­ви організації і здійснення охорони навколишнього природ­ного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього по­колінь.

Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обо­в'язком держави. А ч. 1 ст. 50 Основного Закону країни закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування норма­тивно-правової бази екологічного законодавства.