3.4. Література і кіно

Словесний прообраз кінофільму ще до появи його постає у сценарії. Сценарист, використовуючи засоби драматургії та літературної прози, розробляє і фіксує свої сюжети або перероблює раніше створені відповідно до намірів і задумів їх екранного втілення, враховуючи специфічні особливості і можливості кіно. Сценарій є літературною основою фільму.

Сценарний жанр розвивався разом з історією кіно. Перші сценарії (у пору німого кіно) коротко викладали фабулу, зазвичай запозичену із романів, повістей, п’єс, які мали здебільшого пригодницький або комедійно-фарсовий характер. Дещо пізніше утвердився жанр мелодрами. Важливе значення мали новаторські відкриття режисерів, серед них – О. Довженко з його фільмами «Земля», «Звенигора», «Арсенал» (20-ті роки XX ст.), який водночас був і їхнім сценаристом.

Звукове кіно створило нові можливості для розгортання сюжетів та змалювання персонажів. Змінилася і побудова сценаріїв – збільшилася увага до діалогів, полілогів. Перевагу надавали сценаріям із гострим, захопливим сюжетом, героям яких глядач прагнув би наслідувати. Побільшена роль слова у сценарії привернула увагу до кіно відомих письменників – В. Фолкнера, Ж. Превера, Г. Велса. Спеціально для кіно у довоєнні роки писали О. Довженко, С. Єрмолинський, Є. Габрилович, М. Погодін.

Післявоєнні трансформації світового кіно змінили і його зміст, систему виражальних засобів. Важливе значення у цьому мав неореалізм, зумовлений демократизацією мистецтва, докуметальністю подій, покладених в основу сюжетів. Це змусило переглянути усталені сценарні правила і канони (фільми Ф. Фелліні, М. Ромма, А. Куросави, І. Бергмана).

В українському кінематографі 60-х років яскраво заявило про себе започатковане О. Довженком «поетичне кіно»: С. Параджанов ставить фільм за мотивами повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», Юлія Солнцева екранізує кіносценарій О. Довженка «Зачарована Десна», Ю. Іллєнко створює фільм «Криниця для спраглих», Кіра Муратова – «Короткі зустрічі», Ю. Максимов – фільм за романом «Таврія» Олеся Гончара, М. Макаренко – фільм за романом «Кров людська – не водиця» М. Стельмаха, В. Денисенко – «Роман і Франческа» (текст пісень до фільму написав Д. Павличко), М. Юферов – стрічку «Летючий корабель» за мотивами української казки «Котигорошко», В. Іванов – екранізацію п’єси М. Старицького «За двома зайцями», Б. Івченко – фільм «Анничка», Т. Левчук – «Помилка Оноре де Бальзака», Л. Осика – фільм за мотивами новел В. Стефаника «Камінний хрест». Тоді була екранізована повість М. Гоголя «Пропала грамота», повість Панаса Мирного «Повія». Сценарії до фільмів «Іду до тебе», «Солом’яний дзвін» запропонував поет І. Драч.

Сьогочасне кіно активно використовує літературні тексти для творення фільмів різноманітної тематики, у різних жанрових формах – від психологічної драми до фентезі. Як і раніше, на початку кожного фільму є слово, яке у процесі кінотворчості «перекладається» на мову сцен, візуальних метафор та символів, спецефектів, людських характерів, що вивляють себе у вчинках, діях, розв’язанні конфліктів.