34. Визначте специфіку філософського вчення про людину та його значення для спеціальних наук (педагогіки, лінгвістики, історії).

Основоположник філософської антропології М. Шелер вважав, що всі основні проблеми філософії можна звести до питання, що є людина. Філософи-антропологи ставлять завдання вироблення принципів, керуючись якими можна було б захистити гідність і свободу людини.  М. Шелер у філософській антропології бачив головну науку про сутність людини, його метафізичної природі, про сили і здібності, які рухають їм, про основні напрями і законів його біологічного, психічного, духовного і соціального розвитку.

Вчення філософської антропології про людину має фундаментальне значення для сфери освіти та педагогічної діяльності. Цілісний філософський образ людини, можна розглядати як ідеал освітньої системи, конкретізіруемий щодо її головного суб'єкта - розвивається особистості людини. Проте цей образ неможливо прямо запозичувати з робіт філософів-антропологів, він повинен бути вироблений спільними зусиллями представників різних наук, і в першу чергу філософами, культурологами, соціологами, етнографами, педагогами, біологами, психологами, істориками.  Педагог завжди має справу з живими людьми, з індивідуальностями Положення філософської антропології про необхідність пізнання не тільки абстрактно-зовнішнього людини, а й власне людського в людині, його духовної суті орієнтує педагогів на осягнення реально існуючого, конкретної людини в її цілісності та унікальності. 

Окреслені вище ідеї філософської антропології, весь дух її навчання з повним правом можна розглядати як гуманістичні за своєю суттю і націленості. Філософсько-антропологічне вчення може виступити як світоглядна основа педагогічної освіти. 

35. Розкрийте особливості тлумачення свободи в екзистенціальній філософії.

Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу.

Основними поняттями цієї філософії є: “існування”, “тривога”, “розпач”, “закинутість”, “абсурд”, “приреченість”, “заколот”, “провина”, “сумнів”, “відчай”, “пристрасть”, “свобода”, “сенс життя” тощо. Тобто, всі ці поняття мають відношення до людини, її внутрішнього світу – всього того, що і є предметом філософії екзистенціалізму.

В екзистенціальній філософіїї говорять , що якщо ж бога немає, то все дозволено. Людина є вільною. Людина – це свобода. Однак людина, колись закинута у світ, “відповідає за все, що робить.

Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема свободи, її тлумачення. Сама “екзистенція”, існування людини ототожнюється з її свободою однак свобода визначається як особистісний вибір людини. “Формула “бути вільною” для людини означає самовизначення до її власних бажань”. Дійсна свобода відкривається для людини тоді, коли вона знаходиться у пошуку, у турботі, тривозі, що її немає. “Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її (людини) немає взагалі” (Ж.-П. Сартр).

Карл Ясперс, провідний представник релігійного екзистенціалізму пояснює, що свобода людини – це не є її свавілля. Вона обмежена законом, гарантується законом.

“Людині, – пише К.Ясперс, – властиві два домагання: 1) на захист від насильства; 2) на визнання значимості своїх поглядів – своєї волі. Захист надає їй правова держава, визнання значимості її поглядів і волі – демократія. Свобода може бути завойована лише в тому випадку, якщо влада долається правом, свобода бореться за владу, яка слугує праву своєї мети вона досягає у правовій державі. Закони мають однакову силу для всіх. Зміна законів здійснюється лише правовим шляхом” .