
- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення.
- •2. Фонетика як розділ мовознавства. Одиниці фонетики. Звуки мови, їх акустична й артикуляційна характеристика. Поняття фонеми. Співвідношення понять «фонема» і «звук»
- •3. Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.
- •4. Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних
- •5. Зміни звуків у потоці мовлення. Позиційні та комбінаторні зміни звуків (загальна характеристика)
- •6. Найтиповіші чергування голосних і приголосних при словотворенні і словозміні.
- •7. Спрощення в групах приголосних
- •8. Подвоєння приголосних
- •9. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції.
- •10. Дисиміляція
- •11. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української літературної вимови
- •12. Поняття графіки. Одиниці графіки. Український алфавіт. Співвідношення звуків і букв.
- •13. Поняття орфографії. Орфограма, тини орфограм. Принципи української орфографії.
- •14. Склад. Закони українського складоподілу.
- •15. Наголос. Типи наголосу в українській мові.
- •16. Предмет і завдання словотвору. Основа твірна, непохідна і похідна Похідні слова, їх ознаки.
- •17. Словотвірний тип. Продуктивні і непродуктивні словотвірні типи
- •18. Способи словотвору сучасної українськоїлітературної мови. Загальна характеристика
- •19. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови
- •20. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови
- •21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу
- •22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови
- •27. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія.
- •28. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •29. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •30. Граматичні категорії іменника, категорія роду.
- •45. Категорія стану дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова
- •46. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв’язок категорії способу з категорією часу.
- •47. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв’язок категорії часу з категорією виду
- •48. Категорія особи, числа і роду дієслів
- •49. Дієслова неповної особової парадигми. Безособові дієслова ( немає про парадигму)
- •50. Дієприкметник як форма дієслова. Перехід дієприкметників у прикметники ти іменники
- •51. Дієприслівник як форма дієслова. Його граматичні ознаки, особливості творення і функціонування. Перехід дієприслівників в інші частини мови.
- •52. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •53. Ступені порівняння прислівників. Співвідносність прислівників з іншими частинами мови
- •54. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники
- •55. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою
- •56. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток
- •57. Загальна характеристика вигуків як частини мови. Розряди вигуків. Явище інтер’єктивації.
- •58. Синтаксис як розділ мовознавства. Одиниці синтаксису
- •59. Словосполучення як синтаксичні одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення
- •60. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.
- •61. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •62. Підмет. Структура підмета та способи його вираження
- •63. Присудок. Структура присудка та способи його вираження
- •64. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження
- •65. Односкладні речення та типи.
- •67. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •68. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •69. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення
- •70. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •71. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •72. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень
- •73. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень
- •74. Пряма мова. Непряма мова
- •75. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •76. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •77. Зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, зсув значення).
- •78. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •79. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •80. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів
- •81. Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.
- •83. Лексика української мови з погляду походження
- •84. Лексика української мови з погляду вживання
- •85. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго
- •86. Класифікації фразеологізмів (класифікація в.В.Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо)
- •87. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •88. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку
83. Лексика української мови з погляду походження
Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, чай, минути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лимон, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.Більшість сучасних українських імен осіб є також запозиченнями. Втративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Артем (здоровий, повний сили), Вікторія (перемога), Віталій (життєздатний), Марина (морська), Павло (малий). Від скандинавських народів прийшли до нас імена Гліб (нащадок бога) та Ігор (захисник). Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан. Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, люк, фон (бібліотека, бібліографія, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо. Специфічними, невластивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, ланцюг, солдат, майстер, сигнал. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор. Якщо слово не схоже на власне українське, то значення його також може підказати, звідки прийшло до нас це слово. Так, відомо, що музичні терміни наша мова запозичувала з італійської: анданте, акорд, композитор, піаніно, опера, соната, віолончель, соло, тріо, а назви предметів туалету, страв, побуту - переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, манжет, пюре, рагу. Багато саме французьких слів стали в українській мові незмінюваними, вони мають у кінці наголошені голосні: бюрó, купé, шасí, лотó, мантó, турнé, гофрé. Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення -ер, -ор, -аж, -анс: шофéр, режисéр, актóр, гарáж, тирáж. Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентельмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо. З англійської мови запозичено чимало спортивних і технічних термінів: матч, старт, фініш, теніс, хокей, футбол, аут, трест, тент. З німецької мови запозичувалися військові, технічні терміни: фронт, штат, штаб, шпигун, слюсар, рубанок, стамеска, клейстер. У сфері української науки, юриспруденції багато латинізмів: консиліум, акваріум, радіус, конус, конституція, еволюція, республіка, вектор, спектр. Терміни мореплавства прийшли до нас із голландської мови: флот, трос, трап, шлюпка, баркас, каюта, лоцман, бакен, матрос, гавань. На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають: а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство; г) префікси воз-, со-, перед-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.