76.Український мистецький авангард та його доля в 30-ті роки.

Поняття «український авангард» введено у вжитокпаризькиммистецтвознавцем А. Наковим для виставки, улаштованої в Лондоні 1973 року. Авангард є прямим породженнямновихритмівжиття, прискоренихтемпівзмін, величезних, емоційних та психологічнихперевантажень.

Україна була одним з першоджерел загальноросійського авангардизму, вона ж стала його останнім притулком. У Харкові навколо українського поета Семенка зібралися залишки радянської футуристичної армії. Його журнал «Нова генерація»(1927—1930)— останній голос радянського авангарду. Там співробітничали Асєєв і Маяковський, Брик і Третьяков, Шкловський і Матюшин, Ейзенштейн і Вертов, Татлін і Малевич, грузинські футуристи і численні європейські художники.

Авангарду було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі, Німеччині, Італії та ін. — тих державах, де перемогли тоталітарні чи фашистські режими. Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології, що виявлялося несумісним з мистецтвом. Додалося й те, що складність мови нового мистецтва унеможливлює офіційний контроль над інакомисленням.

77. Львів - центр культурного життя Західної України в міжвоєнний період. Стрілецький епос.

Період 1919–1939 рр. характеризується активною полонізацією краю, складним соціально-економічним становищем сільського населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Польська колонізація Галичини проводилась за рахунок вихідців з земель етнічної Польщі. У цих умовах розгорнулась активна підпільна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації та інших репресивних заходів. Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій: «Просвіта», «Рідна школа»,«Сільський господар» тощо — друкували газети: «Український Голос», «Вісти з Лугу», «Мета», «Назустріч», «Неділя», «Дажбог», «Жіноча Доля», «Нова Хата», «Діло», «Студентський Шлях», «Просвіта» та інші.Стріле́цькі пісні́ — пісні, створені в легіоні Українських січових стрільців 1914—1918 (маршово-бойові, жалобні, любовні й жартівливі). Головні творці стрілецьких пісень: Михайло Гайворонський, капельмайстер оркестри УСС, Роман Купчинський і Левко Лепкий. Стрілецькі пісні є в хорових і сольних обробках низки українських композиторів.

78. Літературні групи Галичини та їх представники в міжвоєнний період.

По-справжньому стрілецька епопея творилася у Львові вже у повоєнний чи, радше, у міжвоєнний період. Почалася вона з літературної групи "Митуса", яка виникла у Львові в 1922 р. і видавала журнал з такою самою назвою. Вона була, либонь, першою літературною групою на західноукраїнських землях у повоєнні роки. До неї увійшли вчорашні січові стрільці Василь Бобинський, Олесь Бабій, Роман Купчинський, Юрій Шкрумеляк. Вільна, незалежна Україна була мрією січових стрільців, за неї вони боролися і вмирали на фронтах Першої світової війни і з вояками польського генерала Галлера, захищаючи Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), проголошену 1 листопада 1918 р. Прагнення до свободи і незалежності, до створення своєї держави у злуці з усім українським народом було виявом прагнень українського населення Галичини. На жаль, проіснувала вона недовго, тільки один рік, випустивши чотири номери журналу з однойменною назвою. Але її роль у розвитку української літератури на західноукраїнських землях важко переоцінити. Вона була першою організацією у повоєнний час, яка проклала тісний міст між західноукраїнським і східноукраїнським берегами нашої літератури.

Письменники католицької орієнтації створюють наприкінці 1922 р., коли розпалася група "Митуса", угруповання "Логос". До нього входять молоді письменники Григор Лужницький (Меріям), Олександр-Микола Мох (Орест Петрійчук), Степан Семчук, Василь Мельник (Лімниченко) та Роман Сказинський. До "Логосу" приєдналися історик Теофіл Коструба, публіцисти Осип Назарук, Петро Ісаїв та ін. "Логосівці" ставили перед собою завдання активізувати культурно-освітню працю серед населення, яке важко переживало поразку визвольних змагань 1917-20 pp. Ця праця мала базуватися на національній та християнській ідеях. "На їхню думку, - пише сучасний дослідник "Логосу" Я. Грицков'ян, - будувати суспільні відносини в державі можна тільки на християнській основі, християнській філософії, бо лише вона дає змогу заспокоїти людські прагнення, діяти в єдності, доходити до стану гармонії. Основні пункти програми групи "Логос" поставали, отож, з опозиції до матеріалізму і комуністичних ідей, із прагнення діяти й творити згідно з католицькою етикою..."¹¹. Члени "Логосу" друкували свої твори також у видавництві "Добра книжка" (серія "Бібліотека "Логосу"). Як творче об'єднання "Логос" проіснував до 1930 p., а журнал "Поступ" - до 1931 р. Літературна творчість "логосівців" охоплює передусім поезію. В їх творах, як і в "митусівців", переважала поетика символізму, а основними мотивами були національно-патріотичні та мотив єднання з Богом. 

Нарешті, назвемо ще одну групу, що формувалася за трохи нетрадиційним принципом, - "Дванадцять" (1935-39). Як згадував її організатор, поет і журналіст Анатоль Курдидик, "це було таке собі клубно-товариське об'єднання молодих поетів і письменників, редакторів і журналістів, для яких не було місця в інших тодішніх, - назвім його сучасним терміном, - "естеблішментських" організаціях такого ж типу.

Друга світова війна, що почалася вступом радянських військ до Львова, перервала літературний процес, який складався протягом кількох десятиліть. Частина українських письменників емігрувала, частина залишилася в місті. Крім цього, у Львові було багато єврейських і польських письменників, і в 1939 р. створено львівську організацію Спілки радянських письменників України, організатором якої був Петро Панч.

79. Українське образотворче мистецтво Галичини: Іван Трупі,

Олекса Новаківський, Петро Холодний.

Надзвичайно багатим на імена було й українське образотворче мистецтво. He торкаючись творчості російських, польських, угорських та австрійських митців, які жили й творили в Україні або писали твори на українські сюжети, можна назвати багатьох національних художників, які відзначились у цей час. їхній високий творчий рівень засвідчили виставки. Перша з них відбулась у Полтаві в 1903 p. i присвячувалась відкриттю пам'ятника I. Котляревському. У ній брали участь відомі митці - Федір Кричевський, Сергій Васильківський, Павло Мартинович. Наступного року планувалася виставка у Чернігові, але її заборонив губернатор. Лише в 1906 p., теж у Полтаві, при відкритті Полтавського будинку земства провели чергову виставку. Земський будинок - чудова пам'ятка української наддніпрянської архітектури. Його було збудовано за проектом Василя Кричевського, а розписано й орнаментовано С. Васильківським. Його ж кращі полотна - «Ромадановський шлях», «Козак Голота», «Вибори полковника» - прикрашали зали будинку. 1909 р. Сергій Васильківський і Микола Самокиш видали чудовий «Альбом української старовини», в якому текст до малюнків написав видатний історик Дмитро Яворницький. У 1911 р. в Київському художньому музеї відкрилася чергова виставка українських художників з Галичини та Наддніпрянщини, де показали свої твори О. Мурашко, I. Труш, М. Івасюк, М. Самокиш, О. Сластьон, I. Їжакевич, О. Новаківський і багато інших. Багато талантів дала земля Західної України. Найвідоміший галицький художник Іван Трупі за життя намалював понад 6 тисяч різножанрових творів - портретів, пейзажів, натюрмортів, сюжетних полотен.

Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно. Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського представника краківської школи.

Петро Холодний — маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист, живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог, за фахом фізик-хімік. Після ліквідації УНР Петро Холодний разом з її урядом емігрував до Західної Галичини. Але вже в 1921 р. переїхав до м. Миколаїв на Львівщині, а в 1922 р. — і до самого Львова. В тому ж році за ініціативою емігрантів зі Сходу України у Львові був створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який очолив Холодний. Гурток об'єднував у собі художників, літераторів та архітекторів і проіснував до 1927 р. Львівський період був найбагатший у творчості Холодного. Тут він почав малювати ікони, виконував розписи стін і проектував вітражі. У 1931 р. у Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка робіт художника, на якій було показано більш ніж 350 експонатів за десять років його праці у Львові.

№80 Наука та освіта, преса і радіо, театр і кіно, образотворче мистецтво під час Другої світової війни.

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури і науки не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.

Наука

З початком війни відбулось об'єднання кількох інститутів Академії наук України, які були евакуйовані на Схід. Інститут електрозварювання АН УРСР, очолюваний відомим вченим Є. Патоном, досяг вагомих результатів у зварюванні корпусів танків Т-34, упроваджував цю технологію безпосередньо на 10 танкових заводах і 6 заводах, що виготовляли авіабомби. М. Стражеско інтенсивно працював над вивченням ранової інфекції і ранового сепсису. Усі свої знання і досвід віддавав лікуванню поранених воїнів хірург-офтальмолог В. Філатов, який очолював Український інститут очних хвороб, що перебував у Ташкенті.

Важливі завдання постали перед українською історичною наукою, яка була покликана роз'яснювати високі цілі визвольної війни, розкривати перед широкими масами героїчне минуле народу, його самовіддану боротьбу проти загарбників у різні періоди історії. За час евакуації було видано перший том чотиритомного підручника "Історія України" для вузів, що охоплював період з найдавніших часів до 1654 p., науково-популярний "Нарис історії України", перший том "Наукових записок" Інституту історії і археології України АН УРСР.

Освіта

У роки війни понад 30 українських вузів працювали в евакуації. Великим був внесок літераторів у мобілізацію людей на боротьбу з фашизмом. Близько 80 письменників, майже третина членів Спілки письменників України, пішли в діючу армію. Серед них М. Бажан, С. Голованівський, І. Гончаренко, Л. Дмитерко, А. Малишко, І. Муратов, І. Нехода, Л. Первомайський, М. Рудь, М. Стельмах, М. Упеник, П. Усенко та ін. Смертю хоробрих загинули 25 письменників, серед них О. Десняк, Я. Качура, К. Герасименко, М. Трублаїні, Д. Каневський, М. Шпак, Ю. Черкаський та ін. Від побіжних зарисовок і нарисів перших днів війни літератори перейшли до широкого висвітлення подій, поглибленого показу героїки війни. Зокрема, П. Тичина правдиво відобразив будні війни в поемі "Похорон друга". Визначною подією в літературному житті стала публікація поеми М. Бажана "Данило Галицький". Як і всі жанри літератури, набирає силу сатира, яка шукає свій тон, свої образи, що успішно слугували викриттю ворога. Поезія антифашистського спрямування стає покликом до боротьби з ворогом.

Преса. Радіо

Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 р. були евакуйовані у східні райони Росії. Українські видавництва об'єдналися в одне — Українське державне видавництво, яке працювало спочатку в Саратові, а пізніше в Москві. Воно випускало українську політичну і художню літературу, листівки, газети і журнали для бійців. Ним видано понад 850 назв книг, брошур, журналів, плакатів тиражем понад 15 млн примірників. У тилу ворога розповсюджувалися газети "Радянська Україна", "Література і мистецтво". Крім центральних свої газети видавали підпільні організації, партизанські об'єднання і загони. Особливого значення в умовах окупації набуло радіомовлення. Уже в листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові та "Радянська Україна" у Москві. У них працювали редакції останніх вістей, агітації і пропаганди, літературна, музична та ін. Щоденний обсяг мовлення становив 10 годин 5 хвилин, з урахуванням транслювання у різних програмах мовлення становило 12 годин 35 хвилин.

Театр та кіно

Десятки українських театральних колективів, ансамблів, артистичних бригад несли своє мистецтво фронтовикам, надихаючи їх на боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка послав на фронт 22 бригади, які дали 920 концертів, Запорізький ім. М. Заньковецької — три бригади, які показали 214 вистав і концертів, Київський драмтеатр ім. І. Франка здійснив на фронті 206 вистав і концертів. Глибокого патріотизму було сповнене українське кіномистецтво. Українськими кіномитцями в цей період було створено кілька високопатріотичних художніх фільмів, бойових кінозбірників. Зокрема Київська кіностудія поставила фільми "Олександр Пархоменко" Л. Лукова, "Як гартувалася сталь" М. Донського, "Партизани в степах України" І. Савченка. Вищим досягненням в умовах війни став фільм "Райдуга" М. Донського за сценарієм В. Василевської. Ця картина одержала багато призів і серед них "Оскар" — премію Академії кіномистецтва США. Цей фільм у 1946 р. удостоївся Державної (Сталінської) премії. Провідними темами у творчості композиторів періоду війни були патріотизм, віра в перемогу над ворогом. Найбільшу увагу вони приділяли створенню масової бойової пісні. Лише за два перших місяці війни київські композитори створили понад 40 пісень і кілька похідних маршів.

Образотворче мистецтво

Умови воєнного часу вимагали перебудови всього художнього життя, підвищеної уваги до агітаційно-масових форм. Бригади художників виїжджали на фронт, заводи, у колгоспи, вели активну художню пропаганду і збирали матеріали для майбутніх творів. Кореспондентами фронтових газет, авторами бойових листків були О. Будников, М. Огнівцев, П. Пархет. Багато художників працювали безпосередньо у військових частинах, у редакціях фронтових газет, зі зброєю в руках боролися проти ворога. Нелегкими шляхами війни пройшли відомі українські художники І. Макогон, С. Григор'єв, С. Єржиковський, О. Любимський та майбутні майстри українського образотворчого мистецтва В. Бородай, В. Задорожний, І. Гуторов та ін. Смертю хоробрих полягли в боях за батьківщину скульптори Б. Іванов та Г. Пивоваров, живописці Ф. Кличко, П. Сударик, О. Нестеренко, графіки В. Нерубенко, Л. Вербицький, П. Горілий. З усіх жанрів образотворчого мистецтва в цей період найінтенсивніше розвивається графіка. Тут перше місце посідають агітаційні види — плакат і сатиричний малюнок. У сатиричних жанрах працювали художники К. Агніт-Скледзевський, В. Гливенко, О. Козюренко, В. Литвиненко. їхні сатиричні плакати не лише викликали сміх, а й утверджували впевненість у розгромі фашизму.