5.Основне питання філософії.

Основним питанням філософії головним чином з точки зору діалектичного матеріалізму є відношення свідомості до буття (об’єктивної дійсності) та духовного до матеріального. Матеріалісти вважають одержувані людиною знання, котрі найповнішою мірою відповідають об’єктивній реальності, цілком адекватним віддзеркаленням об’єктивної дійсності, ідеалісти – ж, визнаючи у тій чи іншій мірі пізнавальність світу, ототожнюють віддзеркалювану у свідомості реальність з духом, у випадку – ж заперечення ними пізнавальності світу вони примикають до агностицизму чи до філософського скептицизму, інколи межуючи навіть з відвертим соліпсизмом.

Духовність з точки зору матеріалістів – властивість організованої особливим чином матерії, з погляду – ж ідеалістів усе є якраз навпаки – матерія є віддзеркаленням абстракції – надприродної свідомості, Вищого Розуму, Першопричини, тощо. Ідеалістична філософія поділяється на об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм. Згідно з об’єктивним ідеалізмом, першооснова буття – безликий універсальний вселенський Дух; за суб’єктивним ідеалізмом (соліпсична концепція буття) – уся доступна нашому спостереженню реальність є лише віддзеркаленням людської свідомості.

Зважаючи на велику різноманітність філософських уявлень про концепцію буття, можливість та адекватність світосприймання, існує цілком реальна можливість заблукати у цьому конгломераті теорій, тому основне питання філософії слід вважати першочерговим, крім того, вибір стежки надання відповіді на це питання виявляє приналежність людини до тієї чи іншої філософської течії. Найбільш відповідним об’єктивній реальності, тим, що найбільш адекватно віддзеркалює її, є світобачення, відоме як свідомий реалізм: У той час коли ідеалісти, сприймаючи щось як незаперечний наслідок дії невідомих потойбічних сил, помиляючись так само як й матеріалісти, котрі те саме сприймають як цілком закономірний наслідок тих чи інших цілком з’ясовних причин, реалісти можуть сприймати те саме як наслідок сукупності тих чи інших причин, виступаючи у ролі своєрідних третейських суддів поміж різними філософськими куренями. З точки зору реалізму відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, так само як й одні й ті самі фізичні та інші закони не можуть бути придатними за інших умов, адже, приміром, згідно з теорією відносності існують й інші реальності, інші виміри з іншими законами буття, тощо. Окрім звичного нам матеріального буття є речі, котрі можуть існувати лише у сфері ідеального, а іноді їх існування обмежується виключно свідомістю.

Числа, думки та зміст символьних позначень – речі надзвичайно високої абстракції. Хоч немає сумнівів у об’єктивності існування цих речей, їх виключно ідеалістичне буття виявляють примат ідеального перед матеріальним, з іншого боку, поняття суті ідеальних речей входить у поняття субстанції, духовної матерії, отже, як висновок, відповідь на основне питання філософії не може бути цілковито однозначною, адже вона найпершим чином залежить від того, що саме мається на увазі під поняттям матеріальної субстанції. Відповідь на основне питання філософії, котре надає діалектичний матеріалізм, ґрунтується на упевненості в абсолютності й незмінності матеріальної субстанції, але така упевненість не має під собою твердого підґрунтя, адже, як виявилось, елементарні частинки, „цеглинки” атомів – протони, нейтрони, електрони, тощо, складаються з кварків, а останні є не чим іншим, аніж згустками енергії.

Чиста енергія – поняття вельми абстрактне, ідеальне, отже, ідея – чиста енергія – є основою буття будь – якої відомої матерії. Як відомо, енергія у будь – якому вигляді не може існувати сама по собі, не переходячи зрештою у якісну зміну матерії, отже, існування кварків можливе лише за умови наявності у енергії, котра є їх суттю, інформації про форму свого буття. Фактично, можна твердити, що, оскільки усі атоми побудовані з кварків, які є згустками насиченої інформацією енергії, уся фізична матерія складається з ідеї буття, але ця – ж фізична матерія є передумовою буття свідомості, крім того, між мисленням та матерією є ще й зворотній зв’язок, адже свідомість, маючи певну ступінь самостійності буття у відриві від зовнішнього об’єктивного світу, у свою чергу генерує ідеї, які згодом шляхом екстраполяції на матеріально – духовну дійсність, відповідним чином змінюють її.

Буття за визначенням – категорія широкої абстракції, тож ототожнення буття з матерією та об’єктивною реальністю не є розважним. Усе, що існує, поза залежністю від категорії, до якої воно належить, знаходиться у сфері буття, отже, буття не може обмежуватись матерією, втім, твердження у об’єктивності існування лише матерії має у собі раціональне зерно, адже поряд зі звичною матерією, яку можна сприймати на дотик, запах, смак, тощо, існує й духовна матерія, адже, приміром, ніхто не сумнівається у реальності думок, понять, тощо. Поняття, думки, алегорії, ідеї – це сфера об’єктивно – ідеальної матерії. Річ, яка існує у об’єктивній реальності, є такою, що існує поза залежністю од існування реципієнта, який знає про існування тієї чи іншої речі чи існування якої є найбільш очевидним й безперечним саме для нього.

Зрештою, основне питання філософії – така – ж ідея, як й усі інші. Щодо застосовності основного питання філософії на практиці, слід зазначити, що у повсякденних розмовах не надто приділяється увага до категоріальної приналежності об’єкту розмови, поряд з тим ця приналежність враховується майже на підсвідомому рівні. У розмовах, повсякденних й будь – яких інших, поняття (ідея) предмету розмови ототожнюється з об’єктивним предметом, втім, інакше бути й не може, адже, приміром, кажучи про дерево, ми оперуємо його ідеєю, яка згодом у поєднанні з іншими ідеями може екстраполюватися у об’єктивну зміну цього дерева як матеріального предмету. Адекватність відповіді на основне питання філософії визначається передумовами сфери оцінювання, максимально наближеними до об’єктивної реальності.