22. Основні відмінності Темного Романтизму від теорії Трансценденталізму Емерсона. Категорії гріха, антропоморфного зла та самодеструкції. Потрактування феномену Природи темними романтиками.

Темний романтизм – піджанр, який виник із трансценденталізму – філософського руху, який набув популярності у 19 ст. в Америці. Праці в дусі темного романтизму писалися під впливом трансценденталізму, але вони не повністю підкорені ідеям трансценденталізму. Такі роботи набагато менш оптимістичні, ніж трансцендентальні тексти про люooдство, природу і божественність. Найвідоміші представники темного романтизму: Едгар Аллан По, Натаніель Готорн, Герман Мелвілл, Емілі Дікінсон та італійський поет Уго Фосколо.

Термін темної романтики походить з песимістичного характеру жанру і впливу на нього романтичного літературного руху. Зародження темного романтизму в середині дев'ятнадцятого століття було реакцією на трансцендентальний рух Америки. Трансценденталізм виник в Новій Англії серед інтелектуалів, таких як Ральф Уолдо Емерсон, Генрі Девід Торо і Маргарет Фуллер, і знайшов широку популярність з 1836 по кінець 1840-х років. Рух мав вплив на американську культуру, в тому числі й літературу, оскільки письменники росли в атмосфері трансцендентального часу і були під впливом трансцендентальних ідей. Деякі, в тому числі По, Готорн і Мелвілл, вважали трансцендентальні переконання занадто оптимістичними і егоїстичними і внесли зміни в прозі і поезії. Ці роботи зараз складають піджанр, який отримав назву «темний романтизм».

По-перше, темні романтики набагато менш упевнені в тому, що досконалість – вроджена якість людства, як вважає трансценденталізм. Згодом, темні романтики зображують людей, як схильних до гріха і самознищення, а не як таких, які від народження володіють божественністю і мудрістю. Томпсон описує цю незгоду, заявивши, що в той час як за трансцендентальною думкою божество в світі іманентне, темні романтики зображують антропоморфне зло у вигляді сатани, чортів, привидів, вампірів і упирів.

По-друге, хоча й обидві групи вважають, що природа сповнена глибоко духовної сили, темний романтизм розглядає його в набагато більш зловісному світлі, ніж трансценденталізм, який бачить природу божественним і універсальним органічним посередником.

Саме тому для темних романтиків природний світ темний, гнилий і таємничий, коли він розкриває людині істину, його одкровення є пекельним злом. Нарешті, в той час як трансценденталізм пропагує соціальні реформи у разі необхідності, роботи темного романтизму часто показують невдачі окремих особистостей у спробах внести зміни на краще. Томпсон, підводячи підсумок характеристики жанру, писав, що нездатність занепалої людини повністю осягнути світ нагадує про інший, надприродний світ, постійне нерозуміння непояснених метафізичних явищ, схильність до, здавалося б, порочного чи аморального вибору, почуття безіменної провини поєднане з підозрою, що зовнішній світ – всього лише оманлива проекція розуму, – ось основні елементи в баченні людини темними романтиками, які є протилежними романтичній думці.

У зрілому американському романтизмі переважають драматичні, навіть трагічні нотки, відчуття недосконалості світу і людини (Н. Готорн), гіркий скепсис і трагічне сприйняття людського існування (Е. По, Г. Мелвілл), що було викликане глибоким незадоволенням нації тогочасним станом розвитку країни (на півдні зберігалось рабство, на заході поряд з героїзмом першопоселенців тривало варварське знищення корінного населення материка – індійців та хижацьке розграбовування природних багатств).

Саме тут слід шукати корені глибокого розчарування дійсністю митця-романтика Н. Готорна, а звідси притаманні романтизму прагнення письменника до «життя духу», бурхливих почуттів, що долають будь-які перешкоди, їх гіперболізація, незвичайність в обставинах, характері, зовнішності героя. Як правило, його персонажі героїчно змагаються з природними стихіями або жахливими людськими злочинами.