2. Порівняльна характеристика класно-урочної і модульної систем навчання.

Суть класно-урочної системи навчання, як відомо, полягає у розподілі учнів на стаціонарні класи (25-30 осіб) та реалізації комплексу навчальних програм, кожна з яких складається з розділів, що поетапно викладаються на 45-хвилинних уроках під керівництвом учителя, який і визначає навчальні досягнення учнів. Простота організаційної структури й управління, висока інформаційність та економічність є передумовами широкого використання класно-урочної системи протягом кількох століть у багатьох країнах світу. Проте можна констатувати, що класно-урочна система має низку істотних вад, зокрема:

1. переважання колективної і групової рботи над індивідуальною, чітко спланованою та органіованою;

2. відносна пасивність учнів у навчанні і нераціональне використання часу на уроках;

3. неспроможність учнів глибоко осмислити виучуваний матеріал через нагромадження, нечітку структурованість, переважання пасивного сприймання інформації над активним, громіздкість домашніх завдань;

4. обмеженість діалогічного спілкування вчителя і учнів на уроках, спричинена великою наповнюваністю класів, репродуктивністю міжособистісних контактів між учасниками навчального процесу, що психічно виснажує їх;

5. недотримання принципу наступності у виховній діяльності сім’ї, школи, громадськості, що призводить до формування подвійної моралі в учнів, негативних рис характеру;

6. слабка соціально-психологічна стимуляція творчих компонентів мислення внаслідок інформаційно-наукового перевантаження навчального процесу, що не дає змогу реалізувати інтелектуально-особистісний потенціал учнів, передусім здібних і обдарованих[63; 28].

Недостатній розвивальний вплив класно-урочної системи на особистість учня як суб’єкта навчального процесу вимагає створення змінного, високо розвивального навчального простору (середовища), де учні не обмежені інформаційними межами програми, однотипними формами навчальної діяльності, стінами шкільного класу.Низка дослідників стверджує, що функціонування такого середовища може забезпечити модульне навчання, яке зародилось наприкінці 60-х років.

Щоб позбутися вад традиційного шкільного навчання, у системі модульного навчання мають бутистворені такі умови:

• змістовно навчальний процес організовується за відповідними проблемно-модульними програмами, які, розкриваючи соціально-функціональну роль кожного, чітко визначають психолого-дидактичний зміст спільної діяльності вчителя і учнів на тому чи іншому етапі функціонування навчального модуля;

• модульно-розвивальний процес повністю технологізований на рівні окремого навчального предмету (сукупність навчальних модулів), змістового модуля (шість основних педагогічних технологій) і міні-модуля (30-, 25- чи 20-хвилинненавчальне заняття з чітко визначеною системою проблемно-діалогічних методів);

• зменшено щоденні навчальні навантаження на учня (замість 5-7 предметів учень готує і вивчає 2-3);

• впроваджено гнучкий розклад і скорочено урок до 30 хвилин.

• за допомогою спеціальних психолого-педагогічних заходів гармонізується система особистісної адаптованості учнів від 1-го до 11-го класу.

• оптимізовано індивідуальний пізнавально-регуляційно-ціннісний процес розвитку розвитку кожного учня, оскільки навчання розпочинається з формування внутрішньої пізнавальної мотивації і через нормотворчість завершується рефлексивним осмисленням себе ісвоїх можливостей у реальному світі.

• технологізовано і дидактично нормовано професійну діяльність учителя завдяки чіткій логічній послідовності завершеної сукупності етапів функціонування навчального модуля, змістової психолого-педагогічної характеристики кожного з них, що дозволяє в деталях проектувати організацію навчально-виховного процесу у формах розвивальної педагогічної взаємодії на матеріалі будь-якого навчального предмета[51; 9].

Проаналізувавши дослідження, проведене Дж. Расселом і доповнене І.Прокопенко, П. Юцявічене, Е. Стоунсоном та іншими, пропонуємо порівняльну таблицю класно-урочної і модулної системи за різними критеріями.

Класно-урочна система	Модульна система
Мета навчання
Засвоєння знань і формування умінь з основ наук та головних видів людської діяльності шляхом поєднання дида-ктично визначеного змісту, 45-хвилин-ного уроку, пояснювально-ілюстра-тивного способу викладання та суб’-єктивного оцінювання вчителем до-сягнень учнів.	Оптимізація психосоціального зро-стання вчителя і учня за допомогою технологічно повноцінного функці-онування сукупності навчальних мо-дулів, кожний з яких змістовно ви-значається проблемно-модульною про-грамою певного курсу, організаційно реалізується ієрархія 30-хвилинних міні-модулів, результативно визна-чається об’єктивними і суб’єктивними засобами оцінювання.
Зміст навчання
Визначається навчальними планами, програмами і підручниками, що від-творюють соціально значущу мережу наук та їх основний зміст, а також незначну частину найвагоміших видів діяльності, що забезпечує преважно технократичну науково-пізнавальну підготовку молоді.	Визначається експерементальним навчальним планом, що рівноцінно поєднує соціально-культурний досвід різних наук та основних галузей соціальної практики, і проблемно-модульними навчальними програмами, які складаються з наукових проектів навчального модуля, сценаріїв інва-ріантних технологій повноцінного модульного процесу.
Форми навчання
Урок, який характеризується 45-хви-линним відрізком навчального про-цесу; проводится з постійним складом учнів – класом та змістовно визна-чаєтся у кожному класі навчалними планами і програмами.	Модуль або міні-модуль – 30, 25 або 20-хвилинний часовий відрізок органі-зації навчального процесу, впроваджується із середніми (до 35 осіб) або невеликими (до 15 осіб) групами.
Методи навчання
Переважають пояснювально-ілюстра-тивний і репродуктивний методи, що призводить до гіперболізації знань, умінь і навичок і нівелюванні нормо-творчої, ціннісно-естетичної і вну-трішньо самоактуалізованої діяль-ності.	Ієрархія методів, виявляється на рівні: дидактичного модуля, змістового мо-дуля, міні-модуля. Використовує систему проблемно-діалогічних моду-лів (проблемний виклад, демон-страційний експеримент, навчальний диспут, дискусія, сюжетна гра, продуктивний діалог, евристична бесіда, ділова гра).

Можна виокремити сім фундаментальних нововведень модульної системи у практику шкільного навчання, а саме:

1. пропонується нова світоглядна доктрина місця і ролі освіти в національному державотворенні, культурній розбудові демократичного суспільства, що знаходить наукове обгрунтування в соціально-культурній парадигмі освіти;

2. обстоюється просторова модель проектування змісту навчальних курсів на базі державних освітніх стандартів, що дає змогу не просто викладати зміст предметів у координатах «знання-уміння», а й проектувати соціально-культурний прстір навчальних курсів у координатах «знання-норми-цінності»;

3. розширюється коло професійних функцій педагога, до яких, крім традиційних, додаються уміння бути носієм і виробником етнонаціонального досвіду, культурних норм і морално-етичних цінностей;

4. визначається нова соціально-психологічна роль учня у шкільному житті, де він є рівноправним партнером нормативно окресленої розвивальної взаємодії і має право вільно діяти в межах певного культуротворчого поля, повно реалізуючи власну пошукову активність і самостійність;

5. диференціюється спільна освітня діяльність вчителя і учня за різновидами її змістового наповнення на психолого- педагогічний, навчально-предметний, методично-засобовий, серед яких перший є визначальним в організації керованого модульного навчання;

6. здійснюєтся докладний опис цілісного циклу модульного процесу як його наукове проектування і мистецтво практичної реалізації, що взаємозалежно відображає закономірності наукового пізнання і мистецької діяльності;

7. конкретизується багатоваріантна технологічна схема втілення цілісного модульного процесу за допомогою проблемно-модульних навчальних програм як інноваційно повноцінного програмно-методичного забезпечення модульної системи навчання, що створюється в ході фундаментального соціально-психологічного експерименту [34; 58].