49.Наведіть основні ознаки олігополії.
Якщо монополістична конкуренція – це модель ринку, коли «багато конкуренції і мало монополії», то олігополія – як раз протилежний випадок. Тобто це ринкова модель, коли невелика кількість великих за розміром фірм виробляють основну частку продукції певної галузі. Розглянемо її.
Характерні риси олігополістичного ринку
характерною рисою олігополії є малочисельність фірм у галузі. Про це говорить етимологія самого поняття «олігополія» (грецьк. «олігос» - де-кілько, «полео» - продаю). Як правило, в олігополістичній галузі можуть домінувати від трьох до двадцяти великих фірм;
продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним (сталь, алюміній), так і диференційованим (автомобілі, цигарки).
олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва;
вступ нових фірм на ринок майже обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку монополії, але бар’єри входу-виходу ті самі. Найвагомішим з них вважається економія на масштабі виробництва;
оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідної продукції досить значна, кожен з них теоретично може проводити самостійну цінову політику;
але, приймаючи економічні рішення, олігополістичні фірми вимушені враховувати можливу відповідну реакцію з боку конкурентів. Звідси головною рисою олігополії є загальна взаємозалежність фірм.
Таким чином, принциповою відмінністю олігополії від інших ринкових моделей є те, що незначна кількість фірм дає можливість кожній проводити свою власну цінову політику, але велика взаємозалежність не дозволяє їм скористуватись цією можливістю.
Загальна взаємозалежність проявляється як за умов загострення конкурентної боротьби, так і у випадку домовленості з іншими олігополістами, коли виникає тенденція перетворення галузі в чисто монопольну. Загальна взаємозалежність ускладнює передбачення відповідної реакції конкурента та унеможливлює розрахунок попиту та граничного доходу для олігополіста, а тому точний прогноз щодо визначення ним ціни та обсягів виробництва неможливий.
Проте це не означає, що олігополістичний ринок взагалі не піддається дослідженню.
50.Розкрийте сутність теоретичних моделей олігополії. Олігополістична взаємозалежність і еволюція способу дій учасника ринку.
В економічній теорії розроблено ряд моделей, які пояснюють ринкову поведінку олігополістичних фірм в залежності від того, які припущення вони мають відносно можливої реакції з боку конкурентів. Розглянемо найпоказовіші з них. Олігополія, не заснована на таємній домовленості. Модель дуополії А. Курно (1838 р.). Сутність моделі А. Курно полягає у тому, що кожний з конкурентів (а їх два) визначає множину оптимальних для себе обсягів пропозиції при усіх можливих обсягах пропозиції іншого. Припустимо, що фірми А і В виробляють однорідний товар, знають криву ринкового попиту і приймають свої рішення стосовно випуску продукції одночасно. Кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. У міру зростання обсягу виробництва конкурента фірма А скорочує обсяг свого виробництва (крива QА на рис.10.3). В той же час фірма-конкурент В може провести аналогічний аналіз, відобразивши свою реакцію на поведінку першої фірми (крива QВ на рис. 10.3).
Рис. 10.3. Рівновага ринку в моделі Курно
Як бачимо, рівноважний рівень обсягів виробництва знаходиться в точці К на перетині кривих реагування QА і QВ (рівновага Курно). У цій точці припущення кожної фірми про обсяг виробництва іншої виявилися правильними.
Якби фірми змогли домовитися про обсяги випуску та поділ прибутків, то сумарний обсяг випуску фірм розташувався б на контрактній кривій (показана пунктирною лінією на рис.10.3) і став постійним.
Привабливим у моделі А. Курно є те, що вона може бути поширена на ринки з більшою кількістю фірм, а також те, що вона доводить: рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до ціни, яка дорівнює граничним витратам, тобто до конкурентної.
Суттєвим недоліком даної моделі є вихідне положення, що конкуренти фірми не відреагують на її зміни ціни і обсягу випуску.
Модель ламаної кривої попиту Р. Холла, К. Хітча та П.Суізі (1838 р.). Ця модель була наближена до реальної дійсності, так як базувалась на припущенні, що конкуренти олігополістичної фірми підтримають будь-яке зниження її ціни, але не стануть наслідувати її підвищення.
В моделі олігополістична галузь представлена трьома рівноцінними фірмами А, В та С. Кожна з фірм має однакову частку на ринку, і вони не погоджують свої ціни через пряму чи таємну змову. У цьому випадку характер кривої попиту буде залежати від того, чи стануть інші члени олігополістичного ринку дотримуватись цінової політики фірми А, чи проігнорують її.
Якщо фірми В і С, які входять в олігополію разом із фірмою А, будуть вирівнювати свої ціни разом з фірмою А, то зниження цін фірмою А призведе до невеликого зростання обсягу її продажу, фірми В і С вчинять так само, і структура ринку не зміниться (крива D1 на рис. 10.4).
Якщо ж відбудеться підвищення цін, то зниження обсягу продажу для кожної з фірм буде також помірним. Інша можлива реакція полягає в тому, що фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, зроблену фірмою А, в цьому випадку при зниженні цін фірма А забезпечить розширення обсягу продаж за рахунок своїх конкурентів, змінивши тим самим структуру ринку.
Рис. 10.4. Модель ламаної кривої попиту
Навпаки, якщо фірма А підвищить ціну, вона буде витіснена з ринку і втратить багато покупців, які переключаться на продукцію фірм В і С, оскільки вона дешевша (крива D2 на рис. 10.4).
Найбільш логічними діями фірм В і С є, вочевидь, вирівнювання цін при зниженні їх фірмою А для недопущення втрати позицій на ринку і ігнорування підвищення фірмою А цін для захоплення її ринкового простору. Крива попиту в цьому випадку набуває вигляду ламаної (рис. 10.4).
Однак, ґрунтуючись лише на ламаній кривій попиту не можливо пояснити, чому ринкова ціна встановлюється саме на рівні Ре. Крім того, висновок про незацікавленість олігополістичних фірм у зміні ціни не завжди збігається з реальністю: ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання. Тому вивчення моделі поведінки виробника на олігополістичному ринку має доповнюватися аналізом можливості до змови кількох продавців.
Олігополія, заснована на таємній змові. Фірми, які діють у рамках олігополістичного ринку, прагнуть до створення системи зв’язків, яка б дозволяла координувати поведінку в загальних інтересах. Однією з моделей такої координації є таємна змова. Вона повинна бути таємною, оскільки узгоджені дії виробників у сфері ціноутворення у більшості країн заборонені законом. Таємна змова відбувається тоді, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподілити ринки чи якимось іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Якщо олігополістичні фірми стикаються з однаковими умовами формування попиту і витрат, то вступивши в таємну змову, вони за економічною сутністю виступають у якості чистої монополії. Прагнення олігополістів до кооперативної поведінки сприяє утворенню оформлених угод типу картелів. Якщо законодавством країни такі угоди не заборонені, то картель може бути легальним.
Картель – це об’єднання фірм, які погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів випуску, ніби вони злилися в чисту монополію. Утворення картелю вимагає вироблення спільної стратегії, установлення квот для кожного учасника і створення механізмів контролю за виконанням прийнятих рішень. Установлення єдиних монопольних цін підвищує дохід всіх учасників олігополістичного об’єднання, але їх зростання досягається шляхом обов’язкового зниження обсягів продажів. В результаті у кожного учасника картелю виникає спокуса одержати подвійний виграш: продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо подібного роду опортуністична поведінка стане загальною, то картель розвалиться.
Слід зауважити, що таємна змова не може бути тривалою. Високий рівень прибутків і монопольна ціна залучають у галузь нових виробників, що, в свою чергу, сприяє загостренню конкуренції. Ще однією з поширених моделей кооперативної поведінки олігополістичних фірм вважають лідерство в цінах..
Лідерство в цінах полягає в тому, що зміни в довідникових цінах оголошуються певною фірмою, яка визначається лідером усіма іншими фірмами, що слідують їй в ціновій політиці.
Розрізняють три типи цінового лідерства: лідерство домінуючої фірми, таємна змова про лідерство та барометричне лідерство.
Лідерство домінуючої фірми – ситуація на ринку, коли одна фірма контролює не менше 50 % виробництва, а решта фірм надто мала, щоб справляти вплив на ціни шляхом індивідуальних цінових рішень.
Таємна змова про лідерство, на відміну від попереднього типу, часто не забезпечує досягнення високого рівня цін. За лідером не завжди слідують, оскільки він не має змоги змусити інших учасників олігополістичного ринку до спільних дій. Часто барометричні лідери свої функції де-юре. Вони оголошують довідникові ціни, але фактичні ціни, що встановлюються іншими фірмами, відрізняються від оголошених.
Іншим засобом підтримання «дисципліни» в олігополістичній галузі, коли встановлюються або змінюються ціни, проявляється в ціноутворенні «правило великого пальця». Всі фірми використовують одну і ту ж формулу ціноутворення – витрати плюс норма прибутку. Наприклад, Дженерал Моторс тривалий час виходила в ціноутворенні з необхідності отримання 15 % прибутку на вкладений капітал після сплати податків. В результаті використання однакових методів ціноутворення поведінка конкурентів стає більш передбачуваною.
В цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки (рис.10.5). Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, що виробляє олігополістична фірма.
Рис. 10.5. Формування олігополістичної ціни по методу «витрати плюс»
Нормальний процент надбавки залежить від еластичності попиту на товар: чим вище еластичність, тим звичайно його величина нижче.
Цей метод добре сполучається з таємною змовою. Якщо олігополісти мають хоча б приблизно однакові витрати, то достатньо погодити відсоток надбавки до них (5 чи 10 %), щоб фактично проводити узгоджену політику цін.