34. Поняття про сприймання. Закони сприймання.

Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відо­бражуваного. На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі власти­вості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не влас­тивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. «Сприйняття - це реконструкція світу», - стверджу­ють вони. Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й по­вільними. Ілюзія - це спотворення відображення дійсності. Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про: • зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.); • слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.); • тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття: • простору; часу; руху; • предмета; мови; музики; • людини людиною. Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмис­лене та більш чи менш повно може бути висловлене словами. Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше. Вибірковість сприйніття залежить як від об’єктивних властивостей предметів, так і від суб’єктивної установки, зокрема від аперцепції. Фізіологічні основи сприйняття за І. П. Павловим, це - «рефлекс на співвідношення», де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідно­шення між подразниками. Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні. Спостереження - це умисне планомірне сприйняття, здійснюва­не з певною, ясно усвідомленою метою.

Основні умови успішного спостереження - ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення.

Спостереження як форма діяльності тісно пов'язана з орієнтуван­ням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації.

35. Поняття про пам'ять. Роль та місце пам’яті в системі психічних процесів.

Пам'яттю називається запам'ятовування, збереження та наступ­не відтворення індивідом його досвіду. Вона забезпечує єдність і цілісність людської осо­бистості. Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, придбання знань, формування умінь і навичок. Без пам'яті неможливе нормальне функціонування ні особи, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людина виділилася з тварин і досягла тих висот, на яких вона зараз знаходиться. Та і подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції немислимий. Пам'ять є у всіх живих істот, але найвищого рівня свого розвитку вона досягає у людини. Таких мнемічних можливостей, якими володіє вона, не має ні в ніякої іншої живої істоти в світі. У долюдських організмів є тільки два види пам'яті: генетична і механічна. Перша виявляється в передачі генетичним шляхом з покоління в покоління життєво необхідних біологічних, психологічних і поведінкових властивостей. Друга виступає у формі здібності до навчання, до придбання життєвого досвіду, який інакше, як в самому організмі, ніде зберігатися не може і зникає разом з його відходом з життя. Можливості для запам'ятовування у тварин обмежені їх органічним устроєм, вони можуть пам'ятати і відтворювати лише те, що безпосередньо може бути придбане методом умовно-рефлекторного, оперативного або вікарного навчання, без використовування яких би то не було мнемічних засобів.