23. Характер особистості. Природні і соціальні передумови його формування.

Характер- це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості. Щоб бути рисою хар-ру, риса особистості має бути: досить виразною; досить тісно пов’язаною з іншими рисами хар-ру в одне ціле; систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах.

Характер – індивідуальне співвідношення найбільш стійких, суттєвих властивостей особистості, які проявляються в поведінці людини:

а) у певних її стосунках:

з собою (критичність, вимогливість, самооцінка тощо);

з іншими людьми (індивідуалізм, колективізм, альтруїзм, егоїзм, доброта, жорстокість, ввічливість, грубість тощо);

б) у ставленні її:

до праці (працелюбство, лінь, акуратність, неакуратність, відповідальність, безвідповідальність, організованість тощо);

до об’єктів навколишнього світу (працелюбство, лінь, акуратність, відповідальність, організованість тощо);

в) в характері відображаються вольові (дисциплінованість, рішучість, готовність долати перешкоди тощо), емоційні (стриманість, грубість тощо) та інші якості особистості.

Характер – це сплав уроджених якостей нервової системи з набутими в житті індивідуальними властивостями.

Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості сформованих у них міжособистісних відносин багато в чому залежить формування тих або інших рис характеру індивіда – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. Природні і соціальні передумови характеру

Соціальної зрілості індивід досягає, володіючи системою рис характеру, що склалися. Цей процес протікає непримітно, і людині здається, що такою, як зараз, вона була завжди. Так виникає думка, що риси людського характеру дані їй від природи, є природженими. Твердження це є вельми поширеним: «він від природи боягуз і негідник», або «схильність до брехні - його природжена властивість», або навіть «спадковість у нього така - в дядька пішов». Дійсно - в одній сім'ї, в одних неначе умовах виховуються два брати. Різниця між ними усього два-три роки, і в одній школі вчаться, і батьки до них, загалом, однаково відносяться, а хлоп'ята у всьому різні, характером анітрохи один на одного не схожі. Звідси недалеко до висновку, що характер даний людині від народження.

Людина народжується з різними особливостями функціонування головного мозку, ендокринної системи. Ці особливості не психологічні, а фізіологічні, але вони виступають як перші причини того, що одні і ті ж впливи на дітей можуть викликати різний психологічний ефект. Вони визначають умови, в яких буде розвиватися психіка особистості.

У своїй свідомій організованості і цілеспрямованості виховання, спілкування вихователя з тими, хто виховується має в своєму розпорядженні ряд найважливіших засобів впливу: відповідну організацію поведінки, повідомлення знань, що формують світогляд, особистий приклад.

Спілкування створює передумови і для самостійної роботи людини над своїм характером. У процесі спілкування, впливаючи на людей і зазнаючи впливу з їх сторони, людина пізнає інших і випробовує на практиці значення різних характерологічних рис. Це пізнання інших людей призводить до самопізнання, практичній оцінці характерологічних властивостей інших людей, яка регулюється моральними представленнями, до самооцінки і самокритиці. А самопізнання, порівняльна самооцінка і самокритика служать передумовою і стимулом для свідомої роботи людини над своїм характером.

Спостереження, які є у кожної людини над людьми, що знаходяться тривалий час в полі її зору, можуть щокроку виявити випадки дуже серйозної, іноді корінної перебудови характеру, що вже намітився. Характер формується в житті, і протягом життя він змінюється.