Античний матеріалізм та ідеалізм:

У Стародавній Греції  покладено початок - і відразу ж у завершеній, класичній формі! - таким типам філософських шкіл, як  матеріалізм та ідеалізм.

 

Матеріалістичні погляди  Демокріта і його послідовників;

      Уже філософи мілетської школи, як те ми вже бачили, стояли на позиціях стихійного матеріалізму.  Один з найбільших знавців античної філософії, німецький професор Е. Целлер (E.Zeller)[1814-1908], установив, що "9/10  усіх філософів античності були матеріалістами і тільки  1/10 з них поділяли погляди платонівського спіритуалізму" (ідеалізму)”.

Найбільш чітко й випукло матеріалістичний світогляд викладено у творчості Демокріта з Абдер (460 - 370). Для всього періоду Стародавної Греції Демокріт був найбільш освіченою людиною. Гегель і Маркс називали його енциклопедичним розумом Греції.

Демокріт учив, що увесь світ, всі його предмети і явища складаються з атомів і порожнечі. З'єднання атомів веде до  появи (народження), а їхній  розпад  - до зникнення (смерті)  предметів. Атоми - вічні, неподільні^[12], незмінні; найдрібніші елементи матерії. Демокрітове розуміння атомів проіснувало більше двох тисячоліть, аргументувалося науковим авторитетом Ісака Ньютона і дійшло аж до Менделєєва й Ейнштейна, а у філософському плані - до В.І. Леніна.

Матеріалістичні ідеї Демокріта плідно розробляв його молодший співвітчизник Епікур (341-270), а також послідовник двох  великих греків  римський філософ Лукрецій Кар (99 - 50). Вся історія розвитку філософського матеріалізму не випадково називається історією розвитку "лінії Демокріта у філософії".

 

Ідеалістичні погляди Платона і його послідовників.

Філософський ідеалізм - також у найбільш досконалій, класичній формі - представлений у творчості афінського аристократа Платона (427-347). "Лінією Платона у філософії" дотепер називають школи філософського ідеалізму, головним чином - об'єктивного ідеалізму.

Платон вважав, що ідеї, поняття й інші духовні (розумові) утворення існують самі по собі у відриві від матерії; що саме ідеї є тією істиною, що лежить в основі всього існуючого. А матеріальні предмети і явища, за Платоном, є лише похідними від ідей; матеріальне буття - буття неістинне, неіснуюче.

Філософські погляди, як і уся творчість Платона, справили величезний вплив на історію філософської думки, на європейську культуру взагалі. Кризові ситуації в соціально-політичному і культурному житті європейських народів завжди народжували попит на ідеї Платона, вихід із кризи завжди вбачався в розвитку і застосуванні  ідей Платона до вирішення злободенних проблем. Зародження і твердження християнства, революційні рухи Середньовіччя, Відродження, Протестантизм, Гуманізм, Французька буржуазна революція значною мірою надихалися платонізмом, рухалися в руслі ідей Платона.

Вирішення самих важких проблем світогляду Платонові удавалося викладати на найвищому філософському рівні й у той же час популярно. Для досягнення останнього Платон використовує існуючі міфи, створює свої, викладає своє вчення у формі діалогу, ілюструє  повсякденними прикладами. Ось один із прикладів філософського міркування Платона:

- Як, по-твоєму, Сіммій, справедливість сама по собі є чимось чи вона - ніщо? - Клянуся Зевсом, Справедливість - це щось. - А чи не те саме варто сказати про Красу і Добро? - А хіба ні?! - А чи бачив ти коли-небудь усе це (Справедливість, Красу і Добро - Е.Д.) своїми очима? -Ніколи, - зізнався Сіммій. - А чи торкався ти коли-небудь усього цього іншими тілесними органами почуттів?.. Чи ми за допомогою тілесних органів пізнаємо те, що є вищою мірою Істини? А можливо тут відбувається наступне: той з нас, хто щонайкраще підготувався міркувати про все те, що йому належить досліджувати, той ближче усього підійде до пізнання окремої проблеми. - Саме так, - погодився Сіммій. - А чи не виконає цю задачу найбільше чисто той, хто до кожної   пізнаваної речі підійде шляхом міркування про неї?  І при такім міркуванні не буде користуватися органами відчуттів? Хто шляхом самого по собі чистого міркування постарається уловити чисту сутність кожної речі самої по собі і при цьому зовсім звільниться від допомоги очей, ушей і всього того, що є тілесним, тому що воно є таким, що збуджує душу і не дає їй можливостей досягти істини шляхом міркування. Якщо комусь можливо досягти істини, то чи не такій саме людині? - Твої слова, Сократ, найчистіша правда, - погодився Сіммій.

 

 

 Філософська спадщина Платона складається з 34 великих Діалогів, "Апології Сократа",  численних листів, епіграм  і його головного, можна навіть сказати – підсумкового твору - "Держава"

Окрім діалогічного викладу Платон, для дохідливості своїх філософських поглядів, використовував релігійні легенди, звертався до художніх образів, сам створював міфи. В історію філософської думки, у науку, у релігійні вірування ввійшли створені давньогрецьким філософом-ідеалістом міф про складові частини психіки людини про процес і сутність пізнання людиною світу (Міф про печеру, до глибинної стінки який ланцюгами прикуті люди), про світ Ідей і їх зв'язки зі світом матеріальним. Платонові ж належить перша концепція про комунізм, що описаний у міфі про Атлантиду. Платонові також належить введення у філософську думку вже розглянутих нами смисложиттєвих ідеалів Істини, Добра, Краси і Справедливості. До поглядів Платона ми ще будемо неодноразово звертатися при вивченні інших розділів філософського курсу.

 

Арістотель – найвидатніший  філософ античності.

На розвиток європейської філософії і культури Арістотель зробив такий ж вплив, як усі філософи античності разом узяті. Він створив і відшліфував той стиль мислення, що одержав назву аристотелізму, і який постійно домінував і дотепер  домінує в європейській культурі, філософії і науці.

Життєвий шлях і творчість  Арістотеля;

    Арістотель народився в 384 році до нашої ери у  Фракії - на території сучасної Болгарії.  Після прибуття в Афіни він учився в Академії Платона; потім розійшовся в поглядах зі своїм вчителем і заснував  свою школу, що відразу одержала назву Ліцею. Прогулюючи по алеях Ліцею, Арістотель передавав  знання своїм учням.  Звідси учнів Арістотеля і послідовників його філософії називають перипатетиками.  Авторитет Арістотеля був на стільки великий, що його аж до  Френсіса Бекона (1561 - 1626)  називали "Філософом з великої літери", а при цитуванні говорили: "Як сказав Філософ".

Арістотель розкритикував теорію анамнезісу Платона. Він, Арістотель, був переконаний, що в почуттях людини відображуються конкретні речі і явища, хоча справжню істину про них можна виразити тільки в поняттях - безпосередніх продуктах не почуттів, а розуму.

Визнаючи вічність матерії, Арістотель вважав її інертним, пасивним елементом Всесвіту, у рух яку приводить форма. Формою усіх форм, Першорушієм Всесвіту, він визнавав Нерухомого Бога.

Внесок Арістотеля у розвиток філософських і наукових знань.

Підводячи підсумок розвитку філософії свого часу, Арістотель уперше систематизує філософські категорії, 10 з який проголошує основними і необхідними для будь-якої філософської думки. Цими категоріями він визнавав: Субстанцію, Кількість, Якість, Положення, Відношення, Простір, Час, Властивості, Пасивність і Активність. При вичленовуванні категорій Арістотель виходив з особливостей структури грецької мови, у якому обов'язково повинно бути Підмет (Субстанція), про який можна сказати у вимірах  кількості, якості, відносин, його перебуванні в часі і просторі,  наявних властивостях і його пасивну чи активну форму. Не обов'язково, щоб у кожному реченні були присутні всі зазначені параметри опису предмета чи явища, але поза цими категоріями нічого грецькою мовою сказати неможливо. Правда, у творах Арістотеля зустрічаються й інші філософські категорії, (форма і зміст, сутність і інші), але вони не вважалися ним категоріями основними і необхідними.

Категорії Арістотеля - велике завоювання в історії розвитку філософської думки. Протягом двох тисячоліть вони служили розвитку, чіткому викладу й аналізу філософської думки. На основі своїх категорій Арістотель створює науку - Логіку, без якої не можна собі уявити ні науку, ні філософію, ні європейську культуру взагалі. Логіка у свою чергу дозволила Арістотелю  узагальнити попередні йому досягнення і закласти основи ряду конкретних наук. Значні особисті заслуги Арістотеля в створенні фізики, математики, астрономії, зоології, медицини, педагогіки (Арістотель був вихователем Олександра Македонського), політології. Він був родоначальником юриспруденції, зібравши і проаналізувавши правові закони Греції, порівнюючи їх із законами навколишніх держав.

 Протягом століть ніхто не допускав собі такої крамольної думки, що Арістотель міг  у чому-небудь помилитися. Навіть очевидні помилки Філософа догматизувалися. Так, Арістотелем створена наука зоологія, у якій ним особисто зроблена класифікація усього тваринного світу й описано понад 500 видів комах, птахів і тварин. Аж до середини 18 сторіччя Арістотель залишався непохитним авторитетом із усіх наукових проблем зоології. Так, при класифікації комах Філософ справедливо зарахував кімнатну муху до восьминогих і помилково приписав їй... вісім ніг! Виходячи зі слів Арістотеля професора у своїх лекціях, а студенти у своїх рефератах наділяли муху парою зайвих ніг, хоча в неї ніг - всього 6. Тільки Карл Ліней (1707-1778) у своїй класифікації тваринного світу позбавив муху її зайвої пари ніг,  замість яких віддав їй пару крил. Чи ще. Християнська церква, що, у цілому,  люто ненавиділа Арістотеля, канонізувала ще одну його помилку - вчення про геоцентризм, відповідно до якого в центрі Всесвіту знаходиться Земля, навколо якої рухаються Сонце,  Місяць, планети і зірки .

Геній  Арістотеля виявив себе у всіх сферах духовного життя античності. У нього було багато прихованих ворогів серед філософів і політичних діячів. Але ніхто не псував нерви  Філософу, і він міг вільно виявляти свої таланти і віддавати усі свої сили натхненній і плідній праці. Вирішальним фактором у всьому цьому було непохитне заступництво спочатку Пилипа Македонського, а потім  і  особливо його великого і всемогутнього вихованця - Олександра Македонського. Після раптової і таємничої смерті Володаря всесвітньої грецької імперії почалося цькування, що залишився беззахисним, Арістотеля. Великий Філософ не міг знести принижень і в розквіті фізичних і духовних сил на 63 році життя покінчив життя самогубством, прийнявши смертельну дозу отрути.

 

Античний атеїзм:

 

Античні філософи  - борці проти  релігії натовпу;

     Філософи  Стародавної Греції негативно  ставилися до релігійних вірувань своїх сучасників. Сучасники відплачували філософам тією же монеткою, обзиваючи філософів богохульниками, розпусниками, безбожниками, атеїстами. За неповагу до богів грецького Олімпу був страчений (змусили "добровільно" випити отруту) Сократ. Філософа Парменіда, Ксенофана, Анаксагора за атеїстичні висловлення присуджували до страти . Від розправи над собою філософи рятувалися втечею з Афін.

Поряд з висловлюванням неповаги до релігії і заперечення існування богів грецького Олімпу античні філософи поклали початок науковому вивченню релігії і віри в богів, зробили значний внесок у розвиток атеїзму як одного з типів світогляду.

Античні філософи про походження релігії;

Найбільшу увагу грецькі філософи приділяли з’ясуванню причин походження релігії. Вони мужньо ставили, щиро шукали відповідь на таке складне і делікатне питання: "Якщо боги не існують, якщо їх взагалі немає, то як і чому люди повірили в їхнє існування?"

Демокріт, Епікур і Лукрецій Кар походження віри в богів пояснювали відсутністю в первісних людей (їх греки називали троглодитами - печерними людьми) знань про природу і страх перед нею. Римський філософ і поет першого сторіччя нашої ери Петроній свою думку про походження релігії виразив афоризмом: "Timor primus fecit deos" (Страх створив перших богів). Евгемер (3-тє століття до нашої ери) висунув розгорнуту концепцію походження релігії, яка, концепція, потім розроблялася протягом століть і одержала в релігієзнавстві назву евгемеризму . Евгемер доводив, що релігія виникла із шанування  вождів і їх післясмертного культу. Філософ Крітій (4-е століття до нашої ери) говорив, що релігію видумали правителі для того, щоб "тримати в покірності підданих і боротися зі злочинністю"... З погляду сучасних наукових знань погляди античних атеїстів позначалися тією дитячою наївністю, крізь яку проглядала  "гола правда".

Критика ідеї бога в античній філософії.

   Як і має бути,  в центрі релігієзнавчих пошуків античних філософів знаходилося  питання про центральну ідею в релігії - про ідею Бога. Античні філософи жили і діяли в той час, коли в суспільній свідомості панував політеїзм - віра в існування багатьох богів. А тому філософи у своїх висловленнях мали на увазі саме цих богів, - богів олімпійського пантеону.

Найбільш видатним знавцем релігії, можна навіть сказати - родоначальником науки про релігію, був грецький філософ і рапсод Ксенофан (580-475). І це при усьому при тому, що Ксенофана по сучасних мірках не можна було б зарахувати до атеїстів. Але аналіз Ксенофаном сутності релігії, її ролі в суспільному житті, аналіз релігійних уявлень  віруючих про бога не загубили своєї актуальності й у наші дні. Придивляючись до релігії, Ксенофан дійшов висновку, що релігія у своєму майбутньому розвитку обов'язково досягне рівня абстрактного монотеїзму, - коли в релігії буде визнаватися існування тільки одного Бога і цей Бог буде позбавлений яких би те не було матеріальних і людиноподібних ознак. Ксенофан переконливо, на численних прикладах, доводив, що не боги створюють людей, а навпаки - самі люди створюють собі богів за образом своїм і за подобою своєю. В одній зі своїх рапсодій філософ співав: "Люди думають, ніби-то боги народжуються, мають одяг, голос, тілесну форму, як і вони самі. Які люди, такі в них і боги. Ефіопи говорять, що їхні боги чорні і кирпаті. Фракійці уявляють собі богів рудими і блакитноокими. Але якби бугаї, коні і леви мали руки і могли ними малювати і створювати твори мистецтва, то коні зображували б своїх богів схожими на коней, бугаї – на бугаїв, а леви - на левів". "Усе, що є в людей нечестивого і  ганебного: злодійство, розпуста, облудність, - усе це приписали богам Гомер і Гесіод", - говорив Ксенофан, критикуючи священне писання грецької релігії.

Теоретичною критикою віри в Бога плідно займався Федір Атеїст (4-е століття до нашої ери). Його твори частково знищувалися релігійними мракобісами, а інші не переписувалися  й у такий спосіб не змогли дійти до наших днів. Але про Федора Атеїста збереглися перекази і записані свідчення про те, що він "до основ зруйнував усі виправдання віри в богів".