- •Розділ 11 Фінансова санація та банкрутство підприємств
- •11.1. Фінансова санація підприємства, її економічний зміст та порядок проведення
- •11.1.1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють
- •11.1.2. Економічна сутність санації підприємств
- •11.1.3. Менеджмент фінансової санації підприємства
- •11.1.4. Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств
- •11.1.5. Класична модель фінансової санації
- •11.2. Санаційний аудит
- •11.2.1. План санації
- •11.2.2. Сутність санаційного аудиту та етапи його проведення
- •11.2. Санаційний аудит
- •11.2.3. Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, що перебуває в кризі
- •11.2.4. Аудит фінансової сфери підприємства
- •11.2. Санаційний аудит
- •11.2.5. Ситуація підприємства на ринках факторів виробництва та збуту готової продукції
- •11.2.6. Аналіз причин кризи та сильних і слабких місць на підприємстві
- •11.2.7. Акт аудиторської перевірки
- •11. 3. Фінансові джерела санації підприємств
- •11.3.1. Форми фінансової санації
- •11.3.2. Внутрішні джерела фінансової санації
- •11.3. Фінансові джерела санації підприємства
- •Зменшення (заморожування) витрат
- •11.3.3. Санація балансу. Зменшення статутного фонду підприємства
- •Порядок зменшення статутного фонду підприємств. Основні цілі та завдання зменшення статутного фонду підприємств:
- •11.3.4. Санація із залученням коштів власників підприємства
- •Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:
- •11.3.5. Альтернативна санація
- •11.3.6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
- •11.3.7. Фінансова участь персоналу в санації підприємства
- •11.3.8. Державна фінансова підтримка санації підприємств
- •11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств
- •11.4.1. Доарбітражне врегулювання господарських спорів
- •11.4.2. Арбітражне врегулювання господарських спорів
- •11.4.3. Необхідність, функції та завдання інституту банкрутства підприємств
- •Кількість порушених справ про банкрутство в україні протягом 1996–1999 р.1
- •11.4.4. Порядок оголошення підприємства банкрутом
- •1. Підстави та порядок подання заяви щодо порушення справи про банкрутство боржника
- •2. Ухвала щодо порушення справи про банкрутство
- •3. Підготовче засідання
- •11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств
- •4. Попереднє засідання арбітражного суду
- •5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів
- •6. Визнання боржника банкрутом
- •11.4.5. Задоволення претензій кредиторів
- •11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств
- •11.4.6. Фінансова санація на ухвалу арбітражного суду
- •11.4.7. Мирова угода
- •11.4.8. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)
- •11.4.9. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
- •11.4. Економіко-правові аспекти санації та банкрутства підприємств
- •Тести до розділу 11
6. Визнання боржника банкрутом
З
11.4.
Економіко-правові аспекти санації та
банкрутства підприємств
З моменту визнання боржника банкрутом:
припиняється підприємницька діяльність боржника;
до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута й усі його майнові права та обов’язки;
вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зобов’язань банкрута;
припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута;
відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.
Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура — це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.
Здійснення ліквідаційних процедур проводиться ліквідаційною комісією. При цьому слід зазначити, що характер ліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрутство, майже ідентичний тим, які здійснюються в разі ліквідації підприємств з інших ніж банкрутство причин, наприклад у разі ліквідації підприємства з рішення його власників.
11.4.5. Задоволення претензій кредиторів
Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проте грошових засобів, виручених від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх заінтересованих осіб. Саме тому, у даній сфері потрібне докладне законодавче регулювання черговості задоволення претензій. Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або оголошення його банкрутом» у процесі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси, у першу чергу покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
До витрат, пов’язаних із провадженням справи про банкрутство, належать, зокрема, такі:
— витрати кредитора на сплату державного мита й публікацію оголошення щодо порушення справи про банкрутство;
— витрати на публікацію в засобах масової інформації оголошення про порядок продажу майна банкрута;
— витрати розпорядника майна та ліквідаційної комісії, пов’язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб’єкта банкрутства;
— витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;
— витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився з рішення арбітражного суду їхнім коштом;
— витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Названі витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси. Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави виявиться, що виручена сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, то різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо ж коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило для задоволення відповідних вимог, то різниця відшкодовується заставодержателю із загальної ліквідаційної маси в черзі з іншими кредиторами.
У другу чергу, виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).
У третю чергу, задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.
У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
У п’яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та ін.
У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги, зокрема, вимоги власників корпоративних прав.
Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до арбітражного суду.
Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до правонаступників. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають вільним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку діяльність.